Поки у НАТО шукають дуже швидке рішення із унеможливлення використання аеродромів противника у межах відкритого конкурсу Persistent Airfield Denial з призовим фондом 250 тисяч євро, цілком можливо згадати, як це рішення вирішувалось до ери дронів.
Тим паче, що задачу знищення літаків на землі, сховищ боєприпасів та палива, іншої наземної інфраструктури загалом намагались вирішити одразу з моменту появи самої авіації. Але в умовах конкурсу є доволі суттєве обмеження - рішення має бути готовим до використання без досягнення тотальної переваги у повітрі. Тобто стандартне рішення скинути бетонобійні бомби на злітну смугу та засипати касетними боєприпасами стоянки літаків - не підходить.
Читайте також: Армія США обрала перевірені ЗСУ у бойових умовах 155-мм далекобійні снаряди Vulcano, які б'ють на 70 км
Тому можливо звернутися до досвіду США, де свого часу у 1970-х почали розробку спеціальної версії крилатої ракети Tomahawk MRASM AGM-109H, яка мала знищувати злітно-посадкові смуги, після чого літаки все одно опиняться у пасці та можуть бути добиті іншими засобами. А її ключовим елементом мали бути малогабаритні суббоєприпаси, які мали пробивати бетонні плити, заглиблюватись на кілька метрів й вибухати, утворюючі глибокі широкі вирви.
За задумом Tomahawk MRASM мав пролітати чітко вздовж смуги й запускати суббоєприпаси з чітким інтервалом для гарантованого послідовного її ураження по всій довжині. Якраз кількість суббоєприпасів була потенційною запорукою ефективності, бо загалом спочатку планувалось вмістити 60-80 суббоєприпасів TAAM (Tactical Airfield Attack Munition), але довести їх розробку до кінця не вийшло, тому вирішили використати BLU-106 BKEP.
Це були мініракети довжиною близько 1 метра, які складались з твердопаливного прискорювача та бойової частини із міцним корпусом. Після відокремлення BLU-106 BKEP стабілізувався за допомогою парашута, вмикався прискорювач і боєприпас пробивав бетон, після чого підривалась вибухівка загальною вагою близько 3 кг. Через їх більші габарити у Tomahawk можливо було вмістити 24-28 таких суббоєприпасів.
Також розглядався варіант використати німецькі STABO. Цей суббоєприпас для пробиття бетону використовував лідуючий кумулятивний заряд вагою 1,11 кг, в який влітала вже основна бойова частина з 1,51 кг вибухової речовини.
Але створити Tomahawk MRASM AGM-109H не вийшло, бо її ключовий замовник, повітряні сили США, вирішили взагалі не замовляти Tomahawk у повітряній версії. Тому цю крилату ракету
. Хоча повітряні сили США їх все ж таки мали на озброєнні у версії BGM-109G Gryphon
для наземних пускових і виключно у версії під ядерні заряди W80 потужністю до 150 кт.
Водночас у цій нереалізованій концепції Tomahawk розглядався лише як носій суббоєприпасів, які й мали виконати всю основну роботу. Тому якраз цей елемент і можливо замінити, а основна складність у створенні малогабаритних боєприпасів типу BLU-106 BKEP чи STABO.
Читайте також: Німці хочуть з дронів розкидувати розумні міни AT2+, в тому числі завдяки яким у 2022 році вдалось за 3 тижні знищити 120 російських танків
