Батьківщиною фашизму традиційно вважається Італія. Зростав він на ниві італійського націоналізму Першої світової війни ("ІІ manifesto dei fasci di combattimento", 1919), а очолив його 1921 року, ставши провідником Національної фашистської партії, один з колишніх лідерів соціалістичного руху Італії Беніто Муссоліні.
Із соціалістичної шкаралупи проріс і інший політичний різновид "спільного блага, ідеал гармонійного суспільного ладу", який набув назву "націонал-соціалізм" або нацизм. Виразника нацизму – націонал-соціалістичну робітничу партію Німеччини–з 29 липня 1921 року по 30 квітня 1945 року очолював Адольф Гітлер.
Читайте також: Знущання гуманітарним коридором
Ідеї фашизму-нацизму у 20–30-ті роки минулого століття були досить популярні в Європі (можливо, тому зараз їх часто плутають, ненароком чи свідомо, задля технологічної підміни понять). Свого часу, на піку їхнього злету, кожним із цих лідерів захоплювалися європейські та американські громадяни і навіть політики.
Не була винятком і червона Росія столітньої давнини. Надто вже ментальний ґрунт там був сприятливий, адже свого часу такі ідеї плекалися на рівні імперії, як, приміром, рух "чорносотенців" (активно діяли у 1905–1914 рр.), "Білий рух" (активна фаза 1918–1923 рр.).
Серед натхненників "білого руху" був філософ і письменник Іван Ільїн, непримиренний борець з комунізмом та один з ідеологів російського месіанізму і фашизму. Саме його праці найчастіше цитує Володимир Путін, який, очевидно, черпає в них великодержавне шовіністичне натхнення.
Тобто російський фашизм – явище далеко не нове і базується воно на державній ідеології імперськості, тобто має підґрунтя для подальшого культивування. Якби на певному історичному етапі два породження базового соціалізму – російського (РСДРП-ВКП(б)-КПРС) і німецького (НСРПН) – не розійшлися у своєму розуміння світової першості та національно-режимних ознак "загального блага" для людства (хоча воно стосувалося радше особистих поглядів обох лідерів – Сталіна та Гітлера), то ідея фашизації могла б набути планетарних можливостей ще 100 років тому.
Через сутичку двох ідеологічних підходів до базового явища фашизму / нацизму в Росії сам термін і вся супутня філософсько-ментальна надбудова набули негативної оцінної конотації і був відкинуті з публічного вжитку.
Однак як явище російський фашизм не зник остаточно. Тривалий час перебуваючи на дні забуття, він пройшов складний шлях відродження. Для цього йому довелося приймати різні форми вираження – від обґрунтування євразійського геополітичного простору в 20-ті роки минулого століття (там були претензії на цивілізаційність) до дугінського неоєвразійства, де агресія проти України є лише першим актом заявленої, як вважає історик Лариса Якубова, "війни континентів і докорінного перегляду глобального світоустрою".
Слід сказати, що російський фашизм весь час змушений був мімікрувати і пристосовуватися до історичних обставин. Та все ж існує суто московитська специфіка цього явища, яка визріла в надрах імперії і згодом вихлюпнулася на геополітичні простори. Ця особливість зветься "рускій мір".
Саме його 2014 року принесли в Україну путінські терористи і саме він подавався тоді як національна ідея оновленої Росії. Однак ще однією особливістю "русміра" є те, що він як ідея живе лише за підтримки (фінансування) одержавленого тоталітарного режиму. Без цього він доволі швидко конає. Отже, і російський фашизм житиме лише доти, допоки існуватиме його державне продовження, хоч би в якій формі це не виявлялося.
Слово "рашизм" на сьогодні перевершує навіть "фашизм"
Тому ми можемо говорити про існування в нинішній путінській "ерефії" різних проявів російського фашизму, а також про наявність ще багатьох явищ, що супроводжують ксенофобську політику різноманітних сил впливу в сучасній московистській неоімперії.
Секретар РНБО Олексій Данілов нещодавно заявив, що апарат РНБО готує словник, в якому будуть запропоновані терміни, зокрема пов’язані із нинішньою агресією проти України. На його думку, "слово "рашизм" на сьогодні перевершує навіть "фашизм".
Складання такого словника є абсолютно на часі (хоча він мав би існувати останні 8 років). І очевидно, що рашизм як термін і явище посяде в ньому чільне місце. Однак масове застосування цього слова вітчизняними ЗМІ наводить на думку, що ми можемо зіткнутися з черговою інформаційною компанійщиною.
Так, сьогодні актуальність використання цього терміна емоційно підтримується суспільством, в чому немає жодних протиріч між явищем і його трактуванням. Застереження викликає перспектива заповнення нашого сприйняття досить різнофакторної агресії путінської Росії проти України спрощеними поняттями, витоки яких губляться в минулому.
Порівняння сучасних подій із минулими, проведення історичниханалогій, та версійних аксіоматичних трактувань є досить комфортним з позиції лінійного виміру і догматичної статичностідосить складних сучасних явищ.
Однак навряд чи такий підхід можна вважати правильним і таким, що допоможенам осмислити сучасність та сформувати суспільно-державну перспективу розвитку й геостратегічного домінування.
Немає сумніву, що фахівцям апарату РНБО до снаги виконати поставлені завдання, надто, якщо до роботи будуть долучені вчені та громадські активісти. У зв’язку з цим хотілося б висловити свою позицію. Так, те ж поняття рашизму доцільно було б розглядати не через призму етнічної складової (є все ж таки роздвоєність між "рускімі" і "росіянами"), а як корпоративно-кластерне виявлення імперської державності, як ментальний наратив ситуативного поняття "політичний рускій".
Доцільно нинішній політичний режим бачити через часовий відтинок, пов’язаний із монопольною діяльністю нинішнього очільника Кремля. Він створив систему і навіть геостратегічний простір, де цивілізаційне право у всіх глолокальних масштабах відсутнє. Тому варто чітко окреслити, що таке путінська росія, путінізм тощо.
З нинішнім політичним режимом РФ переплетене таке явище сучасності, як глобальний гібридний тероризм. Тут одразу постає питання гібридно-месіанських агресій, які одвічно продукує Московія, і до цього складника поневолення протягом всього історичного часу привертали увагу наші видатні діячі (від Д. Донцова й Є. Маланюка до І. Дзюби).
Зараз у публічному просторі "ліпиться" термін "Вітчизняна війна" з різними варіаціями. Це знову ж таки відгонить радянським минулим, використання цього сполучення затягує нас у СРСР, з одного боку, і зменшує велич подвигу українців у нинішньому планетарному двобої з агресором, з другого.
Чому не зафіксувати нинішні події як Українську цивілізаційну війну (Ukraine civilization war)?
Ми зараз захищаємо не лише Україну і навіть не Європу, про що твердять керівники держави, провідні політики, громадські діячі і пересічні громадяни. Ми захищаємо цивілізаційне майбутнє планети від неоварварства, котре, на жаль, все ще має шанси на знекровлення демократії. То ж чому не зафіксувати нинішні події як Українську цивілізаційну війну (Ukraine civilization war)?
Зараз Україна має шанс стати провідником демократії в цивілізаційне майбуття планети. Такий шанс є вельми рідкісним і випадає не кожному народові. Та нам його надано. Це виклик ідентифікації права на життя української нації. То ж маємо його реалізувати.
Валерій Король, Григорій Любовець, ГО "Центр комунікаційно-контентної безпеки"
Читайте також: Етноцид як зброя російської агресії
