В публічному обороті є "геополітична" формула – "в наступне десятиріччя всі воюватимуть проти всіх".
Таку формулу можна було б доповнити – "усі воюватимуть проти всіх, використовуючи в першу чергу сили своїх союзників". І це явно проглядається у тому, як зараз формується баланс сил на морі в Тихоокеанському регіоні.
Читайте також: Десантний корабель перетворити на ударний: як флот США готується до війни майбутнього на морі
Ну от наприклад – на початку квітня цього року Китай вивів у море та послав до берегів Японія свою авіаносну ударну групу в складі авіаносця "Ляонін", двох есмінців Type 052D Luyang, одного есмінця Type 055, одного фрегата Type 054A, та одного корабля забезпечення Type 901 Fuyu.
Ця подія важлива тим, що Піднебесна вперше "засвітила" штатний склад своїх майбутніх АУГ.
На початку травня цього року ВМС НОАК вивели у море на навчання ударну групу на чолі з авіаносцем "Шаньдун".
Представники китайського флоту заявили, що це були "звичайні законні маневри", хоча тут мета – також зрозуміла: Китай прагнув показати, що може за відносно короткий проміжок часу вивести для операцій одразу дві авіаносні ударні групи.
Для чого Китай розвиває свої авіаносні ударні сили – мета зрозуміла: Піднебесна прагне досягти переваги над військово-морськими силами США, щоб за сприятливих умов захопити Тайвань.
Інша справа, як йдеться ось у цій публікації International Institute of Strategic Studies, що США зараз вимушені шукати "нелінійну" відповідь на китайську авіаносну загрозу.
Наприклад, на наступні чотири роки із строю для проведення капітального ремонту вибуває американський атомний авіаносець USS John C. Stennis (CVN 74).
Самі американські адмірали ще остаточно не визначились, на що їм робити ставку при діях в Тихоокеанському регіоні – на "класичні" авіаносці та есмінці, оснащені новітньою протикорабельною версією крилатої ракети Tomahawk, чи ж навпаки – на мобільні безпілотні платформи.
США мають варіант виходу із такої ситуації – опертись на "авіаносні" амбіції своїх союзників по НАТО, головним чином – Франції та Великої Британії, та й налагодити відповідну взаємодію між флотами цих країн. Тим більш, що до цього є свої засновки.
Наприклад, як розповідав Defence Express, 15 квітня цього року флоти США та Франції провели спільні навчання палубної авіації в акваторії Аравійського моря. Від американських ВМС була залучена ударна група на чолі з атомним авіаносцем USS Dwight D. Eisenhower, від французьких – на чолі з атомним авіаносцем Charles de Gaulle.
Або ж – що для першого за 38 років дальнього походу авіаносної групи флоту Великої Британії США спорядять 10 літаків F-35B та есмінець USS The Sullivans типу Arleigh Burke.
Є щоправда одна проблема – у Франції та Великої Британії як союзників США по НАТО також є нестача надводних та підводних кораблів для супроводу авіаносців, відповідно – їх можливості у протистоянні Китаю на морі в Тихоокеанському регіоні – також обмежені.
Щоб вирішити проблему із дефіцитом кораблів для ескорту, країнам Старого світу доводиться напружувати усі можливі ресурси, економічні та дипломатичні.
Зокрема, як уже розповідав Defence Express, британську ударну групу на чолі з авіаносцем HMS Queen Elizabeth супроводжуватимуть американський есмінець USS The Sullivans та голландський фрегат Evertse саме тому, бо Королівські ВМС Великої Британії відчувають об’єктивну нестачу надводних ескортних кораблів.
Або ж – військово-морські сили Франції досі вимушені утримувати в своєму бойовому складі три атомні субмарини типу Rubis, що мають славу найменших у світі атомоходів і вік яких уже перевищив 30 років.
Щоб відновити пошкоджену вогнем субмарину цього типу S606 Perle, французьким корабелам довелось робити такого собі "Франкенштейна", використовуючи носову частину списаного підводного човна S602 Saphirе.
Читайте також: Кремлю не по силам великі кораблі: перший із трьох атомних крейсерів пішов на утилізацію
