Питання коли все ж таки Україна отримає ATACMS підіймається вже багато місяців, але поки у США нібито не готові постачати ці ракети з дальністю польоту до 300 км. Як мінімум про це, з опорою на власні джерела у Вашингтоні, написав цілий ряд західних ЗМІ.
При цьому основна теза залишається незмінною - передача такої зброї створює додаткові ризики ескалації та нібито може втягнути США у війну. Цікаво, що на цю ж позицію одразу ж надавив і Кремль. У офіційному зверненні так званого російського МЗС передача Вашингтоном ракет "великої дальності" названо перетином "червоної лінії".
Читайте також: Як Польща йшла до "пересадки" із Мі-24 на Apache, і чи зможе Україна повторити такий шлях
Щоправда, яка сама ця "червона лінія" за рахунком - вирішив промовчати. Але важливо те, що Москва, відчуваючи суперечки у Вашингтоні відносно постачання ATACMS до України, намагається створити ілюзію "гри м'язами".
Але, як там не було, по факту ATACMS ще не у розпорядженні ЗСУ і цілком логічним може бути рішення не сидіти склавши руки в очікуванні рішення, а й спробувати оцінити реалістичність альтернатив.
Корея: KTSSM та Hyunmoo-2
Одним з перших кандидатів можливо вважати KTSSM від корейської компанії Hanwha. Відносно дальності, то інформація залежить від джерела, зокрема фігурують дані від 120 км до 180 км для ракети зі спеціальною протибункерною бойовою частиною.
Також існує інформація про розподілення розробки на дві: Block I з дальністю польоту до 120 км та Block II - до 300 км.
Але коли мова йде про KTSSM, то необхідно розуміти, що її розгортання лише триває і після завершення випробувань у 2020 році було заплановано виготовлення 200 комплексів на рівні до 2025 року, з першими одиницями у строю на рівні 2022 року. Тобто відносно KTSSM можливо одразу ставити помітку, що у значній кількості їх немає.
Водночас коли мова йде корейські ракети, то неможливо не згадати про ракети Hyunmoo. Це ціла серія ракет малої та середньої дальності наземного базування у створення яких країна активно вкладала кошти з 2000-х років.
З огляду на всі фактори, навіть гіпотетично можливо вести мову лише про варіант Hyunmoo-2A з дальністю польоту до 300 км. Бо її подальші модифікації й інші версії ракети мають дальність 500, 800 та понад 1000 км. Цікаво, що багато що вказує на використанні російського "Искандер", як базису для створення Hyunmoo-2, що цілком логічно з огляду на доволі тісну співпрацю Кореї та РФ у 2000-х роках, зокрема можливо згадати розробку ЗРК KM-SAM.
Але, з огляду на те, що загальна кількість пускових Hyunmoo-2, за Military Balance, у Кореї складає 30 одиниць і вони є важливим елементом безпеки країни, то про їх закупівлю навряд можливо вести мову просто виходячи з цього.
Туреччина: Khan та J-600T Yıldırım
Туреччина також вела розробку власного ОТРК і у 2009 році Roketsan почав створення комплексу Bora, який був завершений у 2017 році та прийнятий на озброєння у 2018 році. Його дальність складає, за різними джерелами, 280-360 км. На його основі для експорту був створений варіант Khan з точно заявленою дальністю до 280 км.
При бойовій частині у 470 кг фактично він вдвічі потужніший за ATACMS та має аналогічну точність у межах 10 метрів.
Фактично, враховуючи всі можливі фактори співпраці України та Туреччини в оборонній сфері, можливо вважати саме цю розробку, одним з найбільш вірогідних варіантів. Але навіть за цих умов, вірогідність її отримання у короткостроковій перспективі доволі низька, бо навіть за умов досягнення політичного рішення, комплекси й ракети до них ще потрібно виготовити.
Як і у випадку Кореї можливо згадати й турецький ракетний комплекс J-600T Yıldırım, для створення якого Анкара пішла на співробітництво з Китаєм у середині 90-х років та за 300 млн доларів локалізувало виробництво його ракет B-611. Програма довгий час трималась у таємниці, Yıldırım був прийнятий на озброєння у 2001 році, а продемонстрований лише у 2007 році.
На основі цієї ракети створено декілька версій з дальностями, за різними джерелами, 150, 300 та 900 км, ведеться розробка з дальністю польоту до 2500 км. Перспективи ж його закупівлі Україною у короткостроковій перспективі залишаються аналогічним корейському Hyunmoo-2.
Інші варіанти на заміну ATACMS
Звісно це не всі наявні у світі тактичні та оперативно-тактичні комплекси. Аналогічні розробки є, наприклад, в Ізраїлі - Lora та Індії - Prahaar. Але навіть умовна вірогідність їх отримання, враховуючи блокування Ізраїлем навіть реекспорту озброєння до України та тісне співробітництво Індії та РФ - нульова.
Але приклади Туреччини та Кореї є цілком ілюстративними для пояснення того, що такого озброєння, як тактичні, а тим паче оперативно-тактичних комплексів, у світі не так й багато. Як у кількості зразків, так і у кількості ракет взагалі. А не те що закупівля, а навіть розробка часто лежить не у фінансовій, а у політичній площині. Тому насправді американські ATACMS, з огляду на їх кількість та те, що саме Вашингтон реалізує найширшу підтримку України - залишається найбільш реалістичним варіантом попри все.
Водночас можливо існує цілком логічний вихід з ситуації, коли ATACMS так і буде залишатися у стадії обговорення. Зокрема увагу можливо приділити крилатим ракетам повітряного базування. Їх інтеграція під крило наявних у Повітряних Силах України літаків теоретична можлива на прикладі AGM-88 HARM. А перелік значно ширший за сухопутні тактичні ракетні комплекси.
Зокрема можливо згадати американську SLAM-ER, норвезьку Joint Strike Missile, європейську SCALP (зі штучно зменшеною дальністю), турецьку SOM тощо.
Читайте також: Lockheed Martin передала Пентагону потужну зброю, що буде захищати від БПЛА та артилерійських обстрілів
