Після того, як у США почали говорити про необхідність мати масовий та дешевий винищувач на заміну F-16, одразу у якості одного з кандидатів був названий учбово-тренувальний T-7A Red Hawk від Boeing у кооперації з Saab.
Й вибір цього літака у ролі машини для повсякденної "чорнової роботи" у мирний час та машини друго-третього ешелону цілком зрозумілий. На що натякає аналогічний підхід Південної Кореї, а слідом за нею й Польщі для літака FA-50.
Читайте також: Британці позитивно оцінюють досвід оснащення ЗСУ експериментальною та новітньою зброєю: які очевидні переваги
І хоча здавалось, що у США цілком можуть собі дозволити зробити щось більш спеціалізоване, ніж брати учбово-тренувальний літак та перетворювати його у легкий винищувач, такому підходу є доволі просте пояснення, бо поки цей літак є збитковим.
І не просто збитковим, а збитковим на 1,3 млрд доларів збитків за контактом з фіксованою ціною. Причиною цьому стали зокрема й затримки у два роки та перенесення строків початку серійного виробництва на 2025 рік. Але у Boeing все одно розуміють реальну потребу у цьому літаку не лише повітряних сил США, а й інших замовників.
Загальна потреба у цій T-7, як учбово-тренувального літака, загалом оцінена у 2700 машин для всіх потенційних замовників. Водночас для самих США потреба відносно мала, завалялось про 351 навчально-тренувальний літак, а також 46 наземних тренажерів.
Й саме для того, щоб уникнути додаткових бюрократичних погоджень у самому T-7 не використано жодної секретної технології, а сама машина передбачає зміну конфігурації, навіть включно з кабіною, під бажання замовника. І це дійсно дозволяє привабити покупців та спростити експорт.
Але дефіцит озброєння збільшує наочну потребу багатьох країн, а не лише США, мати у своєму активі банально більше літаків, бажано дешевих та простих в експлуатації, а головне - максимально швидко. Водночас всі наявні варіанти демонструють дуже велику чергу очікування. Черга на F-16 - це до 2027-2028 року, а постачання дорожчого F-35 розписано вже на 14 років.
Тобто в цій ситуації розробити саме спеціалізований легкий винищувач - це додаткові роки, додаткові мільярди на розробку та необхідність мати ще одну виробничу лінію під окремий літак. При цьому T-7 вже створювався з максимально цифровим підходом, який дозволив скоротити час розробки до 36 місяців. Але окрім "креслень" не менш важливим є масовість їх перетворення на машини "у металі".
Й таким чином цілком зрозуміло, що у питанні перетворення учбово-тренувального T-7 на умовний F-7 цілком можуть бути зацікавлені всі. Звісно сам Boeing, який отримає додаткові й постійні замовлення на цю версію літака, що дозволить не лише вийти зі збитків, а й отримати прибуток, як за рахунок внутрішніх, так й значно ширших експортних замовлень.
А також Пентагон, на терезах вибору якого лежать два варіанти. Перший - відносно швидко отримати F-7 з можливістю виробництва вже на рівні 2025-2026 році на вже наявних виробничих потужностях. Або приблизно у ті самі роки отримати прототип легкого винищувача з відкритим питанням де і в якій кількості його почати виробляти на рівні кінця 2020-х років.
Й таким чином заміна T-38 Talon цілком може повторити той самий шлях. Бо на базі T-38 Talon був створений F-5 Freedom Fighter з понад 2,5 тисячами випущеними машинами з понад 30 країнами-операторами.
На фоні цього залишається сподіватися, що у випадку, якщо Повітряні сили України будуть зацікавлені в T-7A Red Hawk та умовному F-7, то проєкт з його виробництва в Україні не буде саботований, як у минулий раз.
Читайте також: Україна вийшла на виробництво "десятків аналогів Shahed-ів" - у Мінстратегпромі розкрили додаткові деталі
