За лаштунками Мюнхенської безпекової конференції залишився найголовніший страх Європи - завершення епохи НАТО через цілком можливий прихід Трампа до влади із США та початок ери американського ізоляціонізму, яка загрожує глобальним зсувом для усього світу і це дійсно - не припущення.
Й тепер у Євросоюзі почали розмірковувати над створення певної альтернативи НАТО, на випадок якщо погроза Трампа не захищати європейські країни Альянсу буде виконана. І навіть попри те, що США формально можуть не вийти з НАТО, але саме від рішення американського президента залежить реальне виконання "п'ятої статті" про колективну оборону.
Читайте також: Російську "пару" Су-34 та Су-35 збили над Маріуполем: ЗСУ реалізують "зону заборони доступу"
Тим більше, що саме формулювання цієї статті насправді відкриває значне поле для маневру, бо у випадку атаки на будь-якого члена НАТО, інша країна Альянсу зобов'язується: "одразу здійснити, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні".
Й з фразами "дії, які вважатимуться необхідними", з окремим зазначенням, що застосування зброї - це "включаючи", цілком може означати, що трампівський Білий дім оголосить лише своє глибоке занепокоєння та відправить шоломи. Бо як показує практика, виконання будь-якого договору насправді залежить виключно від політичної волі.
Але для ЄС такий сценарій наразі виглядає катастрофічним, тому в умовах вже фактично оголошеного передвоєнного часу, точніше, за словами канцлера Олафа Шольца - "не мирного часу". А в цих умовах цілком може початися формування у Євросоюзі альтернативної або паралельної безпекової структури.
А для ЄС це означає дійсно дуже складний період, коли необхідно буде переформатувати загальне усвідомлення ціни мирного неба. Й воно полягає не лише у збільшенні витрат на оборону, а глобальному переосмисленню усіх аспектів.
Й почати взагалі можливо з ядерної зброї, яка є основною гарантією безпеки у випадку війни з РФ. Бо наразі у європейському сегменті НАТО лише дві країни мають власну зброю масового ураження - Велика Британія, яка не є членом ЄС та Франція.
При цьому арсенали обох країн доволі обмежені. Французький - близько 290 зарядів, які розміщені на чотирьох підводних стратегічних човнах класу Le Triomphant, а також авіаційних ракетах ASMP. Британський - до 260 (120 за іншими джерелами) зарядів, з яких лише частина на американських балістичних ракетах Trident II, яким озброєнні чотири підводних човни класу Vanguard.
У порівнянні із арсеналом РФ у 1674 (за іншими джерелами 1588), а також територію РФ - мова звісно не йде про будь-який паритет. А це означає потребу збільшити кількість ядерної зброї, при цьому частина європейських країн буде максимально зацікавлена в отриманні хоч й номінального, але власного ядерного арсеналу. Наприклад, як Швеція у 50-60-х роках, яка згорнула програму через тиск, зокрема, США.
При цьому для багатьох європейських країн питання опанування технологій 80-річної давнини точно не є складністю, а єдине що стримує - архітектура світової безпеки, по якій вже пішли тріщини.
Окрім ядерного потенціалу надвисоку можливість має людський потенціал, бо в умовах, коли абсолютна більшість європейських країн перейшлана контрактну армію, з'являється потреба повернення до призовного війська. А це зміна взагалі певної соціальної парадигми.
Наступний аспект - у кого закуповувати озброєння. Бо насправді одним з генеральних постачальників озброєння до країн ЄС є США. Винищувачі F-35, ЗРК Patriot, HIMRAS, Harpoon й багато чого іншого саме американського виробництва й відповідає за цілі сегменти обороноздатності європейських країн. А в умовах, коли їхня довготривала боєздатність буде залежати від волі Білого дому альтернативи у вигляді озброєння європейського виробництва стануть значно привабливішими.
Тим більше, що започаткування європейського оборонного альянсу, який має дати відсіч РФ без допомоги США, вимагатиме швидкого доозброєння, а часом й повного переозброєння. Й звісно уряди будуть намагатися залишити гроші у хоча б загальноєвропейській економіці.
А це вже означає зменшення замовлення для американських оборонних компаній, для яких європейський ринок вже багато десятиріч є базовим, бо був сформований якраз в умовах НАТО та Холодної війни. Тим більше, що у багатьох сегментах озброєння є власні європейські альтернативи, а заповнити лакуни цілком можливо локалізацією виробництва ізраїльської або корейської зброї.
Й звісно це не про швидкі процеси переорієнтування, але дійсно тектонічні. Й головна проблема у тому, що для Євросоюзу зараз одночасно відлік ведуть два годинники, перший до листопада 2024 року, коли мають відбутися президентські вибори у США. Другий - час, який спочатку доволі оптимістично окреслили у межах 6-10 років, які необхідні РФ для відновлення та атаки країн ЄС, а зараз взагалі скорочують до зими 2024-2025 років.
Читайте також: Французи пишуть, що Україна може не отримати Mirage 2000D, і що F-16 важливіші
