Із 1967 по 1997 роки армія США мала на озброєнні легкі авіадесантні танки M551 Sheridan, котрі мали алюмінієву броню, бойову масу всього 15,2 тонн та водночас були озброєні 152-мм гарматою із боєзапасом в 30 пострілів для протидії радянським танкам типу Т-62.
Історії цього танка свою окрему публікацію присвятив американський портал Task&Purpose. Сам матеріал показовий, бо наштовхує на певну думку - ймовірно, задача створити збалансовану авіадесантну бойову машину виглядає взагалі нереалістичною навіть для технологічно розвинутих країн.
Читайте також: Як із A-10 підбити хоча би Т-62 чи Т-72, і наскільки ефективний цей літак проти танків
Якщо коротко, то армія США замовила розробку "Шерідана" ще в 1959 році, коли вирішила відмовитись від легкого танка "Скорпіон". Ще на старті робіт американське військове командування заклало вимоги, що майбутня машина має вміти долати водні перешкоди, бути достатньо легкою для десантування із транспортних літаків та водночас бути достатньо гарно озброєною, щоб протидіяти радянським Т-62.
Корпус M551 Sheridan виготовлявся із алюмінієвого сплаву 7039, захистом довелось пожертвувати заради вогневої потужності та мобільності.
Щоб зберегти баланс у вимогах між малою масою та вогневою потужністю, конструктори "Шерідана" встановили на танк 152-мм гармату/пускову установку M-81 масою всього 480 кілограмів, для порівняння - 105-мм гармата M-68 на танку M60 Patton важила 1270 кілограмів. Окремою перевагою M-81 виглядала можливість запуску протитанкових ракет MGM-151 Shillelagh з дальністю ураження цілей до 2000 метрів.
Як було сказано вище, армія США прийняла "Шерідан" на озброєння у 1967 році. Однак бойове використання під час війни у Вʼєтнамі стартувало лише за два роки потому, тому під M551 Sheridan був відсутній боєкомплект у достатній кількості.
Практика показала, що бронезахист цих легких танків був настільки низьким, що екіпажам "Шеріданів" довелось чіпляти на свої машини додаткові сталеві пластини, мішки з піском та колоди.
Застосування протитанкових ракет MGM-151 Shillelagh виявилось ускладеним в умовах джунглів, фактичний темп стрільби із M-81 складав усього два постріли на хвилину. Єдине, що задовольняло американських військових у "Шерідані" - це достатньо висока вогнева міць, яка дозволяла руйнувати польові укріплення ворога.
Досвід застосування у Вʼєтнамі виявився загалом неоднозначним, що і може пояснити наступний парадокс - після 1978 року переважна кількість із 1700 серійних M551 Sheridan була поставлена на зберігання, але водночас певну кількість цих танків армія США продовжувала тримати в строю, як мобільний протитанковий засіб, здатний руйнувати польові укріплення ворога.
Під час висадки в Панамі у 1989 році американські військові застосували зокрема 17 танків "Шерідан", поява яких дала відповідний психологічний ефект. Під час операції "Буря в пустелі" 1991 року армія США використовувала M551 Sheridan для ведення розвідки та ураження польових укріплень. За весь час бойового застосування "Шерідани" так і не виступили в ролі протитанкового засобу, тобто стріляти буквально по тим же Т-62 або іншим радянським танкам екіпажам M551 Sheridan так і не довелось.
Після завершення "Холодної війни" танки "Шерідан" в американській армії почали перетворювати на імітатори зразків радянської бронетехніки, наприклад Т-72 чи БМП-1, що було необхідно для бойової підготовки військ. Що власне й виступило останнім завданням M551 Sheridan в строю армії США до зняття з озброєння у 1997 році.
Водночас, із задачею створити машину в класі "легкий танк" з характеристиками кращими, аніж у "Шерідана", американські конструктори так і не впорались. Що в свою чергу дає американцям певний предмет ностальгії за тим же M551 Sheridan.
Іван Киричевський, військовослужбовець 413 полку СБС "Рейд", експерт Defense Express
Читайте також: Як безнадійно застарілий танк AMX-30 з 1960-х років перетворили у сучасного бойового робота Refurbot
