Оновлення протиповітряної оборони України - це одне з першочергових завдань, яке поки вирішується лише постачанням ПЗРК, радянських повноцінних комплексів. А новітні західні ЗРК, такі, як NASAMS та IRIS-T SLM, очікуються, але не надто швидко та не у реально необхідній кількості.
Але є ще один вкрай цікавий варіант оновлення української протиповітряної оборони - інтеграція західних ракет до наявних в Україні ЗРК. Саме таку думку висловили аналітики польського видання Defence24. І один з кандидатів є "Оса-АКМ", який використовується для захисту мобільних груп сухопутних військ. ЗСУ, за відкритими джерелами, мають близько 100 пускових таких ЗРК.
Читайте також: "Потреби ЗСУ закриваються іншими системами": генерал ПС США відповів, чи є в них F-16 для України
"Оса-АКМ" може вражати цілі на відстані до 10 км (за іншими джерелами – 13 км) та максимальній висоті до 5 км. З точки зору підтримки України, "відмінною" рисою ЗРК "Оса" є те, що він використовується у країнах НАТО (зокрема у Польщі, Румунії, Греції) та відомий ОПК країн НАТО (зокрема Польщі).
Польські ЗРК "Оса" пройшли глибоку модернізацію, завершену кілька років тому, та зараз додатково модифікуються. Було замінено низку аналогових елементів на цифрові, модернізовано РЛС, встановлено оптико-електронні датчики з тепловізорами та відеокамерами, а також нові засоби зв’язку.
Ці ЗРК отримали назву Osa-P. При цьому командно-керовані ракети залишилися без змін. Сьогодні вони найбільше обмежують можливості ЗРК, тому що спосіб наведення, включаючи необхідність розробки даних для управління польотом ракети ЗРК "Оса", виливається у більший час реакції (15 секунд).
Крім того, протягом усього польоту ракети повинні керуватися за радіоканалом. Таким чином, ЗРК не може вражати інші цілі до ураження першої, а ціль має бути "побачена" РЛС, що обмежує її ефективність у динамічних умовах сучасного бою.
Рішенням може бути заміна ракети. Концептуальну роботу у цьому напрямку вів польський ОПК. Кілька років тому на виставці MSPO демонстрували навіть ЗРК "Оса" з макетами німецьких ракет "повітря-повітря" малої дальності IRIS-T, які також можуть використовуватися у якості ракет "земля-повітря". Таким чином їх використовують ЗС Швеції та, вірогідно, Норвегії на двох різних ЗРК.
Встановлення на ЗРК "Оса" ракет IRIS-T або інших з аналогічними параметрами (інфрачервоне самонаведення, дальність більше 10 км та стеля 6-8 км при запуску з землі) істотно підвищить їх бойові можливості. ЗРК "Оса" зможуть вразити більше цілей за короткий час, та не буде потреби у наведенні зенітних ракет, що підвищить гнучкість використання та безпеку операторів ППО.
Вірогідно, скоротився б і час реагування ЗРК на загрозу, що дуже важливо в динамічному середовищі дій ППО. Не кажучи вже про те, що країни Заходу мають значні запаси ракет такого класу та могли б їх поповнити. До цього часу Україні надходили зенітні ракети західного виробництва з дальністю не більше 7 км. Застосування ракет малої дальності, де-факто адаптованих ракет класу "повітря-повітря", дало б змогу вражати цілі на більшій відстані та висоті.
Окрім IRIS-T, ще одним потенційним рішенням із подібними можливостями може бути ракета США AIM-9 Sidewinder у одній із новіших версій. Варто зазначити, що як IRIS-T, так і AIM-9X сумісні з ЗРК NASAMS, які будуть використовуватися ЗСУ у рамках військової допомоги.
Були проведені технічні переговори Wojskowe Zakłady Uzbroje SA з виробником ракети IRIS-T SL – Diehl BGT та отримано інформацію про основні техніко-тактичні параметри, а також про випробування цього типу ракети з наземної пускової. Розроблено повний інтерфейс механічної інтеграції на пусковій, а також загальну концепцію інтерфейсу. З технічної сторони немає жодних перешкод для продовження розробки остаточного рішення.
Зенітна ракета AIM-9Х, що використовується на польських винищувачах F-16, також була врахована у концептуальній роботі щодо впровадження нової ракети для ЗРК "Оса". Але поки переговори про інтеграцію нових ракет не ведуться.
Звичайно, для інтеграції ЗРК "Оса" з новою зенітною ракетою потрібен час. Спочатку має бути завершена та протестована інтеграція прототипу, а потім робота над серійними ЗРК, що, звісно, потребує їх транспортування до місця роботи, замовлення, виготовлення компонентів та самої інтеграції.
Аналіз також повинен враховувати, чи збереже такий модернізований ЗРК зворотну сумісність зі старими ракетами. Якщо так, то вона була б більш гнучкою через особливості двох типів ракет з різними системами наведення, якщо ні, вона була б простішою у експлуатації та де-факто стала б іншим ЗРК, але без можливості використовувати існуючі запаси ракет для ЗРК "Оса". Все це і впливає на підготовку операторів та чисельність екіпажу.
Конфлікт в Україні триватиме, а потреби Києва у ЗРК будуть тільки зростати. А запаси західних країн щодо аналогічних ЗРК власного виробництва дуже обмежені. На відміну від ракет класу "повітря-повітря" малої дальності, які могли б бути надані Україні без значного ризику для власних запасів. Фактор часу також підтримує інтеграцію з існуючою ракетою, а не з новою (наприклад, розробленою за програмою SONA).
Існує кілька варіантів, за якими модернізація ЗРК "Оса" за рахунок їх інтеграції з новими зенітними ракетами могла б посилити українську ППО:
- Модернізація ЗРК ЗСУ в рамках ремонту, що проводиться у країнах НАТО. Недоліком цього рішення є необхідність тимчасового виключення їх з експлуатації, але такий ремонт все одно буде необхідний.
- Модернізація ЗРК, які є на озброєнні країн НАТО – Польщі, Греції та Румунії. У такому випадку ці країни могли б розраховувати виключно (або майже виключно) на нові ракети, а Україна могла б посилити свої запаси.
- Комбінація перших двох: модернізація усіх ЗРК країн НАТО, передача частини з них Україні, а потім поступова модернізація українських ЗРК. У такому разі Україна мала б у своєму розпорядженні поступово зростаючий парк модернізованих ЗРК, а країни НАТО частково компенсували б втрату власних ЗРК збільшенням потужності тих, що залишилися б на озброєнні.
- Модернізація комплектів із надлишкових країн, які вже зняли з експлуатації ЗРК "Оса". Кілька років тому Йорданія виставила на продаж свої ЗРК. Хоча деякі з них були куплені Вірменією, можливо, вони є у інших країнах.
Можливе постачання в Україну ЗРК "Оса", пристосованих для запуску нових ракет, могло б значно посилити місцеву ППО. Звичайно, можна стверджувати, що Києву потрібно лише забезпечувати новою технікою, але виробничі потужності обмежені, а потреби величезні, адже у майбутньому потрібно буде замінити десятки батарей та сотні ЗРК різних видів.
І це у ситуації, коли самі країни НАТО повинні відновлювати свої можливості ППО після років скорочень. Постачання ракет "повітря-повітря", пристосованих для виконання ролі ракет "земля-повітря", було б набагато простіше, тому що США та країни Європи мають певні запаси тут, але з умовою - треба надати свої ЗРК Україні.
Варто подумати, чи могли б їх роль зіграти модернізовані ЗРК "Оса". Є принаймні два варіанти ракети (IRIS-T або різні варіанти AIM-9). Крім того, якби західні країни вирішили подарувати Україні значну кількість ракет IRIS-T, то замість них (тимчасово) могли б отримати певну кількість AIM-9 зі складів ЗС США, оскільки більшість літаків, що несуть IRIS-T також може стріляти AIM-9.
Останні відомості про використання в Україні ракет HARM на радянських літаках (якщо вони підтверджуються) можуть свідчити про те, що інтеграція пострадянських систем із західною зброєю не повинна бути такою складною та довготривалою, як здається на перший погляд, особливо в умовах воєнного часу, коли не потрібна тривала атестація...
Звичайно, необхідно розглянути й інші рішення. Наприклад, ОПК США запропонував адаптувати ЗРК Avenger для запуску ракет AIM-9, а деякі представники Конгресу США закликали передати Avenger Україні. Такий ЗРК буде схожий на ЗРК Chapparal, які використовувалися ще у 90-х роках. Інтеграція ракет класу "повітря-повітря" з інфрачервоним наведенням на ЗРК з оптико-електронними датчиками має бути досить простою у здійсненні – питання вибору шасі, терміни поставки комплектуючих тощо.
Безсумнівно одне - ППО України, у т.ч. ППО її Сухопутних військ, має посилюватися шляхом модернізації або поставки нових ЗРК (чи нових ракет для України, якщо вони були інтегровані, наприклад, з ЗРК "Оса"), тому що пострадянська техніка колись закінчиться, а кінця війни (та загрози з боку РФ, навіть якщо, наприклад, було оголошено про припинення вогню) поки не видно.
Читайте також: Що це за супутники ICEYE, які придбали за кошти на Bayraktar TB2 і чому це дійсно важливо
