Відносно будь-якої з "аналоговєтних" російських розробок зброї діє дуже просте правило - якщо поскребти китайську фарбу, то під нею буде напис "зроблено в СРСР". Це стосується, як Х-47 "Кинжал", який починався з проєкту 79М6 "Контакт", так й "Посейдона", ідея якої опрацьовувалась ще при Сталіні, так й "Сармата", що є модернізацією Р-36. І це правило також стосується й крилатої ракети з ядерним двигуном "Буревестник".
Сама історія створити крилату ракету, яка буде мати умовно "необмежену" дальність через використання ядерного двигуна взагалі не нова. Ще у 50-х роках у США та СРСР паралельно йшли роботи зі створення стратегічних бомбардувальників з реакторами. У Радянському союзі найбільш відомий - Ту-119, й дослідний Ту-95ЛАЛ здійснив 34 польоти з реактором на борту у 1961 році.
Читайте також: Рашисти кажуть, що візьмуть "Ольшанський" для відновлення БДК "Минск", але чи реально це
Ідея полягала у тому, щоб поставити на літак чотири двигуни НК-14А, де у камери згорання були виведені теплообмінники реактора з рідиннометалевим носієм. Сама лабораторія здійснювала польоти з увімкненим реактором, але лише для відпрацювання біологічного захисту та перевірки його робочих режимів під час польоту.
За ним пішли роботи КБ Мясіщева та КБ Антонова, при цьому "атомні" двигуни планувалось встановити на Ан-22 та Ан-124. Водночас роботи над НК-14А активно застопорились, бо мова йшла про реактор на рідкому металі. Більше того НК-14А потребував потужного повноцінного реактора, який було можливо встановити лише у бомбардувальник або транспортник.
Також існували проєкти створення турбореактивних атомних двигунів, які мали працювати за закритим циклом, але у СРСР не змогли довести навіть "брудний" НК-14А, який для зменшення радіаційного забруднення мав на зльоті та посадці працювати на звичайному паливі.
Й попри величезну кількість переваг, перша й найголовніша для авіації - компактність, все впирається у низьку надійність. А головна проблема: якщо металевий теплоносій охолоне - він затвердіє. І у СРСР створив лише дві одиниці військової техніки з такими реакторами - підводні човни К-27 та 705(К) "Лира", які зазнали радіоактивних аварій та були списані.
А вже у РФ проєкти з рідиннометалевим носієм хоч і йдуть, час від часу наштовхуючись на проблеми з фінансуванням, але найбільш розвинуті проєкти типу БРЕСТ-300, який є реактором для електростанції, знаходились у планах створення першого зразка десь до 2029 року.
Але існує ще одна схема ядерного двигуна для "атомольота", яка не потребує рідкого металу у якості теплообмінника - це прямоточний повітряно-реактивний двигун з ядерною силовою установкою. Взагалі "прямоточник" - це найпростіший реактивний двигун, в якому взагалі немає рухомих частин. І у випадку застосування реактора саме він нагріває до температури у понад 1000 градусів повітря у камері згорання, що утворює реактивну тягу.
Робота над такими двигунами йшла у США у 50-60-х роках доволі активно і відома під назвою проєкт Pluto. Було створено два реактори-двигуна Tory II, які протестували на практиці та довели працездатність. І призначались вони для крилатої ракети наземного базування Supersonic Low Altitude Missile - SLAM зі стартовою вагою 27 540 кг. Роботи над нею почались у 1955 році.
Вона за планом мала стати ракетою без обмеження дальності (формально за розрахунками 182 тисячі кілометрів - 4,5 екватора) та мала за рахунок маловисотного польоту та швидкості у 3 Маха за непередбачуваним маршрутом атакувати СРСР та скидати до 26 ядерних зарядів за маршрутом польоту.
Сам реактор мав відносно невеликі розміри (у версії Tory II-C) довжина 2,6 метра, діаметр 1,45 метра, тобто мова йшла про доволі життєздатну за габаритами концепцію враховуючи те, що це 60-ті роки. Звісно якщо не брати те, що за собою цей двигун максимально "брудний" та залишає радіоактивний слід, але зрештою мова йшла про ракету для обміну ядерними ударами за сценарієм кінця світу.
А відповіддю на це з боку СРСР мала стати "Буря" з аналогічним двигуном. Сама "Буря" роботи над якою почались у 1954 році потребує окремого матеріалу, але можливо зупинитися на тому, що проєкт "атомольоту" на її базі отримав окреме позначення "375", а сам двигун мали розробити фахівці з ОКБ-670 під головуванням М. Бондарюка. Але створити "атомний прямоточник" у СРСР так і не змогли.
А через те, що проєкт Pluto у США був зачинений, а до цього у СРСР закрили й "Бурю" зі звичайними двигунами, вся ця історія припала пилом. Але як і у випадку з "Посейдоном" здається Путіну просто "продали" ідею часів 50-х років, при цьому без жодного оновлення суті та значної різниці у технологічній реалізації.
Читайте також: Як РФ розосередила свої кораблі з Севастополя у бухтах Феодосії та Новоросійська
