Євроінтеграційні та євроатлантичні кроки стримувалися явним та прихованим спротивом, як всередині країни, так і назовні, та намаганням рф втягнути Україну у свою орбіту. Переломним став 2014 рік, коли Революція Гідності змела проросійського президента, а Росія анексувала Крим і розпочала військову агресію на Донбасі. Лютневий напад Путіна остаточно розрубав усі можливі зв’язки, та додав упевненості у правильності європейського вибору. Сьогодні Україна не лише веде війну на перемогу, але і водночас перебудовує свою армію і оборонну промисловість під стандарти НАТО.
Читайте також: Кінець ери радянської зброї: Війна в Україні як вирок "рособоронпрому"
Defense Express до 31-ї річниці з Дня проголошення Незалежності України публікує цикл матеріалів, де ми розглядаємо основні етапи підготовки та ведення рф війни проти України на тлі дослідження протилежно спрямованих трендів – бажання рф зберегти пострадянські можливості оборонного виробництва та поступової всебічної інтеграції України у середовище стандартів НАТО, сьогодні в частині 1 – про Європейський та Євроатлантичний шлях України.
Україна стала незалежною державою в 1991 році й попри те, що вона ще залишалася скованою міцними економічними зв'язками з пострадянськими країнами, її погляди були спрямовані на Захід — ЄС і НАТО.
Намір України розбудовувати відносини з ЄС був проголошений в 1993 році на законодавчому рівні як один із напрямків зовнішньої політики. Надалі були Стратегія інтеграції України до ЄС 1998 року та Програма інтеграції України до ЄС 2000 року. Політична домовленість щодо укладання Угоди про асоціацію була досягнута у вересні 2008 року в березні 2012-го її текст був парафований головами переговорних команд.
Історія відносин між НАТО та Україною також веде свій відлік від перших днів її незалежності. Всього за чотири місяці після проголошення Україною незалежності Альянс запросив тодішнього главу МЗС України на позачергове засідання Ради північноатлантичного співробітництва. В 1997 році була підписана Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО.
У 2008 році на саміті НАТО в Бухаресті було підтверджено євроатлантичні прагнення України, а в серпні 2009-го НАТО та Україна ухвалили спільну декларацію, спрямовану на посилення ролі Комісії Україна-НАТО, зміцнення співпраці і підтримку політичних, економічних та оборонних реформ в Україні. Усі три президенти України — Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Віктор Ющенко — тою чи іншою мірою підтверджували курс країни до ЄС і НАТО. Однак, така євроактивність України подобалася не всім.
З приходом у 2000 році до влади в росії володимира путіна, позиція щодо України поступово почала змінюватися: тенденції втягування нашої країни в російську орбіту набули нового забарвлення.
Як виявилося згодом, таємною метою путіна було відновлення Російської імперії та водночас запобігання оточенню росії країнами демократичного спрямування. З цього приводу доречно згадати великого прихильника незалежності України Збігнева Бжезинського, який сказав, що без України Росія перестає бути імперією, з Україною — підкупленою, а потім і підлеглою, Росія автоматично перетворюється на імперію.
Путін боявся, що стратегічно важлива для нього Україна асимілюється із Заходом, тому всіляко намагався перешкоджати її зростаючій близькості до ЄС і НАТО. Обрання у 2010 році президентом України Віктора Януковича відкрило перед рф широкі можливості для тихого поглинання України шляхом її поступової реінтеграції у російську економічну зону, і що найбільше цікавило росіян, у її ВПК. З 2008 року рф почала здійснювати кілька програм з реформування і модернізації армії і флоту, тому Україна з її унікальними можливостями у сфері виробництва зброї та комплектуючих була надто важливою для їх реалізації. За допомогою агентів впливу в українському уряді росія намагалася встановити контроль над провідними промисловими активами України.
В грудні 2013 року делегація рф на чолі з віцепрем'єром Дмитром Рогозіним здійснила «тур» по основних підприємствах ОПК України — суднобудівних заводах Миколаєва, ракетно-космічному підприємству «Южмаш» в Дніпропетровську та авіаційному науково-технічному комплексі ім. Антонова в Києві. За результатами візиту та зустрічі з тодішнім прем’єром Миколою Азаровим Рогозін заявив, що найближчим часом буде видано указ президента росії про створення об’єднаної ракетно-космічної корпорації.
Паралельно Кремль санкціонував «Газпрому» відстрочку сплати заборгованості «Нафтогазу України» до весни 2014 року. Таким чином, Росія усіма силами намагалася перешкодити процесу підписання Угоди про асоціацію, вдаючись до звичного їй газового шантажу й обіцянок про фінансову допомогу. Тиск росії на Віктора Януковича з метою відмови його від підписання Угоди з ЄС у 2013 році призвів до протестів, які зрештою, призвели до його втечі в росію у лютому 2014 року, та поставили хрест на планах кремля щодо «тихого» поглинання України.
Але на цьому, як відомо, Путін не зупинився. Після Майдану і вигнання Януковича Росія здійснила анексію Криму спровокувала сепаратистський заколот на сході України, який захопив частину Донбасу. Був розроблений так званий проект «Новоросія», який передбачав відділення від України, крім Донецької і Луганської областей, також і низки інших, зокрема, в яких розташовані важливі для рф оборонні кластери (Харківська, Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська). Втім, цей проект так і не був реалізований через спротив місцевих жителів, які були проти входження в «русский мир».
Санкції Заходу, які були введені проти росії за захоплення Криму та агресію на сході України позбавили її доступу до західних технологій і ринків, на яких базувались плани модернізації ЗС рф. При цьому чи не найбільше вдарила по російському ОПК втрата доступу до українських технологій і оборонних підприємств. Після 2014-го українські підприємства та науково-дослідні установи, які або виробляли комплектуючі, або виконували науково-дослідні програми для російського ОПК та космічних програм, розірвали відносини з країною-агресором. Це суттєво вплинуло на можливість рф здійснювати виробництво нових систем озброєння та техніки. Так, неможливість придбання українських двигунів позначилось на можливостях російського військового судно- та авіабудування, зокрема, затримку будівництва та скасування окремих проектів.
Своєю чергою, Україна також втратила великий російський ринок озброєння, тому змушена була переорієнтовуватися на розвиток гібридних технологій. Зокрема, удосконаленням наявних пострадянських озброєнь із застосуванням передових західних технологій, поступово виходячи з обмежень негласного ембарго західних країн, яке спочатку було дзеркальне тому, що вводилося проти рф.
Втім, у цьому був і великий позитив — Україна остаточно взяла курс на НАТО, впроваджуючи його стандарти у ЗСУ та оборонній промисловості.
12 червня 2020 року Північноатлантичний Альянс визнав Україну партнером із розширеними можливостями. Програма розширила можливості секторальної взаємосумісності України з НАТО у кількох напрямках — логістиці, зв’язку, управлінні військовими підрозділами, обміні розвідувальними даними. Завдяки статусу партнера НАТО Україна отримала змогу брати участь у плануванні операцій, отримала ширший доступ до навчань, вивчення передового досвіду та пріоритетної сертифікації сил і засобів. Особливі можливості було відкрито для України у сфері обміну розвідувальними даними з країнами-союзницями, що дозволили отримувати дані оперативно – це відіграло важливу роль, як перед початком широкої агресії рф проти України, так і в ході її відбиття.
Далі буде...
Читайте також: 29 років безпеки та оборони України: від спадщини СРСР до НАТО
