Український космос та проекти пов’язані з цим напрямом - надскладна тема, яка стала предметом детального інтерв’ю з екс-очільником Державного космічного агентства України та директором приватної компанії Kurs Orbital Володимиром Усовим.
У розлогій розмові, спеціально для Defense Express, Володимир Усов розповів про реальний стан української космічної індустрії, наскільки довго буде тривати співпраця з NASA та Європейською космічною агенцією з виробництва ракетоносіїв Antares та Vega, які перспективи співпраці за міжнародним проектом польотів до Місяця та Марсу "Артеміда", на чому має зосередитись Україна та багато іншого.
Читайте також: У США представили новий БПЛА, здатний запускати супутники в космос в будь-який час
Стан української космічної індустрії
"Попри те, що був прийнятий закон про можливість створення приватних космічних компанії, зараз українська космічна галузь повністю зосереджена у руках держави. Тобто це два десятки державних підприємств, які знаходять у різному економічному стані.
З них декілька флагманів: дніпровські КБ "Південне" та "Південмаш", а також харківські "Комунар" та "Хартрон". Але у всіх економічні показники з року в рік стають все гіршими. Бо Україна не створює попит на космічну продукцію, а інструментів для залучення міжнародних інвестицій не існує. В результаті борги накопичуються, а виходу з цієї ситуації немає. Якщо брати КБ "Південне" та "Південмаш" на кожному з яких працює по п’ять тисяч робітників, то 80% з них взагалі не залучені до космічних проектів.
Тому люди, які говорять про те, що необхідно відродити велич українського космосу - займаються профанацією і піаром. Бо КБ "Південне" та "Південмаш" створювались у СРСР під конкретні задачі - сприяти знищенню США [ред. головним завданням підприємств була розробка та серійне виготовлення балістичних ракет середньої та міжконтинентальної дальності]. На це кидались величезні ресурси, які дозволяли виготовляти за рік понад сотню ракет. Для розуміння, сьогодні це весь об’єм космічних запусків у світі.
Підприємства мають бути модернізовані та реструктуровані під реалії міжнародного ринку. І теж саме КБ "Південне" не може бути конструкторським бюро, в якому працює 5 тисяч людей, що робить його найбільшим КБ у світі, тим паче у країні, яка майже нічого не конструює для космосу.
На ці речі треба подивитися тверезо і реалізувати рішучі реформи. У іншому випадку ми будемо мати не космічну індустрію, а музеї. Бо зараз вся космічна галузь України тримається лише на декількох міжнародних проектах.
По-перше, це проект з США з ракетоносієм Antares, в якому "Південмаш" виготовляє баки для першого ступеня. Проте в цьому проекті також бере участь РФ, яка до того ж першого ступеня постачає двигуни.
Враховуючи намір США припинити співпрацю з Кремлем у космосі - Antares вже фактично на завершальній стадії. Можливо він протримається ще декілька років, поки його не замінить новий проект, вже без Російської Федерації і, скоріш за все, без України.
По-друге, це проект з європейською компанією Avio у ракетоносії Vega, який використовує Європейська космічна агенція. Для Vega ми виготовляємо двигун останнього ступеня.
Але насправді участь КБ "Південне" у Vega вже мала завершитись, бо європейці ведуть розробки власного двигуна і лише затримка у його створенні дала можливість отримати додатковий контракт на декілька років", - розповів Володимир Усов.
На його думку, одним з найефективніших шляхів виходу з цієї ситуації є реформування державних підприємств космічної галузі, можливість залучення інвестицій та формування ринку приватних космічних компаній. Для цього держава має створити умови для відкритого ринку.
Кроком для цього має стати державна програма розвитку космічної галузі, в якій вже не буде прописуватись розподіл коштів між державними підприємствами, а будуть закріплені вимоги до розробок та продукції, що відкриває можливість конкуренції між різними компаніями.
Зараз дуже показова ситуація із супутником дистанційного зондування Землі "Січ-2-30", який у 2019 році (під назвою "Січ-2-1") зібрало КБ "Південне", його має вивести на орбіту SpaceX в грудні цього року. Роботи над ним почались ще у 2015 році, а серед можливостей супутника - зйомка з роздільною здатністю у 8 км на 1 піксель.
Для порівняння, сучасні супутники дистанційного зондування Землі мають роздільну здатність у 0,3-0,5 метра на 1 піксель. А їх знімки цілком можливо замовити і не тільки на рівні держави, але й приватним компаніям чи навіть особам.
Аналогічна ситуація і з українським супутником зв’язку "Либідь", який планували вивести на геостаціонарну орбіту ще з 2011 року. За цей час вже навіть змінилась концепція таких супутників і замість масивних апаратів на висоті 35 786 км розгортаються системи на кшталт Starlink від SpaceX на низькій орбіті. І використання цих супутників теж відкрито для всіх, навіть армія США планує їх використати для управління військами.
Тобто, на думку Володимира Усова, якщо говорити про комерційну користь від українських національних проектів, то вона доволі сумнівний. Але справа зовсім інша, якщо мова йде про питання державної безпеки.
Повітряний старт
"Коли мова йде про питання національної безпеки та космос, то все вже не так просто. Україна повинна мати власний незалежний інструмент у вигляді власного супутникового угруповання.
Але треба розуміти, що в нас немає власного ракетоносія та власного космодрому і ми його не зможемо побудувати через цілий ряд об’єктивних економічних та географічних причин. Тому одним з найцікавіших варіантів є проект повітряного старту", - розповів Володимир Усов.
Якщо навіть пропустити вартість створення космодрому, то щільність населення в Європі не дає створити безпечний коридор для падіння перших ступенів ракетоносіїв, а у випадку України ракети взагалі будуть запускатися у бік РФ. Крім того, висока географічна широта робить пуски з території України доволі дорогими.
Тому, як підкреслив екс-очільник Державного космічного агентства одним з найцікавіших варіантів є проект повітряного старту. До того ж в Україні велись розробки такої системи і одним з найцікавіших варіантів є так званий контейнерний запуск. Він полягає у тому, що у транспортний літак скидає контейнер з ракетоносієм на висоті 10 км. Після відокремлення ракета вмикає двигун та виводить корисне навантаження на орбіту.
Також ця технологія вже була відпрацьована у США, де був здійснений повітряний старт ракети Minitman.
Це рішення дозволяє не прив’язуватись до конкретного космодрому, робити запуски з екватора, де виводити супутники "найдешевше" та існує доступ до майже всіх кутів нахилу орбіти. Крім того, немає прив’язки до конкретного типу літака - під ці задачі підходить Ан-178, Іл-76, С-17 чи A-400M або інші.
Щодо ракетоносія, то найбільш перспективним є варіант розробки ракети загальною масою у 14-15 тонн, яка зможе виводити на орбіту з висотою до 500 км корисне навантаження вагою до 200 кг.
З точки зору ефективності, це повинна бути твердопаливна ракета, що дозволить значно спростити інфраструктуру, уникнути необхідності заправки перед стартом та мати значний запас готових ракетоносіїв для екстрених пусків.
Отримання вітчизняного ракетоносія під проект повітряного старту також формує вимоги до супутників і розробники будуть мати точні вимоги до габаритів та маси.
Водночас розробка традиційних ракетоносіїв у легкому та середньому класі зараз для України виглядає малоперспективною. Легкий клас вже став предметом боротьби цілої низки приватних компаній, включно з україно-американською Firefly Aerospace, яка веде розробку ракетоносія Alpha.
В сегменті середнього класу з корисним навантаженням до 5 тонн ситуація не менш "запекла", але конкуренція вже йде між європейськими та американськими аерокосмічними гігантами.
І не варто забувати про SpaceX, яка у 2020 році здійснила 23% всіх космічних запусків у світі та "перегорнула" світ "комерційного" космосу своїм багаторазовим Falcon 9, який виводить близько 15 тонн.
Співпраця з NASA
Останні роки Україна не була членом глобальних міжнародних космічних проектів, а вся співпраця у цій галузі відверто має фрагментарний характер. Саме тому участь нашої країни у міжнародному проекті "Артеміда", який передбачає висадку на Місяці та Марсі, має стратегічне значення для української космічної галузі.
"Артеміда" - найголовніший проект людства у космосі на найближчі десятки років. У ньому бере участь дев’ять країн, включно з США, Великобританією, Японією, а також Україна.
Завдяки цьому сьогодні в Україні є платформа для створення партнерств у цій коаліції, в якій всі підтверджують єдині стандарти та цінності. І дуже важливо використати цю можливість для співпраці з усіма партнерами і переходити від концептуальних речей до конкретних проектів.
Але треба розуміти, що традиційний український підхід "що нам за це буде" - не працює. Наша задача - привнести свою цінність та зробити свій внесок.
Якщо ми будемо йти і говорити, що ми можемо робити дешеві ракетоносії чи двигуни, то це не наблизить нас до світової спільноти. Це має бути питання, яку цінність ми маємо принести і що ми можемо зробити для реалізації міжнародного проекту. А вже потім з’ясовувати кооперацію, брати на себе свою частину роботи та частину бюджету.
Розуміючи концепцію "Артеміди", яка передбачає величезну кількість місій з різними цілями, то внесок України - цілком логічний. В нас є технології, які напрацьовувались для місій на Місяць, включно із посадковими модулями та створенням на ньому необхідної інфраструктури.
Це саме те, що ми маємо запропонувати нашим партнерам. І мова йде не тільки про держави, а про рівень приватних компанії, які і є основними виконавцями програми, бо 80% проектів "Артеміди" виконують саме вони.
Взагалі Україна зараз має проаналізувати свою космічну компетенцію та перспективу, провести аудит власних технологій та проаналізувати можливості їх використання. Наприклад, одним з цих напрямів є космічне обслуговування супутників та продовження їх ресурсу прямо на орбіті.
В Україні був розроблений цілий спектр технологій систем зближення та стикування космічних апаратів. Зокрема, це відома система "Курс", яка є фундаментом подальших розробок.
Ця ніша вже починає активно заповнюватись американськими та європейськими компаніями, наприклад, Northrop Grumman, яка вже презентувала дві успішні місії з продовження "життя" двох геостаціонарних супутників.
Починає формуватися цілий ринок, бо якщо взяти геостаціонарний супутник, то паливо в нього завершується через 10 років, а сам він може працювати 20 років. А кожен день на орбіті це додаткові 100 тисяч доларів для власника. Тобто подовження життя такого апарату просто шляхом дозаправлення - це мільйони доларів прибутку. І це не говорячи про можливість апгрейду та дооснащення супутника прямо на орбіті.
Саме тому було б чудово, якщо цей напрям розвитку космічної індустрії, без якої важко уявити майбутнє космосу взагалі, буде підтриманий на державному рівні й Україна зможе зайняти гідне місце у космосі на пріоритетних позиціях", - підкреслив Володимир Усов.
Читайте також: Іржава космічна скрепа Росії: про точку неповернення "Роскосмоса" на шляху до безодні
