Навіть після того, як ДОЗ-2020 вступив у силу, жодне з підприємств вітчизняного ОПК не змогло скористатись державним фінансуванням, аби почати виконувати контракти.
У 2020-му Міноборони виділено 21 млрд грн за напрямком «розвиток озброєння та військової техніки». Плюс 9,1 млрд грн під державні гарантії. Тобто загалом понад 30 млрд грн. Це дійсно найбільший обсяг коштів на ці потреби за всю історію України.
Читайте також: Холостий постріл: як прем’єр-міністр злякався "Укроборонпрому"
Але обсяги мають сенс лише, якщо вони – не просто цифри на папері.
Останніми днями наша команда Defense Express спілкувалася із десятком представників приватних і державних компаній. Усі вони мають обов’язки перед державою у форматі виконання ДОЗ на поточний рік. І з’ясувалось, що нинішня реальність виконання ДОЗ цілком відповідає військовому принципу «Стій там, іди сюди».
Окрім завершення суто формальних процедур, (узгодження розрахунково-калькуляційних матеріалів з військовими представництвами тощо) ці підприємства в рамках виконання контрактів спробували здійснювати з власних казначейських рахунків платежі контрагентам з кооперації (вітчизняним і закордонним) і отримувати авансові кошти від Міноборони за контрактами.
Казначейство пустое, как барабан"
Нагадаю, що, здається, з 2019 року усі фінансові процедури між Міноборони та виконавцями ДОЗ здійснюються через рахунки в Державній казначейській службі. Це — центральний орган виконавчої влади України, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Спрощено, це – державна банківська установа для операцій із коштами державного бюджету.
Так от. Жодна із цих компаній (їхні представники просили не називати ані прізвищ, ані підприємств) не отримала від Казначейства дозвіл на здійснення проплат. Причини блокування є різними. Від «система зависла» до «підготуйте документи на підтвердження ось цього і ось цього».
Деякі оборонні підприємства знаходяться у підвішеному стані по кілька тижнів. І не розуміють, чому долю їхніх грошей визначає хтось інший. Причому той, хто не нестиме жодної відповідальності за зрив ДОЗ. Бо ця відповідальність – на директорах підприємств, які мають здавати продукцію Міноборони вже у жовтні - листопаді. Від початку року пройшло вже чотири місяці, а роботи ще не починались. Отже, назріває суцільна зрада.
Як сказав хтось з обізнаних, «казначейство пустое, как барабан, и уже остановило незащищенные статьи расходов, в том числе, возмещение НДС». Тепер що, справа дійшла до захищених статей?
Я не фінансист, але підозрюю, що ручне переведення усіх оборонних підприємств у «безкисневий/безфінансовий» режим – коронавірус усієї промислової і економічної політки. У результаті економіку ще більше звужують до залежності від зовнішнього фінансування і змушують латати бюджетні дірки. Шляхів для розвитку наукоємних галузей, якою є і оборонна, у держави немає.
А натомість у світі під тиском пандемії почалася ера жорсткого протекціонізму. Набуває сили новий ізоляціоністський тренд. Країни скеровують кошти саме у власні підприємства та національні проекти. Розвиток національної «оборонки» цілком вкладається у цей концепт.
Чи всі вільні гроші закатаємо в асфальт силами турецьких та китайських робітників, з нульовою доданою вартістю для економіки та безпеки? Втім, здається, біда у нас - не лише від доріг…
Приватні підприємства - ті, у кого це вийшло, тримаються за будь-який ДОЗ, і все ще спокушаються експортними контрактами. У більшості випадків – безпідставно. При цьому побоюються голосно кричати «SOS»! Сподіваються, що це зробить хтось інший...
Директора державних підприємств під дахом «Укроборонпрому» також шукають способи виживання, час від часу вимушено озираючись нагору. Але там невтомно презентують все нові концепції реформ державного сектору ОПК, написані то за британські, то за французькі гроші.
Це при тому, що законодавством не визначені сфери компетенції, повноважень і функцій Концерну щодо регулювання ОПК в цілому. Ба більше – Концерн за статутом як господарюючий суб’єкт, не несе відповідальності за зобов’язаннями своїх учасників, а держава не відповідає за зобов’язаннями Концерну. Відтак, слайдів у презентаціях про світле майбутнє стає все більше, як, власне, і цільових аудиторій, які мають перетравлювати це «візіонерство» від «dream team». Днями одна із «крайніх» демонстрацій оборонно-промислового «Города Сонця» відбулася, приміром, в СБУ. Цікаво, де буде наступна..?
На цьому зламаному ровері далі їхати не можна…
Тож краще з «примарного Сонця» - на нашу грішну землю. Із питанням. До Президента, РНБО, офісу Президента, Уряду вкупі в Міноборони та Мінекономіки… Чи залишились у цьому примарному ланцюжку небайдужі до того, що відбувається з оборонною промисловістю сьогодні, і що з нею буде завтра? Бо, як кажуть у Львові, на цьому зламаному ровері далі їхати не можна…
Читайте також: Вправи зі зброєю: проблеми державного оборонного замовлення - 2020
