Україна знищила вже третій корабель РФ, який знаходився у доці. Перші два - великий десантний корабель "Минск" та підводний човен "Ростов-на-Дону" у Севастополі та малий ракетний корабель "Аскольд" у Керчі у поки окупованому Криму.
У всіх трьох випадках - кораблі знаходились не просто у гавані, а на судноремонтному та суднобудівному підприємствах. До цього балістичною ракетою в окупованому Бердянську був знищений великий десантний корабель "Саратов". У морі з бойових кораблів був знищений ракетний крейсер "Москва" та буксир ЧФ РФ "Василий Бех" вже протикорабельними ракетами "Нептун" та Harpoon відповідно.
Читайте також: Японія за 5 років побудує 12 фрегатів: це вдвічі більше ніж РФ планує мати на Тихоокеанському флоті
А це до речі робить Storm Shadow/SCALP найбільш результативним протикорабельним озброєнням ЗСУ. Водночас ворог продовжує виводити у Чорне море носії крилатих ракет "Калибр", хоча й перебазував основні сили до Новоросійська. Й таким чином з'являється доволі слушне питання - чому не атакувати крилатими ракетами Storm Shadow, на рахунку яких вже три знищені кораблі, цілі прямо у морі.
Але справа в тому, що Storm Shadow є ракетою, яка взагалі не дуже пристосована для ураження кораблів, бо є крилатою ракетою для ураження стаціонарних захищених об'єктів. Її система наведення побудована на принципі виходу у необхідний район цілі на основі супутникової, інерціальної навігації та TERCOM, лише на кінцевому етапі вмикається тепловізійна головка самонаведення, яка націлює ракету. І вся інформація щодо маршруту та цілі завантажується у ракету ще на землі.
У випадку атаки стаціонарного об'єкта такої системи більш ніж достатньо. У випадку корабля, який нікуди не подінеться з сухого доку, або корабля у стінки під час тривалих робіт - також. А ось знайти корабель у морі - навряд, бо він може будь-якої миті змінити курс.
Саме тому для ураження кораблів РФ, які знаходяться у морі, але поза зоною досяжності берегових ракетних комплексів, необхідно використовувати спеціалізовані протикорабельні ракети, які мають самостійно вишукувати ціль у більшому секторі, а головне - щоб літак міг "спілкуватися" з ракетою, оновлюючи їй політне завдання. Останнє може включати лише пеленг та відстань до цілі, як, наприклад, на перших версіях французької Exocet, так й цілий маршрутний лист та сигнатуру цілей за пріоритетом, як на сучасних зразках.
Хоча є інші випадки, коли у надсучасних зразках протикорабельних ракет вже не має необхідності у тому, щоб літак обов'язково "спілкувався" з ракетою. Чудовим прикладом цього є американська AGM-158C LRASM, яка має дальність, за оцінками, близько 900 км. І саме через таку дальність має самостійно вести пошук цілі у доволі значному районі. Для цього вона використовує пасивну радіолокацію та активні маневри у пошуку цілі, самостійно обмінюючись отриманою інформацією з іншими запущеними LRASM. А вже на кінцевій ділянці вмикає тепловізійну головку самонаведення.
При цьому AGM-158C LRASM фактично використовують "зграйне полювання", бо не лише допомагають одна одній знаходити цілі, а й самостійно розподіляють їх та будуть оптимальні траєкторії заходження, після чого скоординовано атакують.
Але. на жаль, поки США не скористалися можливістю перевірити AGM-158C LRASM у реальному бою, бо про передачу цієї зброї навіть мова не йде. Хоча її можливо використовувати з літаків тактичної авіації, зокрема F/A-18. Більше того існує можливість запуску цієї ракети не лише з літака чи корабля, а навіть з землі, бо існує проєкт інтеграції LRASM до M142 HIMARS, що взагалі знімає питання її "прикручення" до Су-24М.
При цьому дальності у 900 км цілком вистачить для ураження навіть з поточних позицій будь-якого корабля РФ у будь-якій точці Чорного моря. Навіть у Очамчирі, у поки окупованій Абхазії, де ворог планує створити пункт постійної дислокації флоту.
Читайте також: Поляки кинули око на ще одну амбітну збройову програму: "хочемо приєднатися до мейнстримного підходу"
