Створення власного зенітного ракетного комплексу стає привілеєю не тільки вузького списку з декількох країн. За останні роки свої комплекси створила Корея, Туреччина та Індія, а Ізраїль взагалі став прикладом створення унікального протиракетного щита Iron Dome.
Оборонна промисловість України також заявила про готовність розробити власний зенітний ракетний комплекс, мова йде про проекти ДККБ "Луч" та КБ "Південне", проте поки вони не знайшли підтримки у Міноборони.
Читайте також: Все через Росію: у Швеції погодили найбільше за 70 років підвищення оборонного бюджету
Зокрема Головнокомандувач ЗСУ генерал-полковник Руслан Хомчак заявив, що вітчизняні розробки знаходяться на стадії аванпроекту, тоді як захист від російської загрози потрібен вже зараз.
Defense Express вирішив порівняти скільки часу та грошей пішло на розробку власних ЗРК середньої та більшої дальності за останній час. Для цього прослідивши створення ЗРК у Кореї та Туреччині, які ці завдання вирішують зараз.
Корея: KM-SAM та L-SAM
Для Кореї, яка постійно знаходиться під прицілом КНДР та у сферах інтересу Китаю, питання власної обороноздатності є одним з найголовніших. Тому Сеул готовий вкладати просто астрономічні кошти у розробки.
Наприклад Корея на озброєння у найближчі п’ять років буде направлено 250 млрд доларів. Для порівняння це 5,5 державних бюджетів України, водночас п’ята економіка світу може понести такі витрати.
З 2017 року Корея почала озброюватись ЗРК середньої дії KM-SAM, який почали накреслювати ще у 2001 році. Цей комплекс здатний знищувати цілі на відстані до 40 км, а по висоті - до 20 км, включно із балістичними цілями.
Одна батарея KM-SAM складається з радара, машини керування та 6-8 пускових установок, в кожній з яких по вісім ракет.
Проте вважати її виключно корейською розробкою неможливо. У створенні KM-SAM більш ніж вагомий внесок здійснив російський концерн "Алмаз-Антей". Він розробив радарну станцію, командний пункт та ракету з активною радіолокаційною головкою самонаведення. Надалі всі ці напрацювання були втілені у російському ЗРК С-350 "Витязь".
У будь-якому разі вартість розробки KM-SAM на початку робіт оцінювалось у 500 млн доларів. Строки від початку розробки до постачання у війська - 16 років.
Водночас окрім KM-SAM Корея веде розробку далекобійного L-SAM, який візьме на себе роль більше протиракетного комплексу із можливістю знищувати балістичні цілі на відстані у 40-60 км, а звичайні повітряні - на рубежі у 150 км.
Про роботу над цим комплексом було повідомлено у 2016 році, а завершитись вони мають у 2022-2023 роках. Про участь Росії у цій розробці офіційно не повідомляється. Вартість робіт оцінюється в один мільярд доларів.
Туреччина: комплекси HISAR
Розробкою власних ЗРК успішно займається і Туреччина, яка одразу створює всю лінійку комплексів під загальною назвою HISAR: ближньої, середньої та більшої дії із можливістю знищення звичайних та балістичних цілей.
Анкара вже завершила випробування та почала постачання ЗРК середньої дальності HISAR-O, та нещодавно фіналізувала випробування ЗРК ближнього радіуса дії HISAR-А+.
Розробки двох комплексів формально стартували одночасно у 2007 році з часу оголошення конкурсу, але контракт з розробником - Aselsan, був підписаний лише у 2011 році.
Обидва комплекси одразу створювались з широким використанням уніфікованих рішень. Тому розробка "ближнього" HISAR-А, який мав з'явитись раніше, спочатку оцінювалась у 332 млн доларів, а "середнього" HISAR-O у 255 млн доларів.
В реальності комплекс середньої дії потрапив у війська, скоріш за все у дослідну експлуатацію, у березні 2020 року, а його "молодший брат" - пройшов оновлення та лише зараз направиться у серію.
Можливості комплексу HISAR-O: знищення повітряних цілей на відстані до 25 км, а по висоті до 15 км або 20 км (в різних джерелах фігурують різні дані, а Aselsan цей параметр офіційно не публікує). У перелік можливих цілей для знищення - балістичні ракети не включені.
Комплекс HISAR-O складається з трьох пускових установок з шістьма ракетами у кожній, командного пункту, радара, машини з оптично-тепловізійною станцією, машини зв’язку для отримання даних із літаків типу AWACS, а також командного пункту.
Цікавою особливістю ракети HISAR є використання інфрачервоної головки самонаведення на кінцевому етапі польоту, замість більш традиційної радіолокаційної.
HISAR-А забезпечує знищення цілей на висотах до 8-10 км, а по дальності - близько 15 км. Весь комплекс інтегрується в одному шасі на якому розміщено РЛС, оптико-тепловізійна станція та мінімум чотири ракети. Шасі може бути або гусеничним, або колісним. Точні ТТХ оновленого HISAR-А+ не повідомлені, проте зазначено, що вони кращі.
Своєю чергою комплекс HISAR-U з дальністю відкриття вогню у 100-150 км, а по висоті до 20 км, має бути прийнятий на озброєння у 2023 році. Планується, що цей комплекс буде здатним знищувати балістичні цілі.
Контракт на розробку комплексу був підписаний на початку 2018 року з трьома компаніями. Aselsan, який, скоріш за все, відповідає за всю електроніку, системи виявлення та наведення, зв’язок та загальний вигляд комплексу. Roketsan, який, вочевидь, веде розробку ракети. А також TüBiTAK SAGE, який розробляє бойові частини.
Загальна вартість розробки HISAR-U не відома, проте Aselsan заявив, що його частка складає понад 340 млн доларів. Тобто мова йде, орієнтовно, щонайменше про суму у 500 млн доларів.
Про участь іноземних партнерів у проектів HISAR не повідомляється, проте відомо, що, як мінімум, у комплексі HISAR-А були використані іноземні компоненти, заміна яких на турецькі викликало певну затримку.
Мільйони та роки або мільярди та зараз
Таким чином Кореї для розробки та постачання ЗРК середньої дальності KM-SAM до війська знадобилось 16 років та 500 млн доларів. І це при активній участі РФ.
Туреччина на створення HISAR-O виділила, формально, 255 млн доларів, проте правильним буде додати мінімум половину вартості розробки HISAR-А, через уніфікацію значної частини рішень. Тобто мова йде, орієнтовно, у 400 млн доларів зі строком у 13 років.
Відносно ЗРК більшої дальності, то у випадку корейського L-SAM мова йде про мільярд доларів та 6-7 років розробки. А турецького HISAR-U - п’ять років та, орієнтовно, 500 млн доларів.
Водночас Генеральний конструктор-Генеральний директор ДККБ "Луч" Олег Коростельов повідомив, що колектив КБ здатний розробити вітчизняний зенітний ракетний комплекс на заміну С-300. Запорукою цього є використання відпрацьованих рішень, які вже працюють у складі інших розробок.
"Враховуючи напрацювання ми вже на 40-50% пройшли весь шлях розробки. Тому створення вітчизняного ЗРК це питання 2,5 років", - наголосив Олег Коростельов. Також раніше він озвучив приблизну вартість цієї розробки - близько 30-50 млн доларів.
Про напрацювання, які можливо використати для вітчизняного ЗРК - в окремому матеріалі Defense Express.
Таким чином, якщо привести строки та вартість до загального знаменника, то ЗРК від ДККБ "Луч" це понад 6 років на розробку, а також, особливо в українських реаліях, ще 4-5 років на проведення всіх державних випробувань та початок серійного виробництва.
Тобто узагальнено, у випадку з проектом ДККБ "Луч" мова йде про 125 млн доларів та 10-11 років від початку напрацювань до "серії", з яких вже пройдено 40-50%. Також звісно потім необхідно буде закуповувати ці ЗРК, що також буде потребувати мільйонних втрат.
У будь-якому разі, в незалежності від рішення Міноборони - довірити чи ні вітчизняному ОПК розробку зенітного ракетного комплексу, за створення надійної протиповітряної оборони знадобиться викласти величезні кошти. І вирішення купити вже готові рішення не будуть дешевші.
Наприклад закупівля перевірених американських MIM-104 Patriot у випадку Румунії потягнула на 4 млрд доларів за сім батарей.
Польща за оновлення свої системи ППО тими ж Patriot витратить 4,75 млрд доларів, зробивши акцент на протиракетних можливостях американської системи та значному ступені автоматизації управління.
І ці країні у своїй обороні можуть спиратися не тільки на свої сили, а розраховувати на підтримку усього блоку НАТО, включно із всіма повітряними силами США.
Але як заявили у Центральному науково-дослідному інституті озброєння та військової техніки ЗСУ - закупівля сучасних протиповітряних систем західного виробництва в необхідній кількості у середньостроковій перспективі фізично не можливе з наявним фінансовим ресурсом.
Тому, оновлення протиповітряної, не говорячи вже про створення і протиракетної оборони для України, в якій у 2020 році на закупівлю всього озброєння, включно із ремонтом та модернізацією було виділено 810 млн доларів, може бути лише проектом національного рівня.
А вибір: заплатити за перевірені іноземні рішення чи із всіма ризиками вкластись у власні нехай і аванпроекти - буде мати стратегічні наслідки.
Водночас варіант коли не буде зроблено нічого з цього взагалі краще не розглядати, бо у відповідності до візії Повітряних сил України строки експлуатації наявних ЗРК спливають вже у найближчому майбутньому.
Читайте також: В ЗСУ провели масштабну перевірку всіх БПЛА та станцій РЕБ: результати та висновки
