Армія США залишає Афганістан через 20 років перебування у країні, офіційний строк завершення - 11 вересня, у річницю терактів у Нью-Йорку.
Війна, яка коштувала життю 3,5 тисячам військових західної коаліції, формально завершилась у лютому 2020 року, коли представники США та "Талібану" підписали мирний договір.
Читайте також: Як Чехія бюджетно оновлює ППО: без Patriot та NASAMS, частина 1 - SPYDER
Тепер, ця організація, яка також називає себе "Ісламський емірат" та офіційно визнана ООН терористичною, бере під свій контроль весь Афганістан без великих складнощів відбиваючи провінцію за провінцією в офіційного Кабулу, який залишився сам на сам.
Фактично "Талібан" вже вийшов на кордон з Таджикистаном, Узбекистаном, Киргизстаном та Туркменістаном. І вся Середня Азія, де РФ намагається утримати позиції регіонального лідера, ризикує стати величезним вогнищем громадянських конфліктів з радікально-ісламським напрямом.
Бо потік наркотиків, зброї та джихадистів хлине по шляху найменшого спротиву. А далі - до Росії, у регіони, в яких радикальний ісламізм може доволі легко знайти "благодатний ґрунт".
Що більш загрозливо - швидкість колапсування офіційної влади Афганістану. На фоні відведення армії США з травня по липень підконтрольна талібам територія збільшилась вдвічі. Афганські військові, які ніколи не відрізнялись дисципліною, залишають "Талібану" свої бази, військову техніку та арсенали.
Показовий приклад - понад 1000 афганських бійців втекли через кордон з Таджикистаном під натиском талібів, які 5 липня підняли свій прапор на прикордонному мості через Пяндж.
Під контролем офіційної влади залишаються лише ряд ключових міст та центральний регіон зі столицею, які переходять у режим осади. А за висловами західних ЗМІ, питання втрати таких ключових міст, як Герат та Мазарі-Шариф, а згодом і Кабулу - місяці.
Вже 7 липня Таджикистан, який є членом створеної Росією ОДКБ (Організації договору про колективну безпеку), повідомив, що просить про допомогу - таліби все частіше роблять вилазки через кордон довжиною 1350 км, який здебільшого тягнеться через Памір з його високогірними тропами, які вкрай важко контролювати.
У відповідь на заклик, Москва підтвердила - російська армія надасть необхідну допомогу. Але паралельно з тим, Кремль почав налагоджувати контакти з "Талібаном" - 8 липня делегацію талібів на офіційному рівні у Москві прийняв спецпредставник президента РФ. У результаті російські ЗМІ повідомили: таліби запевнили у тому, що "Ісламський емірат Афганістану" не буде "використовувати афганську землю проти кого-небудь" та зацікавлений "в досягненні стійкого миру в Афганістані".
Наскільки у Москві повірили цим обіцянкам демонструє висловлювання Начальника об’єднаного штабу ОДКБ Анатолія Сідорова. Після інспекційної поїздки на кордон з Афганістаном він офіційно повідомив, що реальна загроза нападів з боку "Талібану" існує.
"Ми повинні припускати та прогнозувати невеликі бандитські напади групами 20-40, ну 70 осіб. І, звичайно, вони отримають гідну відсіч з території Республіки Таджикистан… Всі прекрасно знають - і не тільки в нашій країні та Таджикистані, але й у всьому світі знають таку опорну військову частину Російської Федерації, як 201-я військова база. Вона теж займається постійно і бойовою підготовкою, і вивченням можливих варіантів розвитку подій. І теж готова до надання допомоги нашим таджицьким колегам і друзям в разі, якщо така необхідність виникне", - заявив генерал-полковник армії РФ.
Слід зазначити, що 201-а військова база - це близько 7 тисяч військових, які розміщені у Душанбе та Бохтарі, що робить її найбільшою базою армії РФ поза межами країни. Для розуміння, вся армія Таджикистану - це 9 тисяч військових. А про реальну небезпеку говорить те, що 5 липня президент країни Емомалі Рахмон підписав наказ про призов 20 тисяч резервістів.
Проте чим саме будуть воювати ці додаткові бійці - залишається великим питанням. На озброєнні армії Таджикистану знаходиться лише 33 танки Т-72 та 7 одиниць Т-62, 23 БМП-1/2, стільки ж БТР-60/70/80 та 8 китайських MRAP VP-11. Артилерійську підтримку може надати лише три 122-мм "Гвоздики", 13 гаубиць Д-30, 15 "Градів" та 10 120-мм мінометів. Авіаційна складова теж доволі формальна: 4 Мі-24 та 11 Мі-8/17, а єдині умовно бойові літаки - це 4 L-39 [вся інформація - відповідно до Military Balance 2021].
На противагу - "Талібан", який за останні роки перетворився на потужну організовану силу, яка, так чи інакше, але виграла війну проти США. За цей час таліби змогли, завдяки наркотрафіку та підтримці інших радикальних ісламських угруповань, сформувати повноцінну армію, яка за різними оцінками налічує 70 тисяч осіб.
І це вже не розрізнені банди "духів", а професійні та добре оснащені бійці, з єдиним командуванням, ефективним плануванням бойових та пропагандних операцій, поставленим на конвеєр вербуванням та підготовкою бійців на розгалуженій мережі тренувальних баз з іноземними інструкторами. А головне - з бойовим досвідом у десятки років війни проти значно сильнішого противника.
В цій ситуації найбільш логічний сценарій, після повного взяття під контроль "Талібаном" Афганістану та офіційного проголошення "Ісламського емірату" - подальші бойові дії.
Іншого ефективного методу утримання 70 тисяч бійців, які вміють лише воювати й перебувають у країні, де безперервна війна йде вже понад 40 років - навряд чи існує.
Так і зрозумілий її напрям - на північ, як шлях найменшого спротиву, на противагу не менш радикальному Ірану та Пакистану, який взагалі визнав "Талібан" офіційно.
Тобто, питання безпеки Таджикистану, вочевидь, буде покладатися саме на російську армію. В іншому випадку - ця країна доволі швидко може скотитися у прірву хаосу. Цьому сприяє економічна та політична ситуація у країні "за кермом" якої з 1994 року стоїть Емомалі Рахмон. До речі він з 2015 року отримав офіційний титул "Засновник миру та національної єдності - Лідер нації".
Також під очевидною загрозою інші країни колишнього СРСР, які межують з Афганістаном - Узбекистан, Киргизстан та Туркменістан. Останній - декілька днів тому почав зачиняти кордон та стягувати важку бронетехніку з артилерією.
Своєю чергою Казахстан, який не має спільного кордону з Афганістаном, але цілком розуміє всі ризики, теж відреагував підписом з ще офіційним Кабулом договору про військову допомогу. В цій ситуації Росія фактично приречена на те, щоб активно сприяти захисту кордонів колишніх радянських країн, які межують з Афганістаном.
Сценарій подальшої ескалації вже спрогнозований самими російськими військовими - напади невеликих груп на блок-пости та контрольно-пропускні пункти на фоні загрози інфільтрації банд.
Прикладами цього є так званий "бій на 12-ій заставі московського погранзагону" у 1993 році на кордоні Таджикистану та Афганістану, коли ісламські бойовики атакували просто у рамках акції залякування.
А також 1999 рік, коли загони так званої "Ісламської миротворчої бригади" під командуванням Шаміля Басаєва та Хатаба увійшли у Дагестан з метою створення окремої ісламської держави. І це стало початком другої Чеченської війни.
Тому цілком логічні заходи протидії - нарощування контингенту, укріплення кордону, намагання домовитись з афганськими польовими командирами та спроби зробити так, щоб "Талібан" почав воювати з кимось іншим, бажано - самим с собою.
На скільки цих заходів вистачить для стримування загрози, здається, більше залежить від самих талібів, ніж від Кремля. А далі, загрожує стати найбільшим жахом для Москви - бо єдиним виходом може бути те, що у 1979 році офіційно назвали введенням Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістан.
Який, до речі, планувалось тримати не більше одного року - щоб просто передати владу підконтрольним афганським лідерам. А завершилось - через 10 років та 15 тисяч офіційно визнаних загиблими радянських бійців.
І справа навіть не в можливому спротиві російських громадян, для яких слово "Афган", можливо, ще досі є синонімом безглуздої "м’ясорубки", яка прискорила розпад СРСР. Сучасна кремлівська пропаганда може за декілька місяців обґрунтувати будь-яке рішення Москви, яке із захватом буде підтримано 99,9% росіян.
А в тому, що ця війна немає жодного шансу завершитись нічим іншим, ніж для Великобританії у 1919, СРСР у 1989 та США у 2021 році.
Читайте також: Реактивний рецепт перемоги: чому Збройним Силам потрібні одночасно і "Вільха", і "Сапсан"
