Автор цього тексту під час дискусій віртуального характеру помічає штучне протиставлення – мовляв, Збройним Силам України для перемоги над РФ не потрібні такі "дорогі іграшки", як оперативно-тактичний ракетний комплекс "Сапсан", а потрібно зусилля та ресурси зосередити на програмі "Вільха".
Таке протиставлення є скоріше "реактивним", бо є новини, що у 2021 році наше військо має отримати першу батарею комплексу "Сапсан", а от про початок поставок у війська серійних виробів "Вільха" - новин поки що нема.
Читайте також: Деталі зенітної ракети "Корал" від ДККБ "Луч": розбираємо "по гвинтиках" особливості розробки
На наших просторах термін "сучасна війна" має яскравий емоційний окрас, і щоб відійти від цього, варто звертатись до першоджерел на західних профільних порталах.
У випадку із пріоритетами по ракетних системах – можемо звернутись ось до цієї публікації польського порталу Defence24, котра переосмислює досвід застосування реактивної артилерії Азербайджану у війні за Нагірний Карабах осінню 2020 року.
І ця публікація наводить на ось такий висновок: нашому війську для перемоги над ворогом однаково потрібні й комплекси "Сапсан", і комплекси "Вільха", і модернізовані "Верба" також знайдуть своє місце, та навіть від систем "радянського" взірця "Град" та "Смерч" відмовлятись не потрібно.
Вирішальним фактором тут є скоріше номенклатура боєприпасів, поставлена до таких комплексів, і також – система управління військами та система управління вогнем, під котрі "підв’язані" ці всі реактивні системи.
Автори Defence24 викладають матеріал наступним чином. Було б логічно очікувати, що військо матиме уніфіковану систему реактивної артилерії.
Але напередодні війни за Карабах реактивна артилерія Азербайджану нагадувала певний різнотипний "зоопарк": крім 44 радянських систем БМ-21 "Град" була також і "невизначена кількість" пакистанських копій цієї системи – KRL-122 "Град". Близько 30 радянських систем "Смерч" калібру 300 мм "сусідили" із новітніми турецькими системами TRG-300, також калібром 300 мм.
Схоже, азербайджанці ставили собі задачу максимально скупити усі можливі системи реактивного вогню.
Інакше б у них в арсеналі не опинились би російські самохідні вогнеметні системи ТОС-1 в кількості 18 одиниць, чеські РСЗВ RM-70 Vampire у кількості до 30 одиниць, до 10 білоруських систем "Полонез", котрі по суті – щось середнє між РСЗВ та оперативно-тактичною ракетами, ну і власне – до 10 ізраїльських оперативно-тактичних ракет LORA.
Усі відомі дані по реактивній артилерії армії Азербайджану автори Defence24 звели ось у таку таблицю. І ці дані, на перший погляд, ставлять ось таке питання – а як же азербайджанські військові змогли поєднати ці всі "різнобійні" системи в єдиний організм?
Відповідь лежить буквально на поверхні: все вирішують автоматизовані системи управління вогнем та удосконалені боєприпаси.
Наприклад, автори Defence24 пишуть, що систему зв’язку та управління TASMUS-II від турецької Aselsan азербайджанські військові випробували ще у листопаді 2018 року.
Поєднання різного роду боєприпасів при одному залпу реактивної артилерії дозволяло виконувати "різнорідні задачі" - тобто одночасно, одним залпом уражати одразу і живу силу противника на передовій, і командний пункт противника далеко за лінією фронту.
Особливої прицільності при стрільбі реактивною артилерією азербайджанцям додавали безпілотники Bayraktar TB2.
Ну і також слід відмітити, що азербайджанські військові були достатньо гнучкі при експлуатації різнотипної техніки: наприклад, ракетні системи LORA та "Полонез" були зведені в один дивізіон у складі армії Азербайджану.
Читайте також: Збройні Сили України "згадали" про танки-тральщики на базі Т-64А: таку техніку опанували резервісти 95 бригади
