Вкрай несподівано на фоні розмов про умовне протистояння F-16 та Gripen, а також інших теоретичних кандидатів на посилення Збройних Сил України, на горизонті прогнозування з'явився Eurofighter Typhoon.
Попри те, що це також літак 4+ покоління, більш того новіший за інших конкурентів, він майже ніколи не розглядався на цю роль. Зокрема й через позицію Німеччини, але останні заяви з Лондона щодо оцінки можливості посилення України винищувачами, перетворюють саме цей пан'європейський літак на один з реальних варіантів.
Читайте також: Як можливо підтягти найслабше місце Leopard 1 - готові рішення, які можливо доволі швидко інтегрувати
В цій ситуації вкрай важливо розуміти, про який літак йде мова, які його сильні та слабкі сторони. А також дійсно важливі характеристики.
Eurofighter Typhoon - як останній 4+ покоління
Eurofighter Typhoon є наслідком спроби створити єдиний для всієї Європи сучасний літак, який весь час свого створення був заручником компромісних рішень.
А накреслювати його почали ще у 70-х роках спільно у Великій Британії, Німеччині, Іспанії, Італії та Франції. Остання від проєкту "відвалилась" доволі швидко, бо хотіла мати легшу машину. І цей шлях у підсумку призвів до створення Rafale.
Eurofighter все ж таки піднявся у небо лише у 1994 році. На 6 років пізніше ніж Gripen, та на 8 за Rafale. За цей час СРСР встиг розвалитися, загроза глобальної війни зменшилась і почався процес падіння Європи у сплячку колективної безпеки. Прямо кажучи - поганий час для будь-якого нового озброєння. Саме тому перше замовлення на Eurofighter було зроблено лише у 1997 році, більше того, не було виконано.
Зокрема країни-розробники сумарно планували закупити 620 машин, у результаті реально замовлено було 530 літаків. Наприклад, Велика Британія закупила на 62 Eurofighter менше ніж спочатку планувалось - 160 одиниць.
Більше того, до звання винищувача 4+ покоління Eurofighter дійшов не одразу, бо об'єктивно можливість використання повного високоточного арсеналу озброєння для ураження наземних цілей з'явилась у літака лише у 2006 році шляхом встановлення контейнера лазерного підсвічування цілей Litening III.
А остаточний вихід на всі можливості ураження наземних та повітряних цілей припав на 2014 рік, коли літак отримав оновлення під довгою назвою "second element of the Phase 1 Enhancements" - P1Eb та можливість використання далекобійної ракети "повітря-повітря" Meteor від MBDA.
Різноманіття Eurofighter Typhoon
Також з Eurofighter все дуже й дуже складно через заплутану систему виробництва та модернізацій літаків, які йшли паралельно і не завжди поступово. У порівнянні з тим, як виглядає модернізації умовних F-16 з номерними Block, то у цього літака є Tranche, які характеризують умовні партії машин, які відрізняються одна від одної "наповненням" машини. А потім кожна з них може мати й внутрішні оновлення - Phase, а також модернізації Block.
Для повного "щастя" не вистачає лише уточнення, що оновлення літаків йшло за окремими програмами. І лише те, що зараз буде мова лише про британські Eurofighter дозволяє все спростити для сприйняття. Абсолютна більшість цих літаків у Royal Air Force зведені до одного типу - Eurofighter FGR4, попри те, що вони замовлялись у першому та другому Tranche. Загалом таких літаків 138 одиниць станом на 2021 рік за Military Balance, також у строю ще 6 з новішого Tranche 3.
Реальні бойові можливості Eurofighter FGR4
Eurofighter FGR4 вже має всі операційні бойові можливості: далекобійні ракети "повітря-повітря" Meteor, та середньої дальності AIM-120 AMRAAM, оптико-локаційну станцію PIRAT для наведення ракет без вмикання РЛС, що необхідно для запуску IRIS-T та AIM-132 ASRAAM. В переліку озброєння для повітряного бою необхідно окремо зупинитися на Meteor, бо вона має дальність знищення літаків до 200 км.
Для роботи по наземних цілях встановлений Litening, який дозволяє використання високоточних бомб Paveway, ракет Brimstone, а також іншого озброєння з напівактивним лазерним наведенням. Звісно є й можливість використання крилатої ракети Storm Shadow.
Також одразу необхідно зазначити високе бойове навантаження літака, який має цілих 13 точок підвіски (одна для Litening) і може нести загальну вагу до 9 тонн, що на 1,3 тонни більше за можливості F-16 Block 50/52 та на дві точки підвіски більше (при цьому у F-16 дві точки призначені для сенсорів).
Також важливим параметром є реальний бойовий радіус, який залежить не тільки від конфігурації бойового навантаження, але й профілю польоту. Для місій із завданням ударів по наземних цілях він становить 600 км з низьковисотним профілем польоту (lo-lo-lo) на всій ділянці та використанням трьох підвісних паливних баків. Для порівняння аналогічна місія F-16, але зі змішаним профілем (hi-lo-hi), має бойовий радіус у 550 км.
Ще одна перевага Eurofighter - суперкруз, тобто можливість надзвукового польоту на крейсерській швидкості, яка становить 1,2-1,4 Маха в залежності від конфігурації навантаження. І лише чотири серійні винищувачі у світі мають суперкруз.
На додачу в Eurofighter здійснені заходи зі зменшення помітності на РЛС, вбудований комплекс РЕБ, встановлена система обміну інформацією між літаками, коли можливо здійснювати пуск за даними з іншого борту. Літак має значну маневровість у ближньому бою, швидкопідйомність у 315 м/с та тягоозброєність на рівні 1,15 у конфігурації для повітряного бою.
І єдине, що доволі часто відносять до недоліку літака - це РЛС Captor з механічним скануванням. Попри те, що цей радар називають застарілим, мова йде про все ж таки доволі потужний пристрій, який здатний виявляти цілі з ЕПР у 1 кв. м на дальності 185 км та відрізняти наземні цілі із роздільною здатністю у 1 метр. Більше того, цей радар має три окремих канали: перший - для виявлення цілей, другий - супроводження та ідентифікації. А щодо третього, то інформація різна, одні джерела говорять про те, що він слугує для встановлення перешкод, інші - навпаки для їх подолання.
Але цей радар все ж таки замінюють на Captor-E з активною фазованою антенною решіткою та величезним кутом огляду, за рахунок механічного переміщення, до 200 градусів.
Якщо Eurofighter такий крутий, то чому це не бестселер
Звісно після цього залишається одне питання, якщо Eurofighter настільки крутий, то чому він не настільки популярний. І одразу треба зважити на те, що все що описане вище стосується вже машин створених на рівні 2000-х років. А процес модернізації ще не завершився й літак постійно отримає оновлення, йде розробка інших і складається враження, що машину добудовують просто на ходу й досі.
А до цього Eurofighter заслужив, й доволі справедливо, звання довгобуду, створення якого супроводжувалось ледь на розбірками у судах, суперечками щодо фінансування, скороченнями замовленнь та навіть боротьбою за назву. Зокрема німцям не сподобалось Typhoon, бо це британський винищувач Другої Світової й лише погроза Лондона назвати його Spitfire мала вплив на Берлін.
Eurofighter вийшов дорогим, його вартість за одиницю на рівні 2007 року оцінювалась у 120 млн доларів за машину із запчастинами та навчанням, і це для внутрішнього споживача - Німеччини. Також вкрай спекулятивна вартість однієї льотної години яку різні джерела зазначають на рівні від 8 до 18 тисяч доларів. Більш достовірна глобальна калькуляція на рівні початку 2020-х років від Австрії, яка хотіла відмовитись від Eurofighter через значні експлуатаційні витрати - за 30 років 4,4-5,1 млрд доларів на 15 машин включно із поточними модернізаціями.
До цього ще також треба додати позицію Берліна, який у 2018 році заблокував продаж додаткових машин Саудівській Аравії через введення санкцій проти країни. А також те, що продаж Eurofighter через використання системи обміну інформацією на базі Link-16, залежить від дозволу з боку США. Й сукупно це вже є відповіддю на питання, чому Eurofighter не став бестселером на ринку.
Читайте також: Іран показав нову підземну базу, де буде ховати свої F-4D/E Phantom II
