На фоні того, що у Москві та Мінську оголосили про проведення навчань із тактичним ядерним озброєнням, при цьому у міноборони Білорусі навіть не знають, як виглядають ядерні бомби для їх Су-25, можливо згадати, як аналогічні навчання проводились у СРСР.
З боку Defense Express зазначимо, що за часи Холодної війни такі навчання не були повсякденною подією і частіше проводились лише у межах, чи як підготовчий епізод масштабних навчань, наприклад, оперативно-стратегічних "Запад". Ці навчання маловідомі, але висвітлені у книзі "Тень ядерной войны над Европой" Н. Сайчука.
Читайте також: США зробили цікаву MK70 PDS під SM-6 на 370 км, що точно могла б вирішити проблему із "ВКС РФ"
І спершу необхідно зазначити, що навряд з цього часу у РФ щось кардинально змінилось. Особливо, коли мова йде про базові речі. Зокрема слід розуміти, що тактичне ядерне озброєння не зберігається безпосередньо у військах. За нього що за часи СРСР, що зараз у РФ відповідає 12-те Головне управління міноборони. А знаходиться воно на Центральних базах зберігання, також відомих під назвою "Объект "С". Наразі відомо, що у РФ залишилось до 14 таких баз.
На цих "Об'єктах "С" ядерні боєприпаси не лише зберігаються, а й проводиться їх обслуговування, там має дотримуватись суворий режим температури та вологості. А особовий склад цієї бази відповідає не лише за їх охорону, а й за переміщення боєприпасів у війська. Для цього кожний "Объект "С" має декілька сотень одиниць автотехніки, включно зі спеціальним транспортом для перевезення самих ядерних зарядів, із забезпеченням відповідного температурного режиму, рухомих лабораторій, майстерень тощо. Деякі з них мали і свій рухомий залізничний склад.
У годину "Х" силами цієї бази має відбутись транспортування самих ядерних зарядів та їх "стиковка" з носіями у визначних районах. Це потребувало здійснення добових 500-км маршів, забезпечення охорони, зв'язку та прихованого переміщення та розгортання польових пунктів.
У реальності надвисока втаємниченість та вкрай обмежене коло осіб, що могло проводити інспекцію, призводило до негативних наслідків. Зокрема на "Объект "С", з "армійських" допускались лише вище керівництво загальновійськової армії: сам командир, політрук, начальник штаба та начальник служби ракетно-артилерійського озброєння. Окрім того, такі візити узгоджувались з Особливим відділом (контррозвідкою КДБ).
В результаті, наприклад, у 1976 році раптова перевірка у 28-й армії Білоруського воєнного округу, яка була проведена командармом з порушенням регламентів та без інформування Москви, виявила неспроможність бази видати через визначені чотири години шість ядерних боєголовок. Більше того, за 14 годин жодна з машин не вийшла з автопарку через критично низький технічний стан. Тобто у випадку реального часу "Х" ця база не змогла б виконати своє завдання та навіть просто вийти з під можливого удару у випадку попередження про загрозу.
Більше того, СРСР не доводив своїм союзникам параметри ядерних боєприпасів. Тому, наприклад, Болгарія відпрацьовувала транспортування радянських ядерних боєприпасів на вертольотах Ми-4. Лише згодом болгари за неофіційними каналами дізнались, що ці вертольоти не зможуть їх підняти та треба під ці задачі відрядити Ми-8.
Абсолютна утаємниченість часом взагалі зводила нанівець весь сенс існування тактичної ядерної зброї, бо її було дуже складно передати у війська. Зокрема під час навчань фіксувались епізоди, коли колонна з ядерними зарядами не змогла зустрітись з колонною ракетної бригади. Систематично фіксувався брак радіостанцій, маскувальних сіток та самих спеціальних автомобілів для перевезення ядерних боєприпасів.
Окремо у книзі загадано навчання "Уран-6" 1981 року, які проходили в Одеському військовому окрузі у 14-й загальновійськовій армії. Вони мали стати контрольними для оцінки результату зусиль з виправлення цих та інших недоліків, та передбачали відпрацювання повного циклу взаємодії з "Об'єктом "С". Результатом цих навчань став висновок, що виконання цієї задачі в цілому можливо.
Але потребує збільшення чисельності рухомих ракетно-технічних баз, забезпечення участі фахівців, що мають навички стикування ядерних частин із носіями та забезпечити зв'язок. Таким чином, попри нібито позитивний висновок мова прямо йшла про брак матеріальної частини, особового складу, фахівців, які вміють виконувати роботи зі встановлення ядерних боєприпасів.
Звісно під час таких навчань жодного разу, як мінімум з 1962 року (з введенням мораторію на ядерні випробування в атмосфері, космічному просторі та під водою), справжні ядерні боєприпаси не підривались. Більше того, навряд взагалі справжні ядерні боєприпаси під час таких маневрів перевозились, а тим паче - стикувались з носіями.
Також слід зазначити, що деталі об'єктивного безладу у цій сфері стали публічними лише у 90-х роках, а до цього радянській людині приписувалось лише гордитись та вірити у могутню Червону армію. Приблизно так саме, як зараз громадяни РФ але, як здається, вже абсолютно добровільно і без тіні сумніву.
Читайте також: Україна виробляє стільки аналогів Shahed-136, що і РФ: про яку кількість йде мова
