До виробництва вертольотів типу Ми-17 в РФ залучені заводи в Казані та Улан-Уде, ці два підприємства виготовляють по суті дві різні машини, але проблему уніфікації в цьому сегменті росіяни досі вирішити не змогли.
В теорії, проблему уніфікації виробництва та заодно переходу на машини нового покоління могли би вирішити проекти вертольотів Ми-171А3 та/або Ми-80, але в серію ці напрацювання так і не пішли. Тому загалом РФ опинилась в ситуації, коли вона не здатна досягти уніфікації по вертольотному виробництву, і це все – з поправкою на фактор забезпечення комплектуючими.
Читайте також: Рашисти ще не розгрібли решти бомбардувальників після операції "Павутина" та покинули деякі бази тактичної авіації
На цьому місці окреслимо, що така конфігурація описана у відповідній публікації російського ресурсу "Бизнес ONLINE", на яку в свою чергу звернули увагу автори bmpd, неофіційного блогу "Центра анализа стратегий и технологий". Ця деталізація просто підкреслить, про наскільки задавнену для самих рашистів тут йде мова.
Далі там наголошується, що до вертольотів Ми-17 загалом йде аж 40 тисяч найменувань запчастин, що само по собі є критично великим числом. Особливо якщо мова йде про Ми-17 збройних сил РФ, логістичне забезпечення яких доводиться вести в "польових" умовах війни проти України.
Якщо ж уточнювати, в чому саме відсутня уніфікація по згаданому типу вертольотів виробництва заводів у Казані та Улан-Уде, то перелік відмінностей виглядає насправді доволі широким – схема електроживлення, конструкція паливних баків, дверей та капотів двигунів. При цьому відмінності настільки відчутні, що технічний персонал вимушений за різними протоколами обслуговувати машини виробництва двох різних заводів.
Найбільш логічним виходом виглядала би просто уніфікація виробництва Ми-17 на обох згаданих заводах. Але мова про такий крок уже йде останні років 10 та все ніяк не перейде до практичної площини.
Згаданий вище Ми-171А3, перший політ якого відбувся в 2022 році, в теорії виглядає непоганим рішенням – запустити виробництво цього вертольота в достатньо масових кількостях на заміну тим же Ми-17 і так поступово вирішити проблему уніфікації парку.
Але далі починаються свої нюанси: Ми-171А3 створювався як "офшорний" вертоліт для обслуговування нафтодобувних вишок в морі, високий рівень технологічності цієї машини несе достатньо високий цінник в 1,1 мільярда рублів за екземпляр; при цьому дальність польоту з 22 особами на борту складає 450 кілометрів проти аналогічного показника в 900 кілометрів для Ми-17.
Інший варіант також був окреслений вище - поновити роботу над радянським проектом Ми-80, який самі росіяни називають "супервісімка", та уже на основі цієї машини уніфікувати виробництво на заводах в Улан-Уде та в Казані.
Основні параметри проекту Ми-80 - зміна конструкції автомату перекосу, повна заміна авіоніки, композитні лопаті та посилена трансмісія. Але нюанс в тому, що цей проект, попри усі зусилля попередніх років, так і залишився "на папері". А його реалізація "в металі" за нинішніх для РФ умов може зайняти кілька років мінімум.
Читайте також: Китайці пішли шпигувати за Rafale взагалі в Греції, що вони при цьому намагались добути
