Багато дописувачів в Україні просувають концепцію, що перехід до "Талібану" влади в Афганістані – це геополітична катастрофа в тому числі для РФ, яка буде буквально вимушена знімати свої війська з "українського відтинку" та перекидати їх в Центральну Азію.
І що відповідно Кремль посилить тиск на нашу державу, щоб добитись політичних поступок по ситуації на Сході України.
Читайте також: Найгірший жах Кремля: Афган-2 незворотно наближається без шансів на перемогу
В реальності, у протистоянні "Талібану" верховодитимуть зовсім інші сили, участь РФ буде більш медійною, відповідно – Кремлю нема особливого резону знімати війська з "українського" відтинку для боїв проти бойовиків.
Скоріше навпаки – "колективний Захід" стане більше уваги та ресурсів витрачати на стабілізацію ситуації в Афганістані, і це може "розв’язати руки" Кремлю для нової обмеженої воєнної операції проти нашої країни.
Коли у нас говорять про війну в Афганістані як катастрофу для СРСР, то враховують лише один фактор – зашкалюючих втрат, 14 тисяч солдат убитими.
Але ж для Радянського Союзу Афганістан став катастрофою у тому числі і через зашкалюючі економічні витрати – близько 40 мільярдів рублів протягом 1979-1989 років, або ж 3% щорічного ВВП СРСР.
Для порівняння – ліквідація наслідків аварії на ЧАЕС коштувала казні Радянського Союзу "лише" 12 млрд рублів протягом 1986-1990 років, "будівництво сторіччя" Байкало-Амурська магістраль, котре було найдорожчим інфраструктурним проектом Радянського Союзу та мало прямо воєнне призначення – "усього" 17 мільярдів рублів.
Фраза "близько 40 мільярдів рублів" має цілком конкретний зміст – уряд Радянського Союзу насправді точно і не спромігся порахувати свої витрати на війну в Афганістані.
Коли умовна "група Рижкова" дійшла до цифри в 37 мільярдів рублів, для радянського Політбюро це уже виявилось цифрою, яку воно не змогло "переварити", тому й було прийнято рішення виходити з Афганістану.
Відповідно, для сучасної РФ тут виникає інша логіка – вирішувати свої "афганські" справи із мінімальною затратою ресурсів.
Про сучасну РФ залишився невивченим ще один урок, але – уже по результатам війни за Карабах між Азербайджаном та Вірменією восени 2020 року. РФ не підтримала силою не просто свого найліпшого союзника по ОДКБ, РФ не підтримала силою країну, економіку якої дещо менше, аніж повністю – тут можна навіть термін "вірменізація" виводити, по аналогії з терміном "фінляндизація".
До прикладу - газовий монополіст у Вірменії – це "Газпром-Армения". Об’єднаною системою електромереж володіє компанія "Энергетические сети Армении", котра в свою чергу належить російській компанії "Интер РАО РАЕС".
Основні теплоелектростанції Вірменії – Разданська та Єреванська – працюють на природному газі із РФ. Залізницями Вірменії як "ядром" транспортної системи країни управляє взагалі РЖД, на правах концесії.
Картину можна й на цифрах показати: Вірменія для підготовки до війни за Карабах купувала зброю в РФ за рахунок даного в 2016році "пільгового кредиту" в 300 мільйонів доларів. Але при цьому – лише на модернізацію Вірменської АЕС уряд країни взяв в Росії кредит на 270 мільйонів доларів; а сумарний державний борг Вірменії саме перед Росією на початок війни за Карабах 2020 року складав близько 400 мільйонів доларів.
Для порівняння – воєнний бюджет Вірменії у тому ж 2020 році складав "лише" 625 мільйонів доларів.
Якщо РФ аж так глибоко контролює економіку Вірменії, чому ж Кремль не підтримав Пашиняна своїми багнетами? Ну схоже, тому що "вірменським" активам самої РФ нічого не загрожувало, і сам Кремль вирішив, що краще лишатись у межах своїх "червоних прапорців" присутності у регіоні.
Тому, схоже, що рівно такої ж політики Кремль триматиметься відносно Киргизстану та Узбекистану як своїх союзників по ОДКБ, котрі межують із Афганістаном.
Тим більш, що рівень економічної інтеграції між РФ та Киргизстаном і Таджикистаном – на порядки нижче. Так, у цих центральноазіатських країнах ринки газу та пального повністю контролюють "Газпром" та "Роснефть", та й про торпедний завод "Дастан" у Кирзигстані забувати не можна.
Але ж – РФ "кинула" цих своїх союзників у проектах побудови гідроелектростанцій: росіяни обіцяли побудували ГЕС Камбар-Ата-1 в Киргизстані, та Ронгунську ГЕС у Таджикистані, і не виконали цей проект; натомість, той же Таджикистан отримав від того ж Китаю більше 1 мільярда доларів кредитів на інфраструктурні проекти.
Цілком можливо, що РФ посилить свої контингенти військ у Центральній Азії, щоб захистити свої економічні активи та об’єкти, важливі для ОДКБ. Але навряд чи російське військо стане вв’язуватись у масштабні бої на території тих же Киргизстану і Таджикистану.
Врешті, якщо міркувати логікою експансіонізму, то в "афганські" історії може проявитись й інший авторитарний правитель пост-радянського простору – президент Туркменістану Гурбангули Бердимухамедов, більш відомий як Туркменбаші.
Маловідомо на наших теренах, що Туркменістан до рішення США вийти із Афганістану вів власний інфраструктурний проект – побудову залізниці "Туркменістан-Афганістан-Таджикистан".
Мета побудови цієї магістралі для Туркменістану – проектувати власний вплив на Таджикистан, у якого регулярні проблеми із Узбекистаном, ну і також – урвати свій "шматочок пирога" в китайському "Новому шовковому шляху".
Defense Express розповідало, що Туркменістан купив у цьому році до 30 БТР сербського виробництва Lazar 3, і також – три легкі штурмовики A-29B Super Tucano.І ці закупки озброєння можемо розцінити саме як підготовку до можливого "конфлікту малої інтенсивності", тобто – до боїв із тими же талібами.
Свою експансію "інфраструктурного" характеру в Афганістан виконав навіть Іран, котрий проклав до прикордонного міста Герат лінію залізниці та оптико-волоконні кабелі для інтернету, "живити" афганський ІТ-сектор.
Резюме – драйвером боїв проти "Талібану" за умови, що його бойовики перейдуть "червоні лінії" географії стане скоріше той же ексцентричний Туркменбаші, або ж безликий Корпус стражів ісламської революції, але точно – не Кремль та Путін.
Наступний момент – "колективний Захід" та його прямих союзників на Близькому Сході, схоже, стала турбувати "доля цивілізації" в Афганістані після того, як ця країна повністю перейде в руки "Талібану".
Он, наприклад, ресурс "Аль-Джазіра" уже видав проникливу публікацію про важку долю афганських ІТ-шників, які давали 10% доходу країни, а тепер працювати нормально не можуть, бо таліби підривають опори ЛЕП та ріжуть оптико-волоконні кабелі для інтернету. Або ж – окремі наші ЗМІ повідомляли, що на днях Ан-124 "Авіаліній Антонова" доставив у Кабул радари французької фірми Thales для управління роботою цивільної авіації в країні.
Уже на цих двох прикладах укладається закономірність, що "колективний Захід" готовий витрачати ресурси на підтримання ефемерної "цивілізації" в Афганістані, і відповідно – що "Талібан" підхопить роль такої собі "Північної Кореї" Близького Сходу, котра погрозами вибиватиме собі важливі для виживання ресурси.
Так і складається "рамка": "колективний Захід" готовий ще більше витрачати уваги та ресурсів на Афганістан; авторитарні правителі Азії готуються вступити у бій за свої активи у тому ж Афганістані; відповідно – РФ максимум що посилить свої контингенти військ в Центральній Азії ради підтримання престижу та охорони чутливих для Кремля об’єктів.
Тобто – тут нема причин, щоб Кремль став забирати своє військо зі Сходу України та на кордоні з нашою країною. Скоріше навпаки – як тільки "Талібан" почне "доїдати" Афганістан, то й РФ може наважитись на збройну агресію проти України.
Інша справа, що ЗСУ готуються до усіх можливих сценаріїв "гібридної агресії" Кремля.
Defense Express розповідало, що в рамках навчання Sea Breeze-2021 Збройні Сили України у взаємодії з партнерами відпрацювали знищення умовної "терористичної квазіреспубліки" на півдні нашої держави.
І також – що в рамках україно-британських навчань "Козацька булава – 2021" українські та британські військові відпрацювали знищення противника, котрий "гібридно" атакував окремий населений пункт чи важливий інфраструктурний об’єкт.
Читайте також: Росгвардія вийшла на навчання перед "Запад-2021": Путін тренується вводити воєнний стан?
