Ще радянська система "Периметр" також відома за західною назвою "Мертва рука", яка має забезпечити пуск ядерних ракет навіть у випадку відсутності команди від вищого командування доволі відома. Складна система сенсорів для отримання даних щодо ядерного удару вже по власній території та командні ракети, які пролітаючи над районами пускових передають сигнал про запуск.
Але у Великій Британії, яка також є ядерною державою, існує своя система "Мертва рука", яка взагалі базується на "паперових технологіях", точніше - на звичайних листах у кількості рівно чотирьох запечатаних у конверти наказах від прем'єр-міністра країни.
Читайте також: Росія ще 40 років назад вперше підняла в повітря Ми-28, але чому досі його допрацьовує
Й така кількість листів пов'язана із кількістю підводних човнів класу Vanguard, які і є носіями міжконтинентальних балістичних ядерних ракет Trident II у кількості 16 одиниць, для запуску яких не обійтись без рукоятки від пістолета Colt.
Й доволі часто, коли у Кремлі намагаються погримати ядерною зброєю, розповідаючи й про мега-торпеду "Посейдон", яка нібито має створити "радіоактивне цунамі, що змиє Велику Британію", забувають про ядерні арсенали інших країн. Навіть такий доволі відносно формальний, як у Великої Британії, яка налічує до 260 боєзарядів, з яких далеко не всі знаходяться у боєздатному стані. А за оцінкою ICSS на кожному Vanguard знаходиться не більше 40 боєголовок, хоча реальна технічна можливість до 128.
Про те, як це працює йдеться у матеріалі The Drive, в якому пояснюється, що кожен раз, коли у Великій Британії змінюється прем'єр-міністр, йому доводять реальний стан та можливості ядерного стримування держави, а також запаси та можливі плани ядерних ударів вірогідних противників з калькуляцією жертв та наслідків.
Після цього очільник уряду має написати чотири однакові листи з інструкціями для капітанів підводних човнів Vanguard. Їх мають відрити лише у випадку, якщо пройшов обмін ядерними ударами, а британський прем'єр-міністр та "друга відповідальна особа" були вбиті.
Але звісно залишається питання, а як на підводному човні можуть дізнатися про те, що взагалі у світі почалась ядерна війна. Стандартним механізмом для цього є передача команди від уряду країни по лінії підземний бункер під Вайтголл у Лондоні - бункер CTF 345 на околиці Лондона у Нортвуді - система зв'язку з підводними човнами у Скелтоні - човни класу Vanguard.
І якраз у випадку, якщо звичайний механізм зв'язку не працює, у дію мають вступити листи. Якщо під час стандартного часу виходу на зв'язок він не встановлюється, капітан має здійснити декілька перевірок, включно зі спробою прослухати радіопередач від BBC Radio. У випадку, якщо протягом певного часу здійснити це не вдалось, вважається, що на це піде декілька діб, капітан підводного човна має відкрити сейф де зберігається лист та виконати навіть не наказ, а саме інструкції у листі.
Бо, що саме там міститься невідомо, бо при зміні прем'єр-міністра вони знищуються нерозкритими. Але вважається, що насправді там може бути лише декілька варіантів, або їх комбінацій. Серед яких - завдання ядерного удару у відповідь, або навпаки заборона пуску ракет, дозвіл діяти взагалі на власний розсуд, віддати себе під командування США або Австралії (якщо вони ще існують).
Далі капітан корабля, якщо є рішення щодо удару, віддає команду на передстартову підготовку ракет, при цьому ніхто не знає куди саме вони точно націлені. Реальну команду на запуск має здійснити офіцер-інженер з озброєння, для чого використовується рукоятка зі спусковою скобою, як зроблена з пістолета Colt.
Головною відмінністю пуску ракет Trident II з британських субмарин від застосування з американських є те, що для їх запуску немає потреби у введені додаткових кодів, які мають бути отримані від командування. Останнє й гарантує можливість завдання удару у відповідь, навіть якщо Великої Британії вже не існує.
Читайте також: Чи можна просто зняти з літака 105-мм гармату і поставити замість неї лазерну систему
