Defense Express традиційно у останній день року підбиває підсумки роботи оборонно-промислового комплексу. Але якщо до повномасштабного вторгнення мова йшла про український ОПК та його найголовніші завдання на наступний рік, а рівно рік тому - відповідь на питання чи міг він взагалі виконати своє головне завдання, то сьогодні - про ОПК країн НАТО.
Й об'єктивно це цілком слушно, бо Україна насправді залежить від його роботи. А головне - вже розпочався процес інтеграції українського оборонного комплексу до західного. Бо за заходженням Rheinmetall, BAE Systems та планів на спільне виробництво ASCOD від General Dynamics, стоїть саме цей процес, який після десятиріч українського ізоляціонізму нарешті почався.
Читайте також: Чи можливо взагалі збити Ту-22М3, навіть якщо є Patriot: пояснюємо на картинках
Фантомні болі за Холодною війною
2023 рік розпочався з надії на те, що партнери зможуть повністю забезпечити Україну озброєнням, яке було необхідно для відвоювання окупованих територій. Й після розмов про ескалацію й передачу лише радянських зразків бронетехніки - "крига скресла" й почались будуватися плани на танкову бригаду на Leopard 2, тобто про передачу, спочатку 100, потім 90, а зрештою хоч 84 машини. Але для цього знадобилось активно розширяти коло учасників "танкової коаліції", а вже поточним - додавати машини.
У результаті на літо 2023 року ніякої умовної танкової бригади на Leopard 2 сформувати не вдалось, попри заявку на 85 танків, з них 14 від Нідерландів та Данії мають бути передані лише у першому кварталі 2024 року. Й ці 14 танків - відновлені Leopard 2A4 на що було закладено понад 8 місяців.
Наприкінці 80-х років уявити, що німецька оборонна промисловість 8 місяців буде відновлювати 14 танків - було неможливо. Бо тоді ОПК лише Західної Німеччини випускав у середньому на рік по 300 Leopard 2A4 з рекордом у 450 за 12 місяців. Тепер бронетанкова промисловість вже об'єднаної Німеччини на виготовлення до 72 танків для Норвегії закладає до 8 років. А на модернізацію півсотні австрійських танків - 5-7 років.
Чому так сталось можливо пояснити скороченням оборонних витрат у НАТО після завершення Холодної війни. Й оборонна промисловість так само підкоряється правилам ринкової економіки: нема замовлень - скорочується виробництво. Й воно скорочувалось разом з арміями протягом 30 років.
А для того, щоб зробити виробництво озброєння рентабельним почалось зростання цін на озброєння. Наприклад, Leopard 2A4 у 80-х роках коштував орієнтовно 1,3 млн тодішніх американських доларів, зараз це близько 3,6 млн доларів. Актуальна ціна на Leopard 2A8 - понад 32 млн доларів для того ж самого Бундесверу.
Можливо звісно апелювати до різниці технологічного рівня між двома машинами, але на 80-ті роки Leopard 2A4 був не менш високотехнологічним та довершеним ніж зараз Leopard 2A8. Просто цінник збільшився на порядок через закони ринкової економіки, а концептуально танк та його виробник KMW не змінились.
Тому згадування колишніх виробничих потужностей та колишніх цін на озброєння - це лише фантомні болі за часом Холодної війни. Й не лише у ЄС, а й у США, де у 1980-х роках робили по 75 M1 Abrams у місяць, а тепер виходить лише по 12.
Проблема розгойдування виробництва
Саме тому зараз відбувається вкрай болючий процес, коли необхідно не просто поновлювати виробництво, а масштабувати його та наздоганяти 30 років. Й робити це необхідно в умовах пост-індустріальної економіки, коли сам базис оборонно-промислового комплексу у вигляді важкої та хімічної промисловості у країнах НАТО зазнав не менших скорочень.
Якщо під час Другої світової війни індустріальні країни просто перемикали промисловість з випуску цивільних товарів на військові, то тепер цей "фокус" у багатьох західних країнах вже не повторити. Це у серпні 1940 року Chrysler почав будувати перший у США танковий завод Detroit Arsenal, а через вісім місяців, ще перед його офіційним відкриттям, він вже випустив перший танк. Й загалом за Другу світову війну випустив 89,5 тисяч танків - чверть від вироблених у США загалом.
Й повторити щось подібне наразі складно, бо промисловість завжди працює у трикутнику: гроші, люди, "залізо" (від сировини до верстатів). Й проблема в тому, що дуже складно на завершенні першої чверті XXI сторіччя виробляти озброєння на підходах середини XX.
Але для того, щоб запустити умовний роботизований конвеєр, який буде збирати ті ж танки 24/7 необхідно отримати відповідне замовлення не на рік, й навіть не на 10. Бо, знову ж, все диктує ринок. А поки на Заході доволі мало робиться для того, щоб сформувати саме таку більш ніж далекоглядну потребу. Це значно складніше ніш просто вкласти гроші зараз, бо значно дорожче та складніше забезпечити довгостроковий попит, як на смартфони чи автомобілі.
Злам концепції
Паралельно постає й питання яке саме озброєння виробляти. Бо наразі у країнах НАТО відбувається ще навіть не розробка, а концептуальні нариси тих зразків, які мають прийти на заміну наявним на рівні 2040-х років. Мова йде про пан'європейський танк нового покоління чи вже окремий німецький, й різноманітні проєкти винищувачів вже шостого покоління, які конкурують між собою.
Але всі ці нариси - довгострокові, у концепції "дорого-мало". При цьому просто взяти й поновити випуск старого озброєння не виходить. Й чудовий приклад цієї ситуації - це німецькі крилаті ракети Taurus. Бо у MBDA Deutschland на заклик поновити її виробництво заявили про готовність, але необхідність інтегрувати "нові технічні досягнення", щоб "зберегти можливості користувачів на найближче десятиріччя".
Тобто замість виробництва вже готового рішення - взяти час та гроші на розробку оновленої версії, яку ще треба буде випробовувати, починати виробництво малої інтенсивності й лише після цього переходити до повноцінної серії, напевно десь у 2030-х. Хоча це цілком може бути пов'язано з тим, що комплектуючих з яких ця ракета збиралась раніше вже просто не існує і її все одно необхідно переробити. Так само сталось із ПЗРК Stinger, для поновлення виробництво якого у США знадобилось запрошувати пенсіонерів.
Вийти з цієї ситуації можливо лише зламом концепції. Й ОПК країнам НАТО треба брати приклад з України, коли було кардинально скорочено час на допуск до експлуатації та прийняття на озброєння зразків озброєння та військової техніки з років до тижнів. Зосередитись на використанні рішень, які вже є на цивільному ринку у серійному виробництві й можуть бути застосовані у озброєнні. А шляхом спрощення - переходити до меншої вартості та менших технологічних циклів виробництва у парадигмі "дешево-масово".
Зрештою, як прямо говорив екс-очільник Об'єднаного командування збройних сил Великої Британії Річард Берронс на форумі у швейцарському Люцерні, жахаючи присутніх представників влади та бізнесу реаліями війни: "єдиний шлях перемогти - це наша мобілізація промисловості та нашої волі. Й не говорити мені те, що це неможливо, бо ви представники економіки розміром у 15 трильйонів євро на рік".
Читайте також: Російська ракета під польським Замосць кружляла рівно там де стояв німецький Patriot й діє армійська база США
