Російський дрон-камікадзе "Ланцет" хоча і є вкрай "медійним" видом озброєння, через те, що його успішні атаки фіксується на відео, але все одно є, на жаль, доволі загрозливим зразком озброєння. І знайти ефективне рішення проти нього доволі складно.
Протидія такій загрозі за допомогою традиційних зенітних систем доволі ускладнене. Альтернативні засоби, на кшталт"мікрохвильових" Leonidas, або лазерних систем типу Alka, знаходяться на ранніх етапах появи нового типу озброєння взагалі. А сітки, решітки та інші засоби не гарантують захисту від доволі потужної кумулятивної бойової частини у вигляді інженерного заряду КЗ-6.
Читайте також: "Українська бронетехніка" показала новий варіант "Новатора", на який можна ставити навіть засоби ППО
В цих умовах цілком виправдано шукати інші рішення. При цьому доволі часто зустрічається думка, що з розвитком систем активного захисту загроза від дронів камікадзе зникне. Й в теорії здається це дійсно так, бо такі системи, як Trophy, якщо збільшити сектор огляду системи у вертикальній площині та відповідно перепрограмувати систему, можуть вирішити це завдання.
Але основна проблема комплексів активного захисту у їх вартості, бо необхідно забезпечити високу швидкість реакції для перехоплення, як мінімум, ракет з ПТРК, а також вузьку направленість уражаючих елементів, що необхідно для убезпечення піхоти поряд. Тобто система довершена, доволі складна і якраз через це дорога.
У випадку із дроном-камікадзе, реальні вимоги до системи зменшуються. Більше того, постає питання, які об'єкти необхідно захисти в першу чергу. І на перше місце, об'єктивно виходять артилерійські системи, які так чи інакше, але працюють зі стаціонарних позицій.
Й як раз тут можливо звернутися до ще одного напряму розробок, який так і не знайшов свого поширення - противертолітні міни. Їх ще у 70-х накреслювали у США, але у вигляді фактично автономної зенітної ракети за проєктом SIAM, а у 90-х болгарський Institute of Metal Sciences та австрійська Hirtenberger просували власні розробки у цій сфері.
Якщо брати болгарський досвід, то мова йде про серію мін AHM-200, які мають фактично однаковий принцип та системи. Вони складаються з акустичного сенсора, який працює постійно, та фіксує звук гвинта, після чого вмикається відносно примітивна РЛС, і як тільки ціль входить у зону ураження спрацьовує бойова частина. Остання складається з елементу типу "ударне ядро".
У версії AHM-200-1 - один уражаючий елемент, а в AHM-200-2 декілька різнонаправлених, що має компенсувати малу точність. Найбільш розвинута система, яка скоріш за все не вийшла за межі концепту, 4AHM-200-100 - система з декількох зарядів та однієї станції, що дозволяє захистити зону. Тобто у питанні забезпечення гарантії ураження еволюційно розробка йшла шляхом збільшення зони ураження.
Аналогічна за змістом австрійська розробка від Hirtenberger під назвою Helker також мала акустичний сенсор, але поєднаний з інфрачервоним датчиком. При поєднанні звукової та теплової сигнатури спрацьовувала бойова частина, яка більше нагадує протипіхотну міну направленої дії, але з зоною ураження до 150 метрів із гарантуванням пробиття 2-мм сталі, самі уламки летіли на висоту до 500 метрів.
Окрім Болгарії та Австрії такі міни є у РФ. Зокрема відомо про існування міни ПМВ, можлива альтернативна назва оновленої версії у ЗМІ - "Бумеранг", яка більше спираються на болгарську концепцію із використанням ударного ядра.
Але російські розробки можуть обертати бойову частину на 360 градусів, а для активації використовують акустичну та інфрачервону систему. Зазначається, що розробка у 2012 році була прийнята на озброєння, хоча про її використання достовірної інформації немає. За схожим принципом мала діяти й польська IMZR-11 від WZU.
Причини чому ці розробки не знайшли шаленої популярності доволі банальні. Вартість міни достатньо велика, через необхідність забезпечення високої точності, а замінований район створює загрозу й для власних вертольотів. Більше того, дальність ураження сучасних ударних гелікоптерів не передбачає ситуації, коли вони будуть літати над головами противника, а якщо це сталось, то тоді вони точно знаходяться у зоні ураження ПЗРК.
Водночас зараз дрони-камікадзе об'єктивно змінюють поле бою. Й тому цілком можливо звернутися до цих розробок, але з відповідними поправками. В першу чергу, це повинна бути дешева система, яка може розкладатися і складатися за короткий час. Й концепція болгарської 4AHM-200-100 виглядає значно привабливішою через те, що найбільш дорогий компонент із сенсорами та керуючим блоком залишається працездатним навіть після активації системи.
Також можливо виключити акустичну систему для оборони від дронів-камікадзе, бо захист тримати у автономному режимі цілими днями (а автономність таких мін вимірюється в 15-35 днях) вже непотрібно. Уражаючий елемент у вигляді ударного ядра також об'єктивно зайвий, бо для ураження дрона-камікадзе краще (і легше) використовувати направлену уламкову міну, як в австрійському Helker.
Але основним й найскладнішим питанням залишається сенсор, який і буде відповідати за ідентифікацію дрона-камікадзе та приведення у дію бойового елемента. Малогабаритна РЛС означає підвищення вартості, у будь-якому випадку. А необхідна чутливість інфрачервоної, точніше вже повноцінної тепловізійної системи, для фіксації БПЛА також не зробить її дешевою.
У цій ситуації залишається не так багато варіантів - телевізійна система, яка має вести спостереження за відповідним сектором, автоматично розпізнавати дрон-камікадзе (й не сплутати його з птахом) і передавати команду на підрив, коли ціль потрапляє у зону ураження. Водночас системи розпізнавання обрисів вже можливо вважати достатньо довершеними для цих задач. Й зрештою не виключається можливість ручного підриву, для чого звісно необхідно виділити спостерігачів.
Також через те, що зона ураження направлена вверх, забезпечується безпека, хоча зона встановлення системи все одно має бути недоступна для перебування особового складу.
Читайте також: Чи є ще у БМП KF41 Lynx від Rheinmetall шанси знайти клієнтів: попереду битва за США, Румунію та, скоріш за все, Україну
