Defense Express вже присвятив декілька матеріалів, які стосувались пояснення особливостей перехоплення деяких видів ракет зенітними ракетними комплексами. Особливо стосовно гарантованого знищення таких ракет, як 9М723 для ОТРК "Искандер", ракет від комплексів С-300 та С-400, а також Х-22.
Водночас кількість коментарів з додатковими запитаннями та твердженнями змусили присвятити цій темі ще один матеріал. Бо деяким видам ЗРК починають приписувати невластиві їм можливості, що доволі дивно, особливо в умовах, коли у Командуванні Повітряних сил України декілька разів повідомили, що "у Збройних Силах України немає вогневих засобів, здатних збивати даний тип ракет".
Читайте також: Мінус один потенційний донор: в Іспанії повідомили, що поки не можуть передати ЗСУ Leopard 2
Зокрема чомусь можливості перехоплення балістичних ракет продовжують "нагороджувати" NASAMS, хоча у публічній специфікації до цього комплексу ця можливість не зазначена, більше того, NASAMS навіть не випробовувався під цю задачу розробником. Як й Diehl Defence ніколи не заявляв, що адаптована до пуску с землі ракета "повітря-повітря" IRIS-T може знищувати балістичні цілі.
У полоні ще радянської аналоговнєтності перебувають й ті, хто киває на С-300, деякі більш досвідчені - на С-300В. Але проблема ефективної протидії балістичній загрозі полягає не у декларуванні ТТХ, а у реальних можливостях.
І проблема в тому, що для знищення балістичної ракети її необхідно повністю знищити у повітрі. Фактично це стало доволі неочікуваним висновком навіть для США. Справа в тому, що у 1991 році Ірак активно застосував на той час вже застарілі балістичні ракети Р-17 комплексу "Эльбрус", більш відомі за натівською класифікацією Scud. Для перехоплення цих ракет використовувався Patriot PAC2, який мав задекларовані можливості боротьби з балістичними ракетами.
Після влучання у казарму американського підрозділу у саудівському місті Дахран, коли загинуло 28 осіб та понад 100 було поранено, з'явились відповідні питання. І поступово заяви відносно 100% ефективності протиракетних можливостей Patriot PAC2 завершились тим, що у 1992 році було визнано, що вдавалось перехопити менше 50%, а потім з'явилась доповідь на рівні парламентського комітету, що лише 10%.
Причиною чому так вийшло було багато - швидкість реакції комплексу, роздільна здатність радара, а також - ефективність ураження уламками самої ракети, навіть у випадку, коли вона вибухала достатньо близько до цілі. Якщо покращення перших двох пунктів - цілком зрозуміло, то що робити із методом ураження - стало результатом окремої й вкрай високовартісної програми зі створення кінетичних перехоплювачів - Hit-to-Kill.
Спеціально для демонстрації того, що відбувається з бойовою частиною ракети під час ураження уламками, нижче моделювання від Lockheed Martin:
І варто зазначити, що ураження уламками не гарантує детонації бойової частини. Більше того, стійкість до ураження уламками є вимогою до неї. Зокрема це є штатним елементом випробувань. Нижче на відео випробування ракет GMLRS для HIMARS на стійкість до ураження (на 01:09).
У результаті США починають розробку кінетичних перехоплювачів, попри те, що з точки зору логіки - це спроба збити кулею іншу кулю, але на значно більших зустрічних швидкостях. Бо лише енергія зіткнення й дозволяє гарантовано знищити бойову частину.
Об'єм та складність цих робіт, результатом якого й стала поява Patriot PAC3, важко уявити, але наразі лише цей засіб дозволяє гарантовано боротись із загрозою балістичних ракет. І абсолютно аналогічна технологія перехоплення Hit-to-Kill використовується й у європейському SAMP/T.
У іншому випадку уражання ракети уламками не призводить до того, що загроза зникає, бойова частина все одне впаде у районі цілі.
Відносно ж ситуації з Х-22, то її термінальна ділянка, яка починається на висоті 22,5 км та триває 60 км на швидкості близько 2 Махів. У випадку, просто у теорії, її пошкодження уламками, це також не гарантує того, що вона вибухне у повітрі.
Більше того, її інерція з максимальною долею вірогідності дозволить їй, або лише її бойовій частині, подолати більшу частину запланованої траєкторії. У випадку, коли мова йде про ураження міста, а рашисти саме й тому використовують Х-22 лише проти міст, вона все одно впаде на місто.
У випадку, коли мова йшла б про захист точкового об'єкта з умовними розмірами навіть 1х1 км, то відхилення ракети могло б якось змінити ситуацію і при цьому не гарантовано. У випадку ж коли з Х-22 обстрілюють міста розміром 20х20 чи 40х40 км, відхилення цієї ракети мало на що впливає.
Читайте також: Перехід на комплектне постачання: чому новий пакет допомоги від Великої Британії це дещо більше за Challenger 2, AS-90 та Bulldog
