xcounter
#

Як Захід полював на ракети "Скад" в 1991 році, і чи можна знищити "Іскандери" на території РФ

5366
Підготовка до пуску крилатої ракети 9М728 комплексу "Іскандер", ілюстративне фото довоєнних часів
Підготовка до пуску крилатої ракети 9М728 комплексу "Іскандер", ілюстративне фото довоєнних часів

Головна проблема в такого роду місіях, що навіть застарілий ракетний комплекс може занадто швидко забратись з позиції

Рашисти застосовують ОТРК "Искандер" для ударів по Києву, атаки були 29 травня та 1 червня. Навіть 100% перехоплення ракет цього комплексу не гарантує безпеку. Тому надійнішим варіантом боротьби з такою загрозою виглядає просто знищувати пускові установки цих ракет, які виконують пуски з території РФ. Але західні союзники не дозволяють використовувати свою далекобійну зброю, зокрема ракети, для ударів по території Росії. І на перший погляд, це виглядає хіба як політичний забобон та небажання Заходу перетинати "червоні лінії", накреслені Кремлем.

Втім схоже, що тут західні союзники виходять дещо з іншої логіки. Й історії про "червоні лінії" виникає, коли вони не впевнені, що та чи інша акція матиме успіх у військовому плані. Тим більш, що у випадку з ідеєю полювати на ворожі ОТРК країни Заходу вже мають цілком негативний досвід. І це була історія, як союзники полювали на іракські "Скади" під час операції "Буря в пустелі" в 1991 році.

Читайте також: Чи можна виробляти в Україні німецьку Taurus, і чим особлива ця ракета-"літаючий каяк"
Радянський ОТРК Р-17 "Ельбрус", він же "Скад", ілюстративне зображення з відкритих джерел

Можливо, найкращий виклад по цій темі ми можемо прочитати ось у цій публікації порталу SOF News. Якщо потезово, то історія виглядала так.

Коли країни Заходу планували операцію проти режиму Саддама Хусейна з метою звільнення Кувейту, то виходили з того, що в розпорядженні Іраку могло бути від 400 до 800 балістичних ракет різних типів, як радянські 8К14 до ОТРК "Ельбрус", так і їх похідні, які узагальнено й називали "Скад". Ці ракети не "відрізнялись" високоточністю, але мали дуже високу швидкість польоту та потужну БЧ, тому навіть хаотичні обстріли такою зброєю могли привести до значних жертв.

Особливо небезпечною ситуація стала, коли Ірак націлив свої "Скади" на Ізраїль, намагаючись спровокувати удари у відповідь, аби розвалити коаліцію проти режиму Саддама Хусейна, де вагому роль відігравали саме арабські країни. Це все й визначило ситуацію, за якої іракські ракети та супутня інфраструктура стали пріоритетною ціллю для авіації союзників.

Збитий іракський "Скад" під час операції "Буря в пустелі" у 1991 році, фото - Department of Defense

США та інші учасники коаліції швидко завоювали перевагу в повітрі, і це дало змогу знищити усі пускові столи для іракських "Скадів" та деякі об’єкти для обслуговування цих ракет. Але "накрити" з повітря мобільні пускові установки, яких налічувалось від 20 до 36 одиниць (за різними даними) не вдалось, тому для їх знищення довелось розгортати окремі операції з використанням підрозділів спецпризначення та ударної авіації. Формат виглядав простим та надійним – бійці ССО знаходять пускові установки та знищують їх самостійно, або ж наводять на них ударну авіацію, але далі почались свої "але".

Значний блок проблем створювали саме географія та клімат. Рельєф дозволяв приховувати мобільні пускові установки в складках місцевості. Іракські військові намагались переміщувати свої ракетні установки переважно вночі, коли температура в пустелі падає. І як мінімум ці два фактори збивали з пантелику західних спецпризначенців, і в левовій частці випадків замість реальних ОТРК "накривались" хибні цілі.

Пускова установка іракського "Скада", архівне зображення від U.S. DoD

Звісно, бували й випадки, коли іракські військові допускали помилки, які наближали перспективу знищення "Скадів". Із цих комплексів було виконано майже 100 пусків ракет за весь час операції, що передбачало зокрема повторюваність маршрутів руху і стартових позицій для відстрілу, відповідно в якійсь із точок ці ОТРК можна було б легше піймати.

Але коли траплялось навіть так, що іракський "Скад" опинявся буквально "як на долоні", навіть тоді місія по знищенню ракетної установки зривалась. Бо виявилось, що навіть 10 хвилин цілком вистачало цьому комплексу, аби забратись геть та уникнути удару від авіації союзників у відповідь.

Позиція американського ЗРК Patriot в Ізраїлі під час операції "Буря в пустелі" у 1991 році, фото - Noam Wind/Defense Ministry Archive, джерело - архів Міноборони Ізраїлю

Через ці всі описані вище речі західні аналітики й розцінюють досвід полювання на іракські "Скади" двояко. Бо з однієї сторони, навіть невдале полювання на ці ОТРК дозволило зменшити рівень загрози для того ж Ізраїлю. А з іншої сторони, витрачені на такі місії зусилля можна було б цілком спрямувати на дещо більш пріоритетне, а саме – прискорити фізичне витіснення військ Саддама Хусейна з Кувейту. Тим більш, що саме невдачі при "наземному" полюванні на "Скади" й сформували ситуацію, за якої "перша скрипка" у відсічі загрози належала тому ж ЗРК Patriot.

Якщо ж переносити цей досвід на наші реалії зразка 2023 року, то отримаємо таку картину. Схоже, що Захід не дозволяє бити по позиціям "Іскандерів" на території РФ саме тому, що не впевнений у тому, що їх ракети чи інша зброя зможуть таки поцілити в рашистські ОТРК й знищити їх. І саме тому зараз виникла історія про "коаліція Patriot", якою б малоперспективною вона зараз би не виглядала.

Позиція американського ЗРК Patriot під час операції "Буря в пустелі" у 1991 році, фото - U.S. Army
Читайте також: Засоби ППО з Кореї для України: чим може допомогти Сеул - від легендарних Vulcan до сучасних KM-SAM