Зараз багато уваги приділяється тому, що Україна отримує від країн Заходу поки що менше боєприпасів, аніж планувалось та було обіцяно. Очевидно, що відповідь на питання, що з цього випливають, краще шукати якраз в "технічній" площині. А саме – як взагалі виглядає процес виробництва тих же 155-мм снарядів, наприклад, на потужностях промисловості США, і чи є взагалі потенціал для прискорення процесу.
Ілюстративною для нас може бути ось ця публікація від New York Times, що вийшла на початку лютого 2023 року, і зорієнтована в першу чергу на "внутрішнього" читача. Як приклад автори видання взяли виробництво снарядів на заводі в Скрентоні, штат Пенсильванія.
Читайте також: США поки не можуть виробляти більше снарядів для ЗСУ, бо є проблема купити верстати
Процес виробництва 155-мм снарядів на цьому підприємстві виглядає так. Спочатку на завод доставляються сталеві заготовки довжиною 6 метрів, які потім розрізають на відрізки довжиною 30 сантиметрів. Ці відрізки потім подаються для нагрівання до температури 2000 градусів протягом 1 години у печі, що працює на природному газі. А після нагрівання ці заготовки обробляють послідовно три гідравлічні преси, щоб в підсумку отримати "циліндри" довжиною майже 1 метр.
Ці "циліндри" потім через зону, яку називають "Метро", доставляють в підземний лабіринт, де протягом 4 годин нагрітий метал має охолонути до кімнатної температури.
Потім працівники заводу починають контроль якості виробу, за необхідності зайвий метал відшліфовується. А далі з такими виробами працівники мають провести дві операції – приварити мідну стрічку до нижньої частини корпусу, та подати до машини, яка надає конусоподібну форму верхній частині корпусу. І лише на цьому етапі ми нарешті можемо побачити щось схоже на корпус 155-мм снаряду, хоча попереду насправді ще багато роботи.
На наступному етапі робіт сформовані корпуси снарядів по 40 одиниць в одному лотку подають для 4-годинного нагрівання в довгій печі. Це необхідно, щоб корпус снаряда коли вибухне, то розлітався на безліч дрібних уламків, які будуть "сікти" ворога.
Видача нагрітих корпусів із печі відбувається кожні 45 хвилин, після цього їх кладуть на охолодження у велику масляну ванну. Після проведеного охолодження корпуси снарядів миють та полірують, а спеціальний верстат в носовій частині нарізає різьбу для вкручування підривача.
Наступний етап обробки виглядає так – в смугах із міді на корпусах снарядів прорізаються спеціальні канавки, самі корпуси покриваються спочатку фосфатами, потім оливково-зеленою фарбою, а потім уже пофарбовані вироби ставлять в ще одну піч для нагрівання до 225 градусів, щоб фарба швидше висохла. Після цієї процедури вже готові корпуси снарядів відправляють на боєприпасний завод в штаті Айова, щоб нарешті там спорядити вибухівкою.
На перший погляд, сам процес спорядження вибухівкою вже готових корпусів снарядіввиглядає доволі просто. Завод має три поверхи, на верхньому вибухівку зсипають у спеціальний жолоб, куди вона потрапляє в спеціальну піч на середньому поверсі, там має відбутись "переплавка" вибухівки у щось подібне на "вулканічну лаву"; звідти така маса подається в спеціальну піч на першому поверсі, де в камері печі стоять партії по 540 корпусів снарядів у кожному.
Охолодження вже споряджених вибухівкою корпусів снарядів відбувається у теплій воді. Після чого їх подають для сканування рентгенівським апаратом, і ця зона захищена високим земляним насипом, на випадок "якщо щось рване".
Після декількох тижнів роботи нарешті починається фінальний етап виробництва: працівники заводу обережно подають один за одним снаряд на зважування на спеціальних вагах, що мають форму стола; на фінальному ж етапі відбуваються інші "дрібні" процедури, як то очистка різьби в носовій частині корпусу чи установка пластикових заглушок.
Від Defense Express додамо - далі потрібно розуміти, що таке виробництво відбувається на обладнанні часів буквально Другої світової або Корейської війни, і це накладає відповідні технологічні обмеження.
Доволі часто робота на такому обладнанні пов’язана із ризиком для життя: наприклад, на заводі в Айові, де снаряди споряджають вибухівкою, атмосфера настільки буквально вибухонебезпечна, що там заборонено фотографувати, бо це начебто може призвести до вибуху – занадто багато часточок вибухових речовин там літає в повітрі.
Але американська промисловість намагається інтенсифікувати виробництво на існуючому обладнанні. Також – шукає шляхи для закупки нових верстатів. І це все дає підстави сподіватись, що з часом процес виробництва артилерійських снарядів на підприємствах Заходу виросте до необхідних параметрів нинішнього часу.
Читайте також: Щоб мати більше снарядів для утилізації рашистів "на добрива", треба ще більше сировини буквально для міндобрив
