За це літо під час контрнаступу на Півдні найбільший прогрес наші війська здобули саме в напрямку на Роботине, але там середньодобовий темп руху вперед складав усього 90 метрів. І це в рази повільніше, аніж якщо порівнювати не тільки із попередніми наступальними кампаніями ЗСУ, але й із іншими історичними прикладами також.
Але з іншої сторони, якщо враховувати ту ситуацію, що наші захисники не мали необхідної переваги над ворогом, особливо у повітрі, а командування армії РФ у обороні теж не демонструє високої оперативної майстерності, то прорив ЗСУ на Півдні ще можливий. Але незалежно від того, як завершиться поточна кампанія боїв, США та інші країни Заходу мають продовжувати надавати військову підтримку Україні. Про це йдеться в дослідженні CSIS (Центру стратегічних та міжнародних досліджень).
Читайте також: Армія США має три масштабні виклики, і всі вони "випливли" як висновки з війни в Україні
Що можна сказати про темпи контрнаступу ЗСУ
У своїх тезах експерти CSIS опираються на наступне. Незважаючи на все, ЗСУ зберігають за собою ініціативу на полі бою, і знищили та уразили значну кількість російської техніки та озброєння. Оціночні втрати армії РФ, на думку CSIS, наразі складають 120 тисяч вбитими і 300 тисяч пораненими.
Коли ж мова про оцінку дій ЗСУ в наступі на добре підготовлену оборону противника, то тут не варто забувати про такі базові речі. По-перше, нікуди не уникнути від того, про що ще Клаузевіц описував як "баланс оборони та нападу", тобто що ведення оборони є значно вигіднішим в плані результатів видом бойових дій, аніж ведення наступальних дій.
А окрім того, вперше за всю повномасштабну війну РФ проти України нашим захисникам доводиться долати настільки потужні укріплення ворога, яких не було під час контрнаступу на Харківщині та звільнення Херсону осінню минулого року.
Якщо уже оцінювати прогрес України в контрнаступі на Півдні цього літа, то варто брати до уваги не тільки історичні приклади, де військам в наступі на гарно укріплену оборону ворога вдавалось рухатись швидше. Але й також ті історичні приклади, де військам у наступі взагалі не вдавалось подолати укріплення ворога, хоча й була перевага у силах та засобах.
Якщо уже продовжувати про історичні паралелі, то тут експерти CSIS згадують зокрема паралель з висадкою Союзників у Нормандії влітку 1944 року, де прорив оборони німців відбувся після аж 17 днів важких боїв у рамках операції "Кобра", де 1-ша армія генерала Омара Бредлі просувалась лише по 650 метрів за добу, і втратила загалом 40 тисяч бійців за весь час таких боїв.
Так, ЗСУ не мають необхідної переваги у силах та засобах над ворогом, але й армія РФ не демонструє того рівня оперативної майстерності, хоча би як вермахт зразка 1944 року. Тому в CSIS і акцентують, що прорив наших військ на Півдні ще з певною ймовірністю може відбутись.
Але максимум, на що тут варто очікувати – на прорив у деяких місцях другої лінії оборони рашистів, при тому що третю лінію у цій кампанії навряд чи вдасться подолати. Іншими словами, це означає, що наприклад аналітики цієї установи не сподіваються на звільнення Токмака в цьому році.
А що зараз має і може отримати Україна для розгрому противника
CSIS вважає, що командування ЗСУ в цій кампанії зробило насправді вірний стратегічний вибір, коли на Півдні вела наступальні дії водночас і на Мелітополь, і на Бердянськ, та почала штурмові дії в напрямку Бахмута, навіть якщо на перший погляд це виглядає як нераціональне розпорошення сил. Логіка тут проста – рашисти укріплювали свою оборону на Півдні саме із того розрахунку, що наше командування кине сюди усі наявні сили та засоби, що здатні наступати.
Також там наголошують, що складність прориву оборони рашистів виявилась не стільки в тому, що окупанти встигли набудувати свою "лінію Суровікіна". Але й також у тому, що вони мають перевагу в повітрі, зокрема використовуючи ударні вертольоти, мають велику кількість артилерії та поставили щільні мінні поля, і мають навіть можливість буквально "на ходу" ставити нові мінні загородження і рити нові траншеї.
І це в той час, коли ЗСУ мали нестачу в артилерії, інженерній техніці та бронетехніці, а відсутність західних винищувачів загострювала проблему переваги рашистів у повітрі.
Втім, при всій компліментарності вище наведених оцінок, у тезах авторів CSIS є як мінімум один момент, який примушує насторожитись.
Вони пишуть зокрема наступне – "в поточних умовах продовження військової допомоги Україні може коштувати Сполученим Штата Америки орієнтовно 14,5 мільярдів доларів у рік". Але це при тому, що орієнтовний обсяг прямої військової підтримки від США за весь час повномасштабної війни проти України уже явно перевищив 43 мільярди доларів (і це лише на серпень 2023 року).
Читайте також: Скільки Patriot мають Нідерланди, і як багато ракет до таких ЗРК можуть дати Україні
