Білорусь активно веде боротьбу за місце на лаві підсудних у Гаазі. 3 грудня під соусом "обговорення питань військового та військово-технічного співробітництва" до РБ прибув міністр оборони РФ. За підсумками візиту навіть були підписані поправки до угоди про спільне забезпечення регіональної безпеки у військовій сфері.
Але ж коли з білоруських арсеналів почалося вилучення бойової техніки, боєприпасів, до РФ потягнулися ремонтні бригади білорусів "починяти" російські МіГ-29, тобто в самісінький розпал "військово-технічного співробітництва", то до Мінська ніхто чогось не їхав. Звідти можна зробити висновок, що кремль відрядив цілого міністра з задачею звузити розміри майданчика, де офіційний Мінськ бігає між крапельок, увертаючись від участі в агресії проти України.
Тепер майданчик остаточно позначений стрічкою з написом "спільне російсько-білоруське угрупування військ".
Угруповання вибудовується навколо 2-ї мсд 1-ї танкової армії Західного військового округу ЗС РФ та має досягти чисельності 20.000 осіб (розгорнута до повного штату дивізія – десь 12.000, слід думати, що решта 8.000 – білоруські військові).
2-а мсд була виведена з-під Балаклеї та в розпал боїв на рубежі Кремінна – Сватове є взагалі не зайвою бойовою одиницею, але ж спостерігає за боями "з трибун".
Тим часом на полігони "Обуз-Лесновский", "Лепельский", "Лосвидо", "Осиповичский" прибувають "частково мобілізовані". 4.830 осіб. Сам цей факт говорить про те, що російські об’єкти навчально-матеріальної бази не спроможні переварити 300.000 призваних із запасу "партизанів", тому і залучена аналогічна білоруська НМБ, що дозволяє хоч якось готувати цей контингент. Бойове злагодження мало завершитися до 30 листопада, але відомостей, що так і сталося, не надходило.
І ось тут прискіпливо подивимось на те, що відбувається вздовж україно-білоруського кордону дещо зверху.
З українського боку створюється система оборонних рубежів та позицій, влаштовуються мінні поля та інші інженерні загородження. Ці заходи перебувають на постійному контролі влади. У листопаді, наприклад, голова Київської обласної військової адміністрації Олексій Кулеба спільно з командувачем угруповання з оборони Києва генералом Олександром Павлюком перевірив готовність системи оборони навколо української столиці на випадок повторної атаки російських окупантів.
Командувач Командування об’єднаних сил ЗС України генерал Сергій Наєв перевірив готовність протидиверсійних сил, що мають не залишити шансів диверсантам та розвідникам із-за україно-білоруського кордону, провів у середині листопаду навчання, темою котрих стало відбиття вторгнення противника на нашу територію. Тобто бачимо, що відбуваються системні заходи з нарощування обороноздатності на північному напрямку. Іншими словами кажучи, цього разу агресора зустрінуть мінні поля, укріплення, нафаршировані вогневими засобами, щільна система ППО, артилерія, котра вже пристріляла все і вся, та бійці Сил оборони, котрі дуже не люблять гостей, що приходять без запрошення.
Загальним геополітичним тлом сьогоднішніх подій є спроби РФ розпочати торги за нічию, але багатьом як на Заході, так і на Сході вже зрозуміло, що російські умови нікого у світі не цікавлять, тому має початися торг за вартість поразки. Етап прийняття цього факту в РФ стартував.
Зосередимо увагу на трьох внутрішніх російських конфліктах:
конфлікт 1:
Були усунуті з посад командувач 1-ї танкової армії генерал-лейтенант Сергій Кисіль, командувач 6-ї загальновійськової армії генерал-лейтенант Владислав Єршов (під слідством, перебував під домашнім арештом, 1/8 російських втрат станом на квітень – саме 6-а армія), командувач 58-ї загальновійськової армії генерал-лейтенант Михайла Зусько (інформацію про арешт не підтверджено, але співбесіда з правоохоронними органами мала місце), командувач ЧФ ВМФ ЗС РФ адмірал Ігор Осипов (ситуація приблизно як із Зуськом).
Ми бачимо, що правоохоронні органи впевнено вантажать відповідальність за невдачі воєнної компанії проти України саме на військових високого рангу. Тут має спрацювати корпоративна солідарність і військовий клан має почати захищатися, посилиться недовіра російських військових до російських спецслужб, реальні плани будуть ретельно переховуватися від "чужих" зі спецслужб (відступ з Херсону, відведення російських військ вглиб території від східного берегу Дніпра, підготовчі заходи з відведення військ з Мелітополя є одноосібними рішеннями командувача СВО генерала Сергія Суровікіна).
Колишній співвласник ЮКОС Леонід Невзлін оприлюднив інформацію про розкрадання 10 млрд. доларів, виділених на підготовку бліцкригу проти України, де першу скрипку зіграли саме керівники спецслужб, що також може стати козирем в руках військових у боротьбі зі своїми опонентами.
Конфлікт 2:
"Наїзд" Кадирова та Пригожина на генерала Олександра Лапіна, командувача угрупованням "Центр" в Україні, котрий в підсумку усунутий з посади за поразку на Слобожанщині. Військова ієрархія не попустить "чужим" інформаційної атаки на свого, тому утилізація бойовиків Кадирова та найманців з ПВК "Вагнер" стає дуже важливими завданнями російського військового командування як в Україні, так і, можливо, в Білорусі.
Тут, між іншим, збігаються інтереси російських військових та російських правоохоронців: фізична ліквідація ПВК "Вагнер" аж до фундаменту поза межами РФ українськими руками – оптимальний для російських силовиків варіант. В процесі могілізації ПВК до того ж можна повішати на найманців купу різних косяків в діапазоні від матеріальних цінностей і коштів до іміджевих втрат.
Конфлікт 3:
Військове керівництво стратегічного рівня, генерали і офіцери російського ГШ, допущені до плану СВО, усвідомлюють, що війна в Україні програна, але політичне керівництво їх не чує і за першої можливості зробить винними. А коли на перше руське питання "Хто винний?" відповідь готова, то повстає друге руське питання - "Що робити?".
Якщо російські військові хочуть вийти з СВО не потрапивши до місць позбавлення волі, а то й на цвинтар, то вони мають створити умови для повалення путінського режиму. А зробити це можна досить просто – шляхом фізичної утилізації величезної кількості мобілізованих, мотивованих "долгом перед Родіной", тим більше ВС РФ не спроможні (не хочуть і не збираються?) навчити, забезпечити таку кількість мобілізованих.
Одномоментна їх утилізація не виглядає неможливою, тим більше російське суспільство вже три місяці привчають до високих втрат серед мобілізованих, котрих групами різної чисельності закидають в топку війни без особливих моральних вагань.
Але треба ж кудись подіти декілька сотень тисяч людей, тут Бахмута, Авдіївки, Вугледара та Сватова навіть разом явно недостатньо. Тут потрібен широкомасштабний наступ, наприклад – з Білорусі: збігаються всі інтереси всіх російських еліт – "взяти Київ за три дні", "позбутися сотень тисяч не потрібних військовим мобілізованих", "утилізувати ПВК та кадирівців", наприклад. Тому наступ з Білорусі може бути цілком вірогідним останнім "броском мангуста".
Наслідком цього провального, як зрозуміло вже зараз, наступу має стати безглузда загибель впродовж короткого відрізку часу (декілька діб) декількох десятків тисяч мобілізованих, що, в свою чергу, стає каталізатором протестного руху в РФ. Враховуючи те, що ПВК в РФ більше, ніж одна, а національні еліти все літо формували свої кишенькові "добровольчі" батальйони, рештки котрих набули військового досвіду, то осінь 1917 року на Ерефії може здатися парком розваг у порівнянні з цими цілком імовірними подіями.
Що робити Україні?
- дочекатися наступу з РБ
- зустріти біомасу на завчасно підготовлених мінних полях
- із завчасно підготовлених позицій при повному домінуванні української артилерії та ППО нанести противнику резонансні втрати
- дистанційно надломити російське суспільство
- повечеряти, випити кави
- почистити кулемети та спорядити свіжі стрічки, щоб на ранок було готово про всяк випадок.
Переможемо.
Віктор КЕВЛЮК, Центр оборонних стратегій
