Євроінтеграційні та євроатлантичні кроки стримувалися явним та прихованим спротивом, як всередині країни, так і назовні, та намаганням рф втягнути Україну у свою орбіту. Переломним став 2014 рік, коли Революція Гідності змела проросійського президента, а Росія анексувала Крим і розпочала військову агресію на Донбасі. Лютневий напад Путіна остаточно розрубав усі можливі зв’язки, та додав упевненості у правильності європейського вибору. Сьогодні Україна не лише веде війну на перемогу, але і водночас перебудовує свою армію і оборонну промисловість під стандарти НАТО.
Читайте також: Чим дістали по авіабазі РФ у окупованому Криму: ATACMS, Harpoon, SLAM-ER або просто недопалок
Defense Express до 31-ї річниці з Дня проголошення Незалежності України публікує цикл матеріалів, де ми розглядаємо основні етапи підготовки та ведення рф війни проти України на тлі дослідження протилежно спрямованих трендів – бажання рф зберегти пострадянські можливості оборонного виробництва та поступової всебічної інтеграції України у середовище стандартів НАТО. В частині 1 ми писали про Європейський та Євроатлантичний шлях України. В частині 2 було розглянуто особливості протистояння України та рф у 2014-2021 роках. В частині 3 ми більш детально зупинились на тому, як рф піднімала градус напруження та тому як Україна укріплювала обороноздатність та посилювала потенціалу ЗСУ. В частині 4 ми згадували про те, як почалась широкомасштабна війна рф з Україною та як тривали її 1 та 2 її фази. В частині 5 ми поговорили про допомогу, що ми отримали від партнерів та роль міжнародної підтримки України в її протистоянні з рф.
Сьогодні, в заключній частині циклу ми з’ясуємо чому Україна неодмінно переможе у цій кривавій війні з імперією:
Отримання від західних партнерів нової далекобійної зброї дозволило ЗСУ змінити стратегію та досягти успіху в уповільненні просування російських військ на Донбасі та на півдні. Крім того, точкові удари по складах, командних пунктах, скупченню живої сили і техніки ворога у Херсонській та Миколаївській областях, логістичній інфраструктурі, яку використовує ворог, вибухи на авіабазі в окупованому Криму створюють необхідні передумови для контрнаступу та, в цілому, здійснюють психологічний тиск на окупантів.
Нова зброя також змусила росію перебудовуватися на полі бою, надавши українській армії деякий перепочинок для ухвалення більш стратегічних рішень. Нова стратегія добре підходить для контрнаступу на Херсон, постачання якого залежить лише від чотирьох мостів через Дніпро, які, фактично, вже виведені з ладу ракетними ударами ЗСУ.
Ось як виглядає зараз Антонівський міст після удару ЗСУ. Відео опублікувало херсонське видання «Мост» pic.twitter.com/YmGe4LhVV9— hromadske (@HromadskeUA) July 27, 2022
Можна стверджувати, що у липні закінчилася ще одна фаза війни та почалася інша. Росія зараз намагається запобігти катастрофі на півдні, перекинувши війська зі сходу. Втім, ворог має невеликий вибір: якщо він не зміцнить південь, він ризикує не втримати захоплені там позиції, які можуть бути швидко зруйновані під українським натиском.
Аналіз карт, створених Інститутом вивчення війни (США) показує, що, в цілому, з кінця березня Україна перебуває в наступі більше, ніж росія, і звільняє набагато більше окупованих територій, ніж та їх захоплює. Це свідчить про те, що росія фактично втратила здатність кардинально змінити динаміку війни. Після витіснення російських військ наприкінці березня та початку квітня з Київського, Чернігівського та Сумського фронтів, хвалена "друга армія світу" вже більше трьох місяців спроможна просуватися лише кілометр за кілометром на сході, використовуючи тактику "вогняного валу", завдяки кратній перевазі у артилерії та боєприпасах. Уникаючи прямого бойового зіткнення із ЗСУ, "орки" надають перевагу атакам на мирних жителів та цивільну інфраструктуру, блокуванню українських морських портів та запуску крилатих ракет зі значної відстані.
На даний момент найбільшим активом росіян на полі бою є їхні масовані артилерійські обстріли. Росіяни так і не змогла досягти переваги в повітрі, попри, буцімто, кількаразове "знищення" української ППО, яка наразі лише посилюється та вдосконалюється завдяки західній допомозі. Українська тактика та нова західна техніка (гаубиці M777, M142 HIMARS, M270 MLRS та ін.) стали ефективною протидією для підриву російської сили, яка, по суті, не може їм протистояти. Нові західні високоточні системи та боєприпаси, які надаються Україні, у поєднанні з інноваційним і раціональним підходом ЗСУ до їх застосування, перевершують російську застарілу артилерію, незважаючи на її кількість, та завдають набагато більше військових втрат на гармату за постріл, ніж росіяни.
У цьому контексті важливо відзначити, що на даний момент більшість найкращих бойових піхотних військ росії фактично знищено або виведено зі строю. З огляду на це, росія вдається до примусового призову місцевих жителів на тимчасово окупованих територіях України та формування "добровольчих" батальйонів в різних регіонах рф, здебільшого, серед маргінального населення, етнічних меншин та засуджених. Очевидно, що жоден із цих нових солдатів чи підрозділів не буде відрізнятися особливою якістю. Бойовий дух та мотивація таких "воїнів" передбачувано низькі, як і бойові навички. Це, скоріш за все, призведе до їх масового знищення, захоплення в полон або втечі.
Варто відзначити, що росія втрачає свій наступальний потенціал і через зменшення більш-менш сучасної зброї. Наявність великої кількості законсервованої техніки ще не означає її доведення до бойового стану і тим більше, ефективного застосування проти ЗСУ, оснащених сучасним західним озброєнням. Росія, втративши значну кількість своїх сучасних танків ще в перші тижні війни, змушена комплектувати застарілі реліквійні танки радянських часів, нещодавно зняті зі зберігання, зокрема Т-62М, модернізований у 1983 році Т-62 1961 року, який побудований на базі Т-55 1958 року.
Таким чином, наразі в рф просто немає хороших, швидких варіантів заміни зростаючих втрат — їй не вистачає не лише якісних військ, а й техніки. Навіть якщо російські лідери зосередятьтся на створенні добре підготовлених військ, мине багато часу, перш ніж вони зможуть бути розгорнуті, можливо, навіть занадто пізно, щоб запобігти повній втраті всіх російських здобутків в Україні з 2014 року, не кажучи вже про 2022 рік.
Якщо ж путін наважиться на загальну мобілізацію (політично ризиковану для нього), це також не може найближчим часом дати серйозних результатів. Важливо також відзначити, що російська військова техніка більше не може належним чином підтримуватися або вироблятися без ключових компонентів, виготовлених за межами рф та заблокованих західними санкціями.
Між тим, в ЗСУ відбуваються інші процеси — на даному етапі вони все більше підсилюються навченими західними інструкторами військовослужбовцями та сучасним озброєнням. Українські воїни краще оснащені, воюють на своїй території та вмотивовані на захист своєї країни від агресора, що має не менше значення, ніж будь-яка грізна зброя.
Зараз Україна розгортає все більше і більше військ із високим моральним духом і фактично західним зразком ведення бойових дій з використанням найкращого західного озброєння, яке на порядок перевершує російські війська та технології. Ця тенденція почалася багато років тому із західними навчальними місіями, фінансуванням та обладнанням для українських військових, зусилля яких лише різко посилилися під час нинішньої війни. І баланс у цій війні змінюватиметься на користь України з кожною новою поставкою західної військової допомоги та появою в ЗСУ нових підготовлених за натівськими зразками підрозділів.
Тому, безумовно, спроможності російської військової машини далі будуть лише падати, тоді як українська армія нарощуватиме свої спроможності, причому зазначені вище фактори є майже математичними з точки зору їх спільного впливу на воєнну ситуацію.
На думку багатьох вітчизняних та зарубіжних військових експертів та аналітиків, попри останні незначні успіхи на сході, вони не передвіщають того, що росія спроможна здійснити якийсь серйозний прорив, не кажучи вже про перемогу над Україною, а фактично — над колективним Заходом, який її підтримує.
На сьогодні величезні імперські амбіції росії значно перевищують її поточні та передбачувані можливості. Нинішня динаміка та реалії війни говорять про скорочення стратегічних перспектив росії і дають упевненість, з огляду на все більший потік необхідної наступальної зброї, що Україна найближчим часом здатна кардинально переломити хід війни на свою користь.
Очевидно, що після поразки від України на росію чекають великі неприємності як виробника зброї. На тлі того, що пострадянські технології, які рф використовувала у своєму ВПК, масово показали свою неспроможність у протистоянні з сучасними західними, ринок озброєнь для неї буде поступово закриватись.
Агресія Росії проти України, на думку військових експертів, спричинить зміну в попиті, пропозиції та пріоритетах у військових закупівлях не лише у Європі, але і в усьому світі. Традиційні ринки будуть переорієнтовуватися або на західних виробників, або деякий час використовувати гібридний варіант, коли пострадянське озброєння модернізується завдяки західним технологіям до стану, необхідного для ведення сучасної війни.
Очевидно, що застаріле, і як виявилося, малоефективне озброєння, яке «клепає» для зовнішнього постачання російський оборонпром стане малозатребуваним у сучасному високотехнологічному світі і в нових умовах ведення збройних конфліктів. Так, нещодавно Філіппіни відмовилися придбати в росії військово-транспортні гелікоптери Mi-17 на $227 млн через ризик потрапити під санкції США. Індія, яка роками очолювала рейтинг найбільших покупців російської зброї, розірвала 10-річний контракт про постачання російських гелікоптерів.
Тож санкції проти російських оборонних компаній та встановлені урядами квоти на придбання зброї з рф уже відіграли суттєву роль в обмеженні їх глобальної присутності на ринку озброєнь. Разом з тим, обмеження доступу рф до західних технологій та закриття можливостей для конкуренції на ринку озброєнь відкриває великі можливості для України. Наша країна має необхідні компетенції в пострадянських озброєннях та зможе отримати необмежений доступ до західних технологій, при цьому маючи великий досвід у практичному застосуванні як перших, так і других.
Цілком очевидно, що пострадянське озброєння в ЗСУ найближчим часом заміниться на західне. Цьому сприятиме як природне зменшення через втрату на полі бою, нестача комплектуючих та боєприпасів, так і зростаючі потоки допомоги від партнерів та ленд-лізу. Зразки, що залишаться, а також захоплена російська техніка можуть, в перспективі, модернізуватися за західними стандартами та пропонуватись на міжнародних ринках озброєння.
Між тим, отримання нових зразків озброєння та військової техніки поставить і нові завдання перед вітчизняним оборонно-промисловим комплексом. Йому доведеться доволі швидко навчитися забезпечувати життєвий цикл західних зразків зброї в Україні.
Одним з уроків, які має винести Україна з цієї війни полягає в тому, що за роки незалежності з різних причин було недостатньо зроблено для модернізації ЗСУ і оснащення їх новітніми зразками озброєнь та військової техніки.
І це попри те, що наша держава традиційно мала сучасні розробки світового рівня та повний цикл промислового виробництва в ракето- та авіабудуванні, виробництві морських і авіаційних двигунів, кораблебудуванні, танкобудуванні тощо.
Україна була здатна (і наразі залишається такою) створити широку лінійку озброєння, однак через відсутність політичної волі та саботаж кремлівської агентури, попри окремі успіхи, не змогла реалізувати свій потенціал.
Після війни ці помилки потрібно якнайшвидше виправити. Велику перспективу матиме розвиток співпраці з компаніями з країн-партнерів, що найвідчутніше підтримують Україну, але, співставні за потужністю оборонної промисловості — Великою Британією, Канадою, Польщею, Словаччиною, Чехією, Швецією та ін. Ну і, звісно ж, пріоритетним для України має бути подальший розвиток військово-технічного співробітництва з США.
На цьому тлі постає завдання не лише зберегти, але і розширити унікальні можливості, що є в України, з виробництва власних систем озброєння, а також, вузлів, агрегатів та комплектуючих у ракетному, протитанковому, авіаційному, газотурбобудівному та інших напрямках оборонної сфери. Це має забезпечити обороноздатність України та боєздатність її війська разом з недоторканістю кордонів нашої країни та безпекою суспільства на довгі роки.
Олександр Виноградський,
Спеціально для Defense Express
Читайте також: РФ відмобілізувала першу тисячу зеків: позбирали з 17 колоній від Карелії до Комі
