Під час зустрічі президента США Джо Байдена з очільником РФ Володимиром Путіним, що відбувся 16 червня 2021 року в Женеві, окрім ряду інших актуальних питань, серед яких і агресія РФ в Україні, Арктика також стала предметом обговорення. Перед цим, навесні ц.р. експерти американського аналітичного осередку "Російська стратегічна ініціатива" (The Russia Strategic Initiative - RSI), що входить до складу Міністерства оборони США і активно співпрацює з широким колом експертів у США і за кордоном з метою вивчення Росії, підготували аналітичний документ Russia in the Arctic - A Critical Examination, в якому дається критичний погляд на присутність РФ в Арктиці.
Читайте також: Кремль стягує авіацію до Арктики: проти B-1B та F-35 кинули Су-35
Автори документу, Євген Румер, Річард Сокольський та Пол Стронський, зазначають, що для Сполучених Штатів намагання РФ реалізувати свої масштабні плани в Арктиці означатиме повернення до середовища, схожого на "Холодну війну". При цьому не йдеться про новий розділ регіону між великими державами.
В документі зазначається, що амбіції РФ в Арктиці останніми роками привертають все більшу увагу на Заході, оскільки кліматичні зміни відкривають нові можливості в регіоні для навігації та вивчення його багатств. Зі свого боку, Москва уважно дивиться на те, що вона розглядає, як виклик з боку США і НАТО. Риторика Кремля щодо Заходу загострюється і все більше синхронізується з посиленням російської військової присутності в регіоні та амбітними економічними та інфраструктурними проектами.
Рушії російської Арктичної політики
Російський інтерес до Арктики має глибокі історичні корені, що сягають аж до шістнадцятого століття та завоювання Сибіру, зумовленого нескінченними пошуками більшої кількості ресурсів і безпечних торгових шляхів. Сучасна позиція Росії в Арктиці є невід'ємною частиною її загальної конфронтації із Заходом, в якому Європа є головним театром. Брязкання зброєю в Арктиці та загрозлива риторика зумовлені кількома факторами.
Це підготовка до малоймовірної, але потенційно катастрофічної у своїй непередбачуваності війни в Європі, потреба у забезпеченні своїх ядерних можливостей другого удару (основна частина яких базується на Кольському півострові), і пошуки нових ресурсів.
Амбіції проти реальності
Автори завдаються питанням, чи проможеться Росія реалізувати свої арктичні амбіції. Ядерні та звичайні сили на північному заході РФ стають дедалі все більш вразливішими для високоточної зброї НАТО. Незрозуміло, чи є розвиток Північного морського шляху основним судноплавним маршрутом між Європою та Азією та пов'язаними з ним комерційними проектами реально здійсненним та стійким, зважаючи на високі витрати та складність логістичних операцій у складних кліматичних умовах умови з обмеженою інфраструктурою; посилення комерційної конкуренції з боку інших маршрутів тощо в умовах падіння попиту на вуглеводні; переходу світу на "зелені технології" та можливості для Кремля отримати додаткові санкції від Заходу.
Позиція Кремля в Арктиці, ймовірно, залишатиметься без змін. А ось здатність досягти амбітних цілей у регіоні, в кращому випадку, є сумнівною.
Наслідки для США та НАТО
Російська концепція щодо вимог власної безпеки та зобов'язання країн НАТО щодо взаємної оборони та стримування, з іншого боку, призвели до напруженого протистояння на північному фланзі альянсу, де сили сторон діють у безпосередній близькості.
Попри спокусу розглядати Арктику крізь призму конкуренції великих держав - що, безсумнівно, відповідало б прагненню Росії позиціонувати себе в якості такої - мало що свідчить про те, що її військова позиція в Арктиці змінилася. Це скоріше повернення до позиції часів "Холодної війни", зосередженої навколо давніх місій прикриття власних підводних атомних ракетоносців та операцій флоту у Північній Атлантиці на випадок війни в Європі.
Росія заявила про амбітні територіальні претензії в Арктиці. Незважаючи на свою риторику, дотепер вона намагалася досягнути своєї мети законними способами відповідно умовам Конвенції ООН з морського права, яку вона підписала та ратифікувала.
Але дії РФ в Арктиці - її агресивна риторика та далекосяжні територіальні претензії - мало сприяли поліпшенню її дипломатичного становища там по відношенню до інших арктичних держав і лише антагонізували їх.
Єдиним партнером у Кремля його арктичних заходах є Китай, який оголосив себе "майже арктичною" державою. Останню претензію відхилено США, і ймовірно вона з підозрою сприймається також іншими арктичними країнами.
З огляду на довгостроковий характер конфронтації Росії із Заходом, повернення до відносно доброякісного геополітичного середовища в Арктиці, яке існувало там у 1990-х, на разі вважається малоймовірним. Більше того, поточна ситуація пов'язана не з непорозумінням, а скоріше із зіткненням інтересів сторін.
Це залишає два широкі шляхи управління протистоянням:
Дипломатичний:
Хоча Росія може виявитись не сприйнятливою, США і НАТО повинні шукати сфери співпраці, де відбувається збіг інтересів, а також розробляти правила, подібні до тих, що існували під час холодної війни, для зменшення напруженості, уникнення або управління кризами та пом'якшення ризиків конфлікту через аварії чи помилки тощо.
Стримування:
США і НАТО повинні продовжувати вдосконалювати свою оборону, щоб стримувати Росію від переслідування їхніх військових та комерційних літаків та кораблів в Арктиці та навколо неї, а також забезпечити підтримку здатності Альянсу виконувати свої плани підкріплення воєнного часу для своїх північних і східні фланги.
Альянс має керувати конкуренцією з Росією, поєднуючи рішучість і стриманість, вдосконалюючи та демонструючи свої здібності до оборони та стримування, але без надмірного реагування на російські силові виклики. Досягти правильної рівноваги буде важко і вимагатиме чіткого спілкування з Росією, де є інтереси, цілі та червоні лінії союзників.
Конфронтація повсюди
Протягом першого десятиліття після "холодної війни" Росія підходила до Арктики як до зони низької напруженості, де співпраця з іншими державами у вирішенні спільних проблем була для неї бажаною та здійсненною. Однак поступово, коли відносини із Заходом погіршувались, і особливо з моменту вторгнення в Україну в 2014 році, Росія прийняла набагато більш конкурентну, навіть конфронтаційну, позицію щодо Арктики.
Замість того, щоб підкреслювати переваги співпраці, її лідери сформулювали свій погляд на Арктику як сферу військової та економічної експансії та арену для своїх великодержавницьких амбіцій.Внаслідок такої зміни позиції Москва надала пріоритет військовій перевазі, щоб протистояти тому, що, на її думку, становить виклик її інтересам з боку США та НАТО.
За будь-якими об'єктивними стандартами, військові розміщення США /НАТО в Арктиці в даний час не становить загрози для Північного флоту та ЗС РФ в цілому. Регіон має велику кількість природних ресурсів, особливо нафти та газу, вивчення та видобуток яких вимагає величезних капіталовкладень та сучасних технологій.
Глобальне потепління відкриває нові комерційні можливості для судноплавства та риболовлі, але в регіоні майже відсутня інфраструктура, щоб скористатися цими можливостями, і усунення цього недоліку вимагатиме значних інвестицій.
Зростаючі амбіції РФ в Арктиці породжують занепокоєння серед інших арктичних країн, проте все ще мало відомо про основу цих амбіцій. Тому в поточній роботі розглянуто наступні питання: Що є рушіями російської арктичної політики? Як РФ визначає свої інтереси в регіоні та які інструменти використовує для їх просування? Що таке російські зацікавлені сторони, яким буде вигідною експлуатація регіону? Які перспективи для реалізації Росією своїх амбіцій? Які можуть бути наслідки дій та амбіцій РФ для інтересів та політики США / НАТО?
Для РФ Арктична стратегія є невід’ємною частиною Європейської стратегії
Від першого обрання Володимира Путіна президентом РФ Арктика поступово перетворюється на дедалі важливішу арену російської зовнішньої, військової та економічної політики. Інтерес Кремля до регіону виявився незабаром після того, як Росія вийшла з часів неприємностей у 90-х роках і поступово відновила активну позицію на світовій арені на початку 2000-х.
Довга історія, кілька драйверів
Російська присутність в Арктиці нараховує кількасот років. Відкриття величезних покладів нафти і газу в Сибіру - нижче і за Полярним колом - у ХХ столітті запропонувало багатство та тверду валюту, забезпечило внутрішнє споживання, фінансувало радянську військову машину та забезпечило економічну основу для Радянського Союзу для здійснення своєї зовнішньої політики цілі.
Експлуатація багатств Арктики прискорилася в пострадянській Росії. Нафта і газ відіграли ключову роль у відновленні економічного стану країни на початку 2000-х, забезпечивши внутрішню стабільність, сприяючи зростанню ролі Путіна в якості лідера країни з наміром повернення РФ на світову орену.
Роль нафти і газу в арктичних амбіціях Росії у 2006 оці була визначена, як частина порядку денного Кремля щодо створення "енергетичної наддержави" та виправдання її включення до Великої вісімки. Глобальне потепління потенційно полегшить доступ до блогатств регіону та забезпечить Кремлю стабільне джерело доходів, а також ринок та геополітичний вплив у Європі та Азії.
Навіть високі прогнозовані витрати та технологічні труднощі, пов'язані з розвідкою та видобутком арктичних офшорних ресурсів, як видається, не становлять для амбіцій Кремля великої перешкоди. Проекти були б відкриті для участі іноземних енергетичних компаній з їхніми технологіями та капіталом, що мало би вплинути і на політичний вибір країн Заходу щодо Росії.
Більше того, розвиток Північного Морського шляху дасть Кремлю можливість диверсифікувати свою енергетичну політику, врешті-решт прив'язавши російську Арктику до ринків Азії, зменшивши тим самим залежність країни від Європи як критичного енергетичного ринку, критичним шляхом до якого є Україна.
Оскільки надходження від продажу нафти і газу становлять до 60% експортуі понад 30% федерального бюджету РФ, мотив, що лежить в основі її амбіцій в Арктиці, зрозумілий. Прибутки від цих проектів допоможуть підтримати кілька важливих пріоритетів: подальше перебування Путіна при владі в якості лідера, який витягнув Росію з прірви і відновив її велич, накопичення коштів для захисту від майбутніх економічних чи політичних негараздів та відбудова занедбаної довгий час військової складової.
Розворот долі у Європі
Європа для Росії завжди була найважливішим стратегічним театром. Відразу після падіння колишнього СРСР Росія опинилася на межі безпеки, дипломатії та геополітики континенту. Розширення НАТО на схід завдало серйозного удару історичним амбіціям та цілям Росії в Європі. НАТО взяв на себе відповідальність за європейську безпеку, і, з точки зору Москви, інші великі європейські держави - історичні супротивники - матимуть голос і право вето за столом НАТО, тоді як Росія залишатиметься осторонь.
До кінця 2000-х років російські чиновники все частіше висловлювали занепокоєння щодо близькості сил Альянсу до РФ та продовження розширення НАТО, незважаючи на пере спрямованість більшості військових можливостей НАТО проти інших загроз. Москву особливо дратує перспектива будь-якого майбутнього членства в союзі Грузії та України, що Кремль вважає неприйнятним і загрозою для Росії.
Однак саме вторгнення Росії в Україну в 2014 році призвело до принципових змін у позиції НАТО та визначення РФ у якості головної загрози безпеці Альянсу. Ці реакції НАТО на російську агресію проти України, у свою чергу, посилили уявлення Росії про загрозу із Заходу. До цього додалися останні події в Білорусі. Кремль має сумніви у надійності Мінська, як союзника, у випадку масштабного конфлікту з НАТО.
Інвестиції Росії в енергетичні проекти Арктики є частиною її ширшої стратегії щодо Європи та світу, але Європа є найважливішою ареною у стратегічних розрахунках Кремля. Прибуток від цих інвестицій допомагає підтримувати обороноздатність Росії, необхідну для балансування проти НАТО, тоді як арктичне судноплавство та морський доступ до Азії дозволять їй зменшити свою залежність від Європи, яка, на думку Москви, є ворожою і все більше має намір стримувати Росію через накопичення військ і економічні санкції.
Російські військові і економічні інтереси в Арктиці
Росія має три ключові військові інтереси в Арктиці. Найголовніше - забезпечення здатності другого удару своїх підводних човнів з балістичними ракетами (ПЛАРБ) на Кольському півострові - де базуються 6 з 11 атомних ракетних підводних човнів ВМС РФ - в конфлікті з НАТО. Побоювання по приводу безпеки цих активів значною мірою враховуються Росією при створенні зон обмеженого доступу, збільшенні темпу стратегічних навчань і патрулювання бомбардувальників далекого радіусу дії та модернізації військової інфраструктури.
Другий, частково пов'язаний, інтерес захищає здатність Росії діяти в Північній Атлантиці та Європейській Арктиці у разі конфлікту з НАТО. На відміну від інших флотів Росії, Північний флот має прямий вихід до Баренцева та Норвезького морів та Атлантичного океану. Його здатність діяти там матиме вирішальне значення для визначення результату конфлікту на східному фланзі НАТО.
Третім інтересом є військове прикриття для зростаючого економічного розвитку Росії, інвестицій та комерційних інтересів в Арктиці. Обширність регіону, довгі та відкриті кордони, захист яких забезпечується лише віддаленістю та непривітним кліматом, погані комунікаційні системи та інфраструктура, загальні суворі екологічні умови та зростаюча цивільна діяльність там збільшують ризик морського судноплавства, ядерної та екологічні аварії - і, отже, необхідність мати можливість швидко розгорнути військові можливості реагування.
Цим інтересам відповідає військова присутність Росії в Арктиці в мирний час та розподіл ресурсів для покращення військового потенціалу та інфраструктури. Збереження переважної військової позиції в Арктиці розглядається, як необхідна складова позиції Росії, враховуючи пріоритети Кремля в Європі та напружені відносини із Заходом, посилений військовий потенціал НАТО біля російського кордону та санкції Заходу, спрямовані на обмеження російської енергетичної активності, розвідки та видобутку вуглеводнів в Арктиці.
Економіка і енергетика
На малонаселені російські території Арктики припадає 10 % ВВП РФ і приблизно 20 % експорту. Вуглеводні складають основну частку, але до них також належать кольорові та дорогоцінні метали, каміння та інша сировина. Близько третини всієї риби, видобутої в Росії, походить з арктичних вод, що робить її ключовим джерелом їжі. Російський уряд сподівається збільшити цю частку до 2030 року, оскільки потепління води в океані штовхає запаси риби на північ.
Використання цих ресурсів є головним економічним інтересом Росії, але для цього потрібно буде розвивати дорогу та складну транспортну інфраструктуру для зв’язку Арктики з рештою країни. Це також потребуватиме розширення розвитку портів, метеостанцій та засобів реагування на надзвичайні ситуації. Побудова цієї інфраструктури є другим економічним пріоритетом Москви в регіоні.
Росія прагне перетворити своє північне узбережжя на Північний морський шлях, судноплавний морський коридор через арктичні води. В даний час прохід без супроводу криголамів можливий лише влітку, тому коридор використовується переважно російськими суднами для транспортування арктичних ресурсів на ринки Азії. Однак російська стратегія Арктики на 2020 роки передбачає його до 2035 року перетворення на конкурентний морський коридор Азії та Європи..
Далі буде – продовження читайте завтра
Читайте також: РФ готується до війни в Арктиці: систему залпового вогню "Торнадо - Г" переставлять на гусениці
