Перед Україною зараз стоїть завдання "закрити небо" та захистити нашу критичну інфраструктуру від нових ракетних атак рашистів.
При цьомув публічному просторі циркулюють два варіанти досягнення цієї мети, однакової реалістичної. Перший – отримати західні ЗРК в кількості, достатній для Црадянської" щільності покриття ППО. Другий – отримати від союзників (або створити самим) високоточні засоби ураження із дальністю стрільби порядка 1000 км, які б могли в глибині території РФ "накривати" важливі для орків об’єкти, зокрема основний для стратегічної авіації Кремля аеродром "Энгельс".
Читайте також: Якими темпами США в наступні 3 роки виготовлятимуть Tomahawk, і скільки коштуватиме одна ракета
Якщо ранжувати за привабливістю, то тут звісно перемагає другий варіант. І не лише тому, що росіяни заслужили на справедливу відплату, в ідеалі з перетворенням усього флоту їх стратегічних бомбардувальників на звалище палаючих уламків. Але й тому що країни Заходу практикували переважно саме такий формат "закриття неба" - тобто просто розбомбити ворожий об’єкт так, щоб звідти максимально довго нічого не літало.
Показовою в цьому ракурсі є 4-денна повітряна операція "Лис пустелі" (Desert Fox ), яка відбулась протягом 17-20 грудня 1998 року, і котру провели ВМС та ВПС США спільно з Королівськими ВПС Великої Британії проти режиму Саддама Хусейна, що тоді правив Іраком.
У цивілізованого співтовариства тоді було дві основні претензії до диктаторського режиму Хусейна. Перша – Ірак відмовлявся виконувати у повній мірі свої зобов’язання по утилізації хімічної зброї. Друга – літаки іракських ВПС регулярно порушували "безпольотні зони", встановлені на півночі та півдні країни, встановлені після операції "Буря в пустелі" у 1991 році.
У союзників було недостатньо ресурсів, щоб постійно "закривати небо" у встановлених зонах, Ірак не хотів йти на конструктив по темі знищення зброї масового ураження. Тому й був активований план операції "Лис пустелі", яка передбачала ураження об’єктів іракської ППО та ВПС, і потужностей по виробництву зброї масового ураження.
Для проведення операції США зосередили 26 стратегічних бомбардувальників та 100 літаків тактичної авіації, Велика Британія – 30 літаків тактичної авіації. ВМС США зосередило дві авіаносні ударні групи, загалом 25 кораблів, Королівські ВМС – 1 фрегат з ракетним озброєнням.
Протягом 4 днів тактична авіація США та Великої Британії виконала понад 650 бойових вильотів. При цьому союзники відстріляли більше 400 крилатих ракет типів AGM-68 і "Томагавк". В результаті було уражено 85% запланованих об’єктів, авіація союзників втрат не зазнала. Щоправда, навіть і після цієї операції літаки іракських ВПС намагались порушувати "безполітну зону", тобто навіть чотири сотні КР за 4 дні операції не дали бажаного результату.
В умовах 2022 року навіть такий формат покарання РФ як агресора виглядає м’яко кажучи нереалістичним. Бо, наприклад, попри усі прагненні, Україні так і не вдалось добитись політичного рішення про передачу тактичних ракет ATACMS та сучасних багатоцільових літаків. Але можливо, за півроку-рік політична воля наших союзників розвернеться у зовсім протилежну сторону. Бо, як мінімум, засновки до цього уже є.
Наприклад, на 2023 рік Пентагон замовив виробництво аж 1700 ракет до комплексу ATACMS (і це при тому, що у відкритих джерелах фігурувала цифра про наявність загалом 1400 таких ракет в запасі армії США). Американське військо вперше за 30 років озброється ракетним комплексом середньої дальності із "сухопутною" версією "Томагавка". І водночас ВПС США продовжують проект Rapid Dragon по адаптації крилатої ракети AGM-158 для "відстрілу" зі звичайного транспортника. Із мотивацією – "у нас є союзники, яким потрібні такі ракети, але нема відповідних літаків для їх доставки".
Читайте також: Одна із країн-союзниць США на практиці перевірить, наскільки реально отримати Tomahawk для ударів по ворогу
