В одній з наших попередніх публікацій ми розповідали про те, що Південна Африка показала на практиці, як можна до нельотного стану довести одразу 24 із 26 наявних Gripen, і що там у повітря можуть піднятись лише 6 із 330 наявних літальних апаратів.
А у розвиток цієї теми ми хочемо розповісти про доволі показовий приклад із південно-африканськими ударними гелікоптерами Rooivalk, весь наявний флот яких наразі опинився прикутим через відсутність обслуговування. Історія секретного створення цих машин оборонною промисловістю ПАР насправді є доволі показовою, і це ми опишемо нижче.
Читайте також: Росія ще 40 років назад вперше підняла в повітря Ми-28, але чому досі його допрацьовує
Початок відліку створення ударного вертольота Rooivalk у Південній Африці почався у 1981 році, коли південно-африканські військові під час боїв проти Анголи зіткнулись із необхідністю отримати власну машину, аналогічну до радянського Ми-24.
Наявні тоді у південно-африканської армії вертольоти типів Alouette III та Puma уже на той момент мали обмежений потенціал для модернізації, не кажучи уже про проблеми із отриманням комплектуючих до цих машин французького виробництва по причині дії ембарго ООН. Тому на такому тлі ПАР вирішила створити власний ударний гелікоптер, а базою для розробки, як не дивно, став той же Alouette III.
За роботу над машиною взялась створена у 1963 році аерокосмічна компанія Atlas, яка й до того мала досвід тісної співпраці з військово-повітряними силами Південно-Африканської Республіки. Вимоги до майбутнього вертольота передбачали одночасно:
- здатність протидіяти ППО противника та нести ракети "повітря-повітря";
- можливість тривалої експлуатації в польових умовах;
- та водночас – високий рівень захисту екіпажу та високий рівень автоматизації;
- строк служби – 30 років та максимальна опора на промисловість ПАР;
- майбутня машина повинна бути максимально уніфікована із уже наявними у південно-африканських ВПС вертольотами
і так виходило, що військові ПАР захотіли буквально свій аналог AH-64 Apache, хоча південно-африканська промисловість не мала на той момент відповідного потенціалу.
Щоб виконати замовлення, інженери Atlas вирішили йти шляхом поступових напрацювань, крок за кроком створюючи прототипи, які будуть максимально наближуватись до фінального бажаного результату.
Перший такий прототип отримав назву XH-1, був візуально подібним до Alouette III та був виготовлений у 1985 році скоріше для демонстрації здатності компанії Atlas створити повноцінний ударний вертоліт. Презентація машини пройшла успішно, розробка пішла далі.
Наступні два прототипи, XTP-1 та XTP-2, були виготовлені на базі Puma та призначені для відпрацювання рішень по бортовим системам та елементам озброєння вертольота; перші польоти таких машин почались у 1986 році.
Близькими до остаточної конфігурації стали прототипи ADM (перший політ у 1990 році) та XDM (перший політ у 1992 році), але ці машинипо суті побачили світ уже після падіння режиму апартеїду в ПАР, і актуальність розробки на перший погляд скоротилась майже до нуля.
Але на той момент керівництво Південної Африки вирішило довести до кінця роботи по вертольоту, і навіть провести першу публічну демонстрацію майбутньої машини у 1993 році під час авіашоу в Дубаї. Презентація пройшла успішно, це задало відповідний імпульс, відтак у 1996 році перший політ виконав уже наступний (та останній) прототип EDM, котрий окреслив остаточну конфігурацію для ударного Rooivalk, серійне виробництво якого стартувало уже в 1997 році.
На момент кінця 1990-хх років до південно-африканського Rooivalk інтерес проявляв концерн Eurocopter, і тоді навіть вважалось, що ця машина зможе скласти конкурецію "Апачу" та європейському Tiger. Однак настільки далекосяжні очікування не були реалізовані, Rooivalk був виготовлений лише в кількості 12 одиниць для самої ПАР протягом 1997-2001 років; один вертоліт втрачений в результаті аварії.
Схоже, що з часом керівництво та військові Південної Африки самі втратили інтерес до Rooivalk, вважаючи, що для такої машини тепер нема простору до застосування, і саме це могло стати причиною того, що весь наявних парк цих вертольотів у ПАР опинився "прикутим до землі".
Базові характеристики Rooivalk:
- Довжина фюзеляжу – 16,39 метрів;
- Максимальна злітна маса та максимальне бойове навантаження – 8,75 тонн та до 2,02 тонн відповідно;
- Максимальна швидкість та практична дальність польоту – 704 кілометри та 278 км/год відповідно.
Читайте також: РФ казала про Ка-50, що теж "аналоговнєт", але чому тоді знадобився Ка-52 на заміну
