Нова чисельність російського мотострілецького батальйону та його підрозділів значно відрізняється від мінімально необхідної кількості для ведення бойових дій. І те що добре виглядало у звітах, виявилось стратегічним провалом армії РФ в Україні.
Чому так сталось у вкрай об'ємному матеріалі західні військові аналітики Майкл Кофман та Роб Лі. Перша частина аналітичного звіту - доступна за цим посиланням.А Defense Express публікує другу частину стислого викладення найголовніших та ключових аспектів цієї праці.
Читайте також: Дрон-камікадзе вдарив по нафтопереробному заводу РФ поблизу кордону України: модернізований PD-2 чи таємничий Phoenix Ghost (відео)
У гонитві за цифрами у звітах
Після першого вторгнення збройних сил Росії до України у 2014 та 2015 роках у РФ віддали пріоритет створенню БТГр постійної готовності, укомплектованих лише контрактниками та офіцерами. З 2016 року кожен полк або бригада мали мати можливість сформувати з такими контрактниками та офіцерами дві БТГ, а третій батальйон мали складати призовники. Насправді ситуація варіювалася у різних формуваннях залежно від рівня їх боєготовності.
У 2016 р. Росія мала 66 БТГр з планами зростання їх кількості до 115 у 2017 р. та 126 у 2018 році. Шойгу заявив, що у 2019 році у Росії буде 136 БТГр, а у серпні 2021 році – 168. У БТГр має бути 700-900 бійців, але у той час, як число БТГр швидко збільшувалося, число контрактників не зростало, та щорічний показник призову мало змінювався за останні 4 роки.
Тобто сучасні уявлення про типовий розмір російської БТГр були завищеними. Збройні сили Росії поставили за мету мати 425 тисяч контрактників до 2017 року, а потім - 499,2 тис. до 2019 року. Натомість вони мали 384 тис. у 2016 році, 394 тис. у 2019 році та 405 тисяч у 2020 році, і це був останній раз, коли ця цифра була опублікована. Зрозуміло, що вона, швидше за все, знижувалась.
У Москві "вирішили" цю проблему, скоротивши чисельність бійців у кожному батальйоні (у т.ч. у кожній роті), що вплинуло на операції в Україні. У цього рішення було 2 важливі результати. По-перше, російські наступальні бойові формування (125-130 БТГр за даними ЦРУ), виявилися набагато меншими, судячи з їхньої реальної чисельності. Загальна кількість цих сил становила до 80 тис. осіб без формувань забезпечення (а з ними – понад 100 тисяч осіб).
По-друге, ці формування були значною мірою орієнтовані на артилерію, бронетехніку та засоби забезпечення, а не на мотострілецькі та піхотні підрозділи. Це дуже вплинуло на здатність Росії діяти у містах, підтримувати бронетехніку за допомогою піхоти та контролювати місцевість.
Крім того, була нестача людей у службах забезпечення, та вони були слабкішими, ніж передбачалося. На підставі захоплених списків видно, що збройні сили Росії вирішили змінити структуру мотострілецьких підрозділів, скоротивши кількість бійців. Замість 461 чи 539 осіб у мотострілецьких батальйонах на БМП чи БТР, за новим штатом значиться до 345 осіб.
Проте багато російських батальйонів було укомплектовано лише на 2/3 або 3/4, часто налічуючи лише 230-280 осіб. За новим штатом у мотострілецькій роті 75-76 осіб, а не 101 або 113, як раніше, та усього 22 особи у взводі. У колишніх мотострілецьких взводах було 30 чи 32 осіб (3 відділення по 8-9 осіб та управління взводу).
Новий мотострілецький взвод має 3 відділення по 7 бійців без управління взводу. Командир взводу не входить до складу одного з відділень, а перше відділення очолює заступник командира взводу. Відділення з 7 осіб означає, що на кожну бойову машину припадає 4 бійці, що спішуються, крім екіпажу з 3-х осіб. Але у багатьох із цих відділень лише по 5-6 бійців. Реально у багатьох мотострілецьких відділеннях вистачить бійців лише для управління бойовою машиною, але не для того, щоб битися у пішому строю.
У результаті цих скорочень та проблем з комплектуванням багато російських взводів в Україні, за розміром наближаються до відділення морської піхоти США (13 бійців), а низка російських батальйонів за розміром, як посилена рота морської піхоти США (182 особи плюс посилення). З урахуванням наданих підрозділів чисельність багатьох російських БТГр на базі мотострілецького батальйону, становить 400-600 осіб, що значно нижче офіційних 700-900 осіб. Наприклад, два батальйони 138-ої мотострілецької бригади мали 310 та 226 осіб, а БТГр, створені з цих батальйонів – 666 та 499 осіб.
Захоплені документи свідчать, що це проблема для підрозділів в усіх військових округах, навіть у Південному. Є також суттєва різниця у чисельності БТГр, розгорнутих в Україні. Деякі з них налічують 900 осіб, але багато вдвічі менше, що означає, що цифри, що публікує МО, умовні, або взагалі не мають значення при оцінці наземної бойової могутності збройних сил Росії в Україні. Насправді чисельність БТГр могла варіюватися від 350 до 900 осіб, а деякі формування розгорталися не як БТГр, а як цілі полки зі своїми підрозділами. При цьому артилерія та інші полкові чи дивізійні засоби не завжди надавалися БТГр, а перебували на вищому рівні. Це ще більше скорочувало чисельність цих БТГр.
Велика кількість командирів полків та бригад, які загинули в Україні, є однією з ознак того, що підрозділи РФ воюють полками чи бригадами, а не обов'язково БТГр. Інша причина відмінностей полягає у тому, що бригади та полки можуть мати одну БТГр, а другої часто не вистачає, що свідчить про нестачу бійців.
Нестача гарматного м'яса
Інша проблема полягає у тому, що БТГр з великою кількістю бійців мають велику частку допоміжних підрозділів артилерії, ППО, саперів тощо, відносно бойових рот (мотострілецьких або танкових). Ці допоміжні засоби важливі, але менша частка бойових рот стосовно них означає, що ці БТГр менш здатні до бою або захоплення місцевості.
БТГ, сформовані з танкових батальйонів, зазвичай мають менше особового складу, оскільки у танковому батальйоні за штатом 151 особа. Ці БТГр ще менші через зменшення мотострілецького компонента. Сухопутні війська Росії також змінили організацію та озброєння танкових полків, де у більшості випадків мотострілецький батальйон був скорочений до роти. Це означало, що танковий полк не міг сформувати дві повноцінні БТГр, бо кожна танкова БТГр повинна мати мінімум одну мотострілецьку роту. У результаті були розгорнуті бойові з'єднання з невеликою кількістю піхоти, але з великою – бронетехніки.
Ця ситуація нагадує проблеми російських військ у Грозному у 1995 році – багато бойових машин, та мало живої сили. Російські танкові підрозділи потребують підтримки піхоти у різних ситуаціях, а піхота має вирішальне значення під час бою у місті, під час захоплення чи утриманні місцевості. Танки та бронетехніка вразливі без піхоти, яка захищає їх від протитанкових груп. Залучаючи мінімум піхоти, мотострілецькі батальйони страждають від тих самих проблем, як і танкові.
Високе співвідношення кількості бронетехніки та бійців у багатьох підрозділах РФ також пояснює велику кількість техніки, кинутої військами РФ на початку війни. Відсутність своїх мотострільців також пояснить низьку ефективність багатьох російських танкових підрозділів, які були вразливими для засідок легких українських протитанкових груп із ПТРК Javelin, NLAW та "Стугна-П". Проблема посилювалася втратами серед піхотних частин у перші тижні війни.
Росія компенсує брак піхоти у мотострілецьких підрозділах, спираючись на морську піхоту та на ополчення сепаратистів, які вели частину боїв у Маріуполі. Можливо, морська піхота РФ була найрезультативнішим елементом наземних військ, але вона також мала втрати. Бійці ополчення так званих ДНР та ЛНР також були перекинуті за межі Донбасу, а ПВК типу Вагнерівської зіграли велику роль у боях. Можливо, що низка загонів Вагнера та підрозділів "ЛДНР" постійної готовності більш боєздатні, ніж мотострілецькі частини РФ, принаймні при діях сил, що спішуються.
Росія також компенсувала брак піхоти за рахунок розгортання підрозділів Росгвардії (у т.ч. ОМОНу) для виконання функцій легкої піхоти. Але вони не навчені та не екіпіровані для звичайної війни, а багато бійців Росгвардії вторглись в Україну на вантажівках.
Наразі збройні сили РФ шукають кадри скрізь, особливо для заповнення нестачі піхоти по відношенню до техніки. Росія вторглась в Україну з недоукомплектованими БТГр, які потім зазнали великих втрат. Схоже, що війська РФ знову збирали контрактників та офіцерів з різних батальйонів, щоб сформувати їх БТГр прямо перед вторгненням, але БТГр воюють краще, коли вони мають можливість тренуватися разом.
Одним із недоліків цих формувань була відсутність достатнього штабу для належного управління численними підрозділами. Натомість схоже, що сухопутні війська Росії в Україні було перевантажено, надто багато офіцерів командували невеликими підрозділами без достатньої кількості рядових піхотинців.
Про те, що війська РФ розпорошуються, знижуючи боєздатність шляхом створення нових дивізій та полків, було відомо раніше. Але масштаб проблем не був очевидним до початку війни. Деякі з цих змін та скорочень відбулися за останні 3 роки, та частини збройних сил Росії у звітах завищували рівень боєздатності. Тобто, вище військове керівництво могло не знати, наскільки серйозною була проблема, а секретність планів російського вторгнення посилювала безлад у лавах збройних сил, даючи командирам мало часу на вирішення цих проблем.
Читайте також: Військово-Морські Сили України створюють дніпровську військову флотилію: Київ вже боронить дивізіон
