Черговий удар за допомогою дронів-діпсатрайків по російських підприємствах військово-промислового комплексу вже дозволяє побачити контури нової кампанії далекобійних ударів Сил оборони України.
Зокрема сьогодні у ніч на 23 травня був успішно атакований завод "Энергия" у місті Єлець у Липецькій області. У ніч на 21 травня був атакований "Болховский завод полупроводниковых приборов" в Орловській області. На початку травня був атакований завод "Стрела" у Брянські області, до цього під ударами був "Кремний Эл" у самому Брянську.
Читайте також: Виробник IRIS-T створює свій береговий ракетний комплекс, чи можна буде туди інтегрувати Р-360 "Нептун"
Все що об'єднує ці заводи - вони не є кінцевими виробниками озброєння, але постачальниками важливих електронних компонентів. Наприклад, "Энергия", відповідно до бази даних ГУР МОУ: "виготовляє хімічні джерела живлення для універсальних модулів планування та корекції (УМПК) російських авіабомб".
І це дуже якісний приклад методики прикладання наявних в Україні ресурсів та реалізації наявних можливостей. Зокрема, наразі, на жаль, немає можливості ефективно уразити підприємство, яке збирає ці КАБи, наприклад, під Москвою у Корольові. По-перше, через те, столиця РФ максимально прикрита засобами не лише ППО, а й ПРО. По-друге, "розвалити" радянське підприємство з десятка цехів на кількох гектарах - складно навіть потужними засобами.
Інша справа - невеликі підприємства, які вочевидь, мало прикриті засобами протиповітряної оборони. Але від продукції яких залежить виробництво на головному заводі.
І це насправді відома дилема часів Другої світової війни, коли союзники обирали цілі для кампанії стратегічних бомбардувань. Тоді американська розвідка акцентувала, що вигіднішою стратегією буде удар по заводах, які виробляються підшипники. Бо вони використовуються у виробництві більшості військової техніки й без них неможливо зібрати нічого, від мотоцикла до винищувача.
Ця ідея протиставлялась наміру атакувати самі заводи, на яких збирають саме озброєння, тобто одразу бомбити завод Messerschmitt, а не якесь маловідоме Kugelfischer. Хоча він відповідав за виробництво 22% всіх підшипників у Німеччині. І звісно вибір стратегії полягав у швидкості досягнення результатів із розумінням наявності у ворога запасів підшипників та можливості їх дістати у нейтральних країнах.
Ця дилема стала доволі популярним розумовим експериментом та часом, особливо у радянській та пост-радянській історіографії, подається як те, що союзники саме сконцентрувались на підшипниках. Але у реальності ситуація була зовсім іншою. Німецькі заводи з підшипниками масовано фактично бомбились лише двічі, при цьому загалом невдало.
Це була операція Double strike повітряних сил США, також відома як Наліт на Швайнфурт і Регенсбург, а також другий наліт на Швайнфурт, відомий як "Чорний четвер". І вони були провальними через те, що були здійснені без прикриття бомбардувальників винищувачами.
Перший удар 17 серпня 1943 призвів до втрати 60 бомбардувальників з 376 B-17 і він не був концентрований. Але удар частини бомбардувальників (230 одиниць B-17) по двох заводах Kugelfischer та Vereinigte Kugellager Fabrik I знищив 34% всіх німецьких виробничих потужностей підшипників, за доповіддю Альберта Шпеєра, який відповідав за весь ВПК Німеччини.
Цей удар змусив Берлін активно шукати наявні підшипники на складах та організувати постачання зі Швейцарії та Швеції. А також максимально швидко розосередити виробництво. Тому другий удар союзників, який стався 14 жовтня, хоч і був направлений лише на Швайнфурт, вже не досяг значних результатів. Більше того, був розгаданий німцями, які підготувались до такого сценарію. У результаті - втрата 77 з 291 B-17 та відмова від таких рейдів.
Аналіз цих операцій діаметрально відрізняється від того, хто його робив. Американське командування визнало, що не досягло результатів. У Великій Британії взагалі вважали такі удари безглуздими та виступали за масові бомбардування міст.
А от Альберт Шпеєр після капітуляції Німеччини зізнався, що це був критичний момент, бо союзники прогавили успіх, який майже був у їх руках. І якби у 1943 році США та Велика Британія методично вибили виробництво комплектуючих до озброєння, а не бомбили міста, то Берлін пішов на мир у тому ж році.
Водночас, на жаль в Україні значно вужчий вибір. І рішення бити по комплектаторах виходить саме із розуміння того, які цілі є ефективно досяжними, а які ні.
Читайте також: Не сховається жодна РЛС росіян: українській Raybird-3 отримає нову систему радіоелектронної розвідки
