Цей епізод із крадіжкою гвинтів у корабля "Беспокойный", що трапилась під час ремонту та переробки цього есмінця на плавучий музей, став кульмінацією суперечливості політики, яку веде Кремль по темі будівництва океанського флоту.
Росія всю свою історію коливається між прагненням:
Читайте також: "Канонерки Путіна" – новий засіб для шантажу цивілізованого світу
- мати потужний океанський флот, який би дозволяв проектувати силу в будь-якому регіоні земної кулі
- та хронічною нестачею ресурсів, економічних та кадрових, для володіння таким імперським атрибутом, як бойові кораблі океанської зони дії.
І це видно навіть на прикладах "найгучніших" військово-морських проектів, котрі Кремль проводив в останнє десятиріччя.
"Дым Отечества приятен и сладок"
Тут варто деталізувати, що це саме був за корабель-есмінець "Беспокойный" - що став фігурантом "військово-морського курйозу". Цей есмінець належить до серії кораблів проекту 956. І доля кораблів цього проекту виявилась доволі бентежною: із 11 есмінців, збудованих в 1980-х роках за часів СРСР, до наших днів в бойовому складі ВМС Росії "дожили" тільки два – "Адмирал Ушаков" у складі Північного флоту РФ та "Быстрый" у складі Тихоокеанського флоту РФ.
Кораблі проекту 956 показали просто катастрофічні темпи вибування із ладу. Особливо якщо зважити на той факт, що до 2020 року у складі Чорноморського флоту РФ цілком собі дослужив фрегат "Сметливый" проекту 61 - найстаріший бойовий корабель російського флоту сучасності, що став до строю ще у вересні 1969 року.
Ще цікавий момент: гвинти із есмінця "Беспокойный" вкрали під час переробки корабля на експонат для петербузького філіалу "Парк Патриот". Але мета такої переробки – не стільки "пропагандистська", в ключі основного наративу путінської пропаганди "деды воевали".
Тут скоріше протилежна мета була – "педагогічна": що вихованці російської "Юнармії" захопляться величезністю корабля-експонату – 160 метрів довжини корпусу та майже 8 тисяч тонн водотоннажності – і, наприклад, десь знайде собі сили та натхнення, щоб у перспективі володіти бойовими кораблями кращими та більшими, аніж їх батьки й діди.
Тим більш, що батьки й діди часів путінської Росії стабільно провалювались у спробах будувати власні великі кораблі, призначені для дій в океанській зоні.
Адмірали іржавих кораблів
Наприклад, російські військові дуже любили "махати кулаками після бійки" - "от мовляв, якби в нас були кораблі класу "Містраль", то ми б Грузію в 2008 році за 72 години розгромили". Може й так, але у тому і проблема, що РФ не могла сама будувати такі кораблі, тому й довелось замовляти "Містралі" у французів.
Інша історія – як РФ на замовлення Індії провела модернізацію та оновлення авіаносця "Адмірал Горшков", збудованого в Миколаєві при СРСР, він же "Вікрамадітья". За умовами контракту, індуси мали отримати від росіян авіаносець в 2008 році, по факту – отримали в кінці 2013 року.
У 2013 році РФ завела на модернізацію атомний крейсер проекту 1144 "Адмирал Нахимов". В теорії, мали закінчити роботи в 2018 році. По факту – сподіваються закінчити хоча б в 2021 році, дедлайн по факту відклали втретє.
За часів президентства Януковича в українській темі пресі фігурувала тема, що наша оборонна промисловість могли б продати російському флоту крейсер «Україна», котрий належить до проекту 1164, прозваного «вбивцею авіаносців». Військове керівництво РФ тоді публічно посередництвом заяв у ЗМІ відповідало в дусі – "візьмемо хіба безплатно, не сильно нам і потрібен той ракетний крейсер проекту 1164".
Схоже, за такими хвацькими заявами РФ приховувала свою глибинну фрустрацію, спричинену відсутністю ресурсів на купівлю такого корабля, при всьому бажанні. Інакше б і не виникало у росіян дилеми після 2015 року: мучитись та й далі підтримувати боєздатність ракетного крейсера "Москва", чи таки утилізувати цей 40-річний корабель.
Військово-морський маневр на Крим
Здавалось би, от вона – слушна нагода дошкулити росіянам, що їх імперські амбіції суттєво відстають від реальної здатності проектувати силу на морі за допомогою кораблів першого рангу. Але далі для нас болючий момент виходить: при проектуванні сили на морі росіяни нестачу військових кораблів компенсували вдалим для себе маневром на суші, і так захопили весною 2014 року Крим, щоб убезпечити "з тилу" бази свого Чорноморського флоту.
Є ще один неприємний для нас момент: блокада Азову, негативний ефект якої максимально проявлявся у 2017-першій половині 2020 року – певно єдиний момент, коли РФ змогла реалізувати своє прагнення бути "морською імперією", тобто самостійно регулювати трафік морської торгівлі, бодай у замкнутому басейні Азовського моря.
Але викладене вище у двох попередніх абзацах – не привід гіперболізувати рівень військової потужності. Тут скоріше доречно згадати дошкульну фразу радянських часів про "Верхню Вольту з ракетами", та й застосувати її відносно сучасної РФ. Тим більш, що такий привід дає реальна стратегічна "успішність" військових операцій Кремля.
"Сирійський експрес" упав на дно
Можна, наприклад, сказати – РФ уже котрий рік веде війну в Сирії, проводить регулярні запуски крилатих ракет "Калибр", і режим Башара Асада у цій країні втримався завдяки лише "кремлівським" багнетам. Все слушно. Але – за що Кремль воює в Сирії?
Пригадуєте епізол із розгромом російської ПВК "Вагнер" при спробі захопити нафтопереробний завод під містом Дейр-Ез-Зорр у 2017 році від рук американського війська? Ця дошкульна "тактична" поразка стала передвісником глобальної стратегічної поразки росіян: американці в 2018-2019 році захопили під свій контроль усі потужності нафтової індустрії в Сирії, і повністю витіснили звідти росіян.
Є аргумент, що мовляв РФ воює у Сирії якраз для того, щоб порушити баланс на світовому ринку нафти загалом, та повністю "поховати" сирійську нафтову індустрію зокрема.
Але в реальності, сирійська нафтодобувна галузь стала "похованою" ще в 2011 році, одразу після введення санкцій ЄС проти режиму Башара Асада на тлі "арабської весни". До цього часу Сирія щороку добувала до 35 млн тонн нафти, і левова частка цього "чорного золота" йшла саме на експорт в РФ. Відомо, що в 2017 році сирійці добули близько 1,5 млн тонн нафти. Для порівняння: Україна в 2019 році добула 1,9 млн тонн власної нафти.
Російська пропаганда любить використовувати аргумент, що РФ воює в Сирії для того, щоб утвердити власну сферу впливу. Але такий аргумент не підтверджується об’єктивними економічними реаліями. Наприклад, у 2018 році сирійський уряд попросив своїх російських колег поставити в країну до 130 нових або вживаних залізничних локомотивів, аби відновити вантажні перевезення та «оживити» економіку Сирії. "РЖД" підписала навіть відповідний меморандум із своїми сирійськими колегами. Але станом на кінець 2020 року ця справа так і залишилась "на папері".
Росія обіцяла Сирії допомогти запустити добуток газу на сирійському шельфі Середземного моря, аби компенсувати втрату «континентальних» нафтодобувних потужностей. Станом на кінець 2020 року року і така обіцянка не була виконана. Факт доконаний: РФ веде безглузду війну в Сирії, і так сама у себе відбирає ресурси, які могла б витратити на будівництво кораблів для дій в океанській зоні.
"Лидер" на папері
Аналогічна історія, до речі, вийшла у Кремля і після окупації українського Криму в 2014 році. РФ сподівалась покращити позиції для маневрування власними військово-морськими силами. А по факту, кремлівським "стратегам" довелось відмовитись від частини планів по поповненню корабельного складу військово-морських сил РФ. Українське ДП "Зоря"-"Машпроект" припинило співпрацю із агресором, три новітні недобудовані фрегати РФ проекту 11356 залишились без силових установок, і ці кораблі Росія мусила продати Індії, під індексом Talwar.
Санкції Заходу за окупацію Криму примусили Росію відмовитись від планів організувати на захопленому півострові замкнутий цикл виробництва корветів-носіїв ракет "Калибр". Очевидь, схожа доля чекає і проект будівництва двох універсальних десантних кораблів за проектом "Прибой" в захопленій Керчі, на заводі "Залив". Втім, РФ все рівно не має на своїй законній території достатньо величини стапелі, де б можна було б збудувати власний аналог французьких "Містралів".
Санкції Заходу, що суттєво "просаджують" економіку країни-агресора, уже по факту примусили Кремль від запуску значно масштабнішого проекту – будівництва серії із шести атомних есмінців "Лидер". Вартість побудови серії таких кораблів оцінюється в дев’ять мільярдів доларів. Попри нюанси класифікації, кораблі проекту "Лидер" доцільніше називати атомними крейсерами: їх проектна водотоннажність має сягати 15 тисяч тонн, а "головний калібр" - складатись із 64 вертикальних пускових установок для стрільби ракетами "Циркон" та "Калибр".
Схоже, що обмежувальні заходи від світового співтовариства топлять навіть такий кремлівський "горе-проект", як модернізація єдиного російського авіаносного крейсера "Адмирал Кузнецов".
На днях були оприлюднені фото цього корабля, котрі примушують сумніватись у реальності планів Кремля повернути "Адмирал Кузнецов" до строю російського ВМФ у 2022 році.
Читайте також: Ворог під боком: аналіз та оцінка стану Чорноморського флоту Росії
