Наївність - це ключове слово, коли читаєш підсумки роботи оборонно-промислового комплексу України за 2020 та про завдання на 2021 рік. Наприклад, два роки тому ми писали про обіцянку ліквідувати "Укроборонпром", "закладання фундаменту" з оновлення військово-морських сил України, критичної необхідності оновлення протиповітряної оборони та завершення створення власного оперативно-тактичного ракетного комплексу.
За 50 днів до російського повномасштабного вторгнення, знову - про оновлення протиповітряної оборони та авіації, розуміючи, що це задача на мільярди доларів, акцентували на необхідності суворо дотримуватись планів та розгортати серійний випуск озброєння.
Читайте також: Bradley для України: які переваги є саме у цієї БМП для ЗСУ
Перечитуючи ці публікації зараз, коли Україна вже 11 місяців протистоїть та звільняє українську землю від російських окупантів, все це виглядає абсолютною дитячою наївністю. Бо навіть якщо уявити, що у 2021 році всі головні та зараз очевидні завдання були виконані - навряд би щось кардинально змінилось за один рік, який залишався до вторгнення.
Оновлення Повітряних Сил України
Уявимо, що на початку 2021 року Україна, якимось "магічним" чином замовляє західні ЗРК та винищувачі. Навіть не торкаючись питання вартості - уявно замовлені у 2021 році NASAMS чи IRIS-T не були б готові за один рік. Те, що Україна їх отримала - результат "посунення" у черзі поточних замовників заради України. А реальним строком передачі цих ЗРК був би 2023-2025 рік. Як для прикладу, наприкінці 2020 року Угорщина замовила NASAMS і мала отримати перші ЗРК лише у 2023 році.
Не раніше цього ж періоду, у найкращому випадку, міг вийти на випробування перший зразок вітчизняного ЗРК, на прийняття на озброєння та лише початок серійного виробництва пішло б ще років п’ять. І це вже найоптимістичніші припущення, бо у Туреччині лише на створення власного HISAR пішло 13 років.
Відносно літаків, то поточні строки постачання Gripen від Saab вимірюються у шість-сім років, F-16 - шість років на прикладі контракту з Болгарією. Єдиною можливістю отримати літаки, щоправда, вживані, були б у випадку замовлення французьких Rafale. Перші вживані машини після ремонту можливо могли потрапити до України через рік після підписання угоди. Наприклад у такий строк вклались із Грецією, яка наприкінці 2020 року за 2,8 млрд доларів замовила 18 літаків. І можливо лише уявити той "скандал" та астрономічний розмір "зради", якби Україна замовила вживані Rafale два роки тому по 155 млн доларів за машину.
І знову питання наявності грошей на такі закупівлі, які вимірюються у мільярдах доларів - не підіймаються. Як і той аспект, що Україна з 2014 року перебувала під мовчазним збройним ембарго, лише у 2018 році США погодились на продаж Україні ПТРК Javelin.
Оновлення Сухопутних Сил України
Чи була концептуально інша ситуація з бронетехнікою? З 2014 року українська оборонка й так здійснила астрономічну задачу з модернізації бронетанкового парку шляхом прагматичного рішення зі встановленням тепловізорів та цифрового зв’язку у бронемашини та танки, які отримали ще й новий динамічний захист.
Чи могла б за один рік Україна випустити декілька сотень "Оплотів" - ні. Навіть якби замовлення було видане 1 січня 2021 року, то 24 лютого 2022 року у кращому випадку майже готовими були декілька машин. Бо технологічний цикл виготовлення одного танку "Оплот" перевищує 12 місяців. І це без урахувань реальних проблем із серійним виробництвом техніки, який продемонстрував БТР-4. А враховуючи, що випуск "Оплотів" для експортного контракту на 49 машин тривав цілих сім років, то на оснащення однієї танкової бригади ЗСУ необхідно було закладати років 14. Можливо дискутувати відносно проблем з імпортозаміщенням, фантазувати на інші теми, але - "рахунок на табло".
А окрім бронетехніки, тим паче на роздоріжжі навіть у питанні яка саме БМП потрібна Україні, ще була очевидна потреба в оновленні армійської ППО, ударних та транспортних вертольотів, артилерії й тощо, тощо, тощо.
До речі з артилерією, також треба розуміти, що наявність одного зразка, навіть якщо це САУ "Богдана", яка рівно за місяць до повномасштабного вторгнення РФ лише завершила попередні вогневі випробування, не означає серійного виробництва. А початок серійного виробництва не означає те, що цей зразок вже масово у військах.
На те скільки часу від першого показу проходить до появи адекватної кількості у військах демонструє французький CAESAR. Демонстрація у 1994 році, у 1998 році - перший дослідний зразок передали війську, у 2004 - видано замовлення на 72 САУ за 358 млн доларів, постачання серійних зразків з 2008 по 2011 рік.
Згаяні роки
Звісно історія не знає слова "якби", але якщо просто розмірковувати скільки б часу було б необхідно на те, щоб повноцінно підготуватись до повномасштабного вторгнення РФ 24 лютого, яке б розвивалось за аналогічним сценарієм, то можливо отримати одну єдину відповідь - роки.
І не один-два роки, а роки у межах десятиріччя чи навіть більше. Якби було точно відомо, що на початку 2022 року РФ повномасштабно атакує Україну з метою тотальної окупації та геноциду, то починати готуватися до цього необхідно було не у 2021, не 2019 чи навіть 2014 році. А десь з початку 2000-х на рівні стратегічної наріжної програми за будь-яку ціну.
Дивіться також: Танки для України: шанси на Leopard 2, колісні танки та чи є шанси у "Оплота" (подкаст)
