xcounter
#

Якщо у рашистів нема зброї та снарядів на 200 тисяч "чмобіків", як вони можуть далі воювати проти України

Рашистські Т-72Б3, ілюстративне фото довоєнних часів
Рашистські Т-72Б3, ілюстративне фото довоєнних часів
13691

Певні "зачатки" такої манери ведення війни від окупантів ми можемо побачити на прикладі облоги Бахмута

У відкритих джерелах з’являються нові "сигнали" про кризу із забезпеченням зброєю своїх військ, які має РФ під час ведення війни проти України. Зокрема, рашисти були вимушені перевести на 12-годинний робочий день декілька чільних підприємств свого ВПК, наприклад "Уралвагонзавод" та "Уралтрансмаш" (виробник артсистем). Причина – "кадровий голод", рашистській "оборонці" не вистачає близько 20 тисяч кваліфікованих виробників.

За оцінками Головнокомандувача ЗСУ Залужного, для нової фази бойових дій проти нашої країни Кремль може готувати до 200 тисяч "чмобіків" Але навіть "поверхові" підрахунки показують – щоб забезпечити таку орду достатньою кількістю техніки, російській військовій промисловості доведеться "гарувати" декілька років підряд. І це при тому, що зараз для росіян "стеля" - це модернізація близько 800 танків Т-62 в наступні 3 роки.

Читайте також: Скільки техніки та зброї необхідно на 200 тисяч "чмобіків" та чи не лусне російська військова промисловість
Рашисти ведуть вогонь із Д-30, ілюстративне фото з відкритих джерел

В свою чергу Пентагон оцінив, що в армії РФ вичерпуються запаси "кондиційних" снарядів, тобто боєприпасів, що пролежали на зберіганні не більше 40 років, та не дають "сюрпризів" при застосуванні. Така новина є ознакою непрямого "снарядного голоду" в орків. Бо їм доведеться все частіше використовувати боєприпаси навіть часів Другої світової, які можуть взагалі не спрацювати, або ж навпаки – вибухнути при пострілі в стволі, та зробити "200-ми" всю обслугу гармати.

На такому тлі виникає закономірне питання "як же далі планують воювати рашисти, якщо у них тепер такі проблеми зі зброєю?". Можливу відповідь на це питання ми можемо знайти в історії Другої світової війни, а точніше – у тому, як її висвітлювала пропаганда від імені радянських воєначальників.

Процес зарядки рашистської САУ 2С7 "Пион", ілюстративне фото з відкритих джерел

Якщо творчо прочитати мемуари одного із радянських воєначальників, що командував 8-ою гвардійською "сталінградською" армією та вів бої на Сході України проти вермахту влітку-восени 1943 року, то можемо побачити наступну структуру ситуації. Яка уже в чомусь нагадує реалії кінця 2022 року.

Наприклад, армії присвоюють звання "гвардійська", змінюють нумерацію та одразу "вливають" у неї "маршове поповнення" (це тогочасний синонім нашого "чмобіки"). Ну от щось такого ми зараз можемо спостерігати на прикладі "рухів" росіян у Білорусі, на полігонах якої недобитки з 1-ої "гвардійської" танкової армії намагаються "вишколити" своє поповнення "частково мобілізованих".

Перекидання "чмобіків" армії РФ залізничним транспортом на територію Білорусі, осінь 2022 року, фото з відкритих джерел

Як у 2022 році "часткова мобілізація" не дала рашистам бажаної «оперативної щільності» живої сили на кілометр фронту, так і в 1943 році для Кремля була проблема, що поповнення не вистачало для укомплектування підрозділів за штатом. Тому, наприклад, навіть на другу половину 1943 року армійський корпус німецького вермахту міг мати більше "багнетів", аніж радянська загальновійськова армія. Та й схоже що зараз, у 2022 році, росіяни перейшли до тактики "малих груп" при облозі Бахмута зокрема й тому, що наявного "маршового поповнення" з "чмобіків" не вистачає для комплектування за штатом підрозділів рівня "рота-батальйон-полк", через великі втрати.

Масоване застосування артилерії вважається питомою ознакою "радянського" стилю ведення війни. За деякими даними, під час Другої світової армія СРСР витратила до 15 мільйонів снарядів усіх типів.

Але при цьому кремлівські пропагандони від імені своїх воєначальників і тоді бідкались, що через "поломану" логістику снаряди в достатній кількості "на нуль" доставити було складно (хоча тоді M142 HIMARS і в проекті не існувало). Тому виходити із ситуації доводилось за формулою "висока щільність стволів на 1 км фронту + інтенсивний, але короткотривалий вогонь". Що доволі часто приводило до ситуацій в ключі "виявлено нові цілі противника, але стріляти нічим, бо добовий ліміт снарядів вичерпано".

Для армії РФ концентрація артилерійського вогню стала основним елементом забезпечення наступу, фото ілюстративне

Описану ситуацію в небі над бойовими порядками можна назвати "взаємопроникненням". Тобто жодна із сторін не має переваги у повітрі, авіація з обох сторін могла заходити у бойові порядки ворога на невелику глибину, щоб уражати цілі поблизу фронту, несучи при цьому невідворотні втрати. В чомусь це справді нагадує тактику рашистських "повітряних самогубців" у боях осені-зими 2022 року.

Насправді усе вищеописане суттєво нагадує манеру дій рашистів під Бахмутом. Так, ворог справді зумів у чомусь вдосконалити свою тактику під час боїв за це місто. Але якщо такий спосіб дій дає обмежений ефект лише в боях за один крупний населений пункт, навряд чи орки будуть успішними, якщо захочуть "перенести" такий досвід на більш масштабні бойові дії. Що дає свій привід для оптимізму Силам оборони України та всім нам, як державі та суспільству.

Т-80УК і Т-64БВ із складу 93-ої ОМБр на Бахмутському напрямку, фото - прес-служба 93-ої бригади, дата публікації - 24 жовтня 2022 року
Читайте також: Яку тактику для своїх "штурмових груп" під Бахмутом використовують рашисти із "ПВК Вагнер"