xcounter
#

Із близько 500 МиГ-31 в Росії залишилось понад 120 таких літаків, хоча в них це був "авіаційний спецназ"

27927
МиГ-31БМ, ілюстративне фото довоєнних часів
МиГ-31БМ, ілюстративне фото довоєнних часів

У цій історії буде не просто про відсутність укриттів для літаків у РФ, але й загалом про неспівпадіння ідеального та реального

МиГ-31 є одним із найбільш загрозливих літаків в строю ворожої авіації, і це якщо брати не тільки МиГ-31К як носій аеробалістичних "Кинжалів", але й також перехоплювач у варіанті МиГ-31БМ, котрий може застосовувати ракети "повітря-повітря" великої дальності типу Р-37М із підтвердженою дальністю пуску порядку 200 кілометрів.

В свою чергу, МиГ-31 є також одним із найбільш масових ворожих літаків, той же The Military Balance 2023 говорить про наявність 85 перехоплювачів МиГ-31БМ та 12 МиГ-31К в строю "ВКС РФ" та ще 32 МиГ-31БМ в складі морської авіації ВМФ РФ, загалом виходило 129 літаків (але ця цифра не враховує втрачені в інцидентах та в результаті ударів Сил оборони України протягом 2023-2024 років).

Читайте також: Українські дрони атакували систему російської космічної розвідки "Звезда" ОсНаз ГРУ
Підготовка до вильоту МиГ-31К з ракетою "Кинжал", ілюстративне зображення довоєнних часів

Учетверо за 30 років

Сам по собі показник в понад 120 літаків виглядає вагомим. Але далі варто провести порівняння, що загальний обсяг виробництва МиГ-31 усіх модифікацій із 1975 по 1994 роки склав аж 519 одиниць (носії "Кинжалів" виготовлялись переробкою стройових літаків).

І також треба зробити поправку на те, що із цієї кількості орієнтовно від 30 до 50 МиГ-31 відійшло Казахстану, котрий був єдиним іноземним користувачем літаків цього типу (ймовірно, на даний момент уже зняті з озброєння казахських ВПС).

Списаний МиГ-31 ВПС Казахстану, осінь 2023 року, зображення з відкритих джерел

Тобто якщо брати показник на рівні "близько 500 одиниць", то виходить, що за останні 30 років наявний парк МиГ-31 в розпорядженні РФ скоротився учетверо, і це при тому, що зараз нові літаки цього типу не виготовляються. На перший погляд, є цілком логічне пояснення такого темпу скорочення парку – об’єктивний строк служби, бо виробництво МиГ-31 стартувало в 1975 році, а офіційна експлуатація почалась в 1984 році.

Але тут є нюанс і в тому, що самі росіяни, назвемо це так, своєю недбалістю скорочували експлуатаційний ресурс МиГ-31. Хоча підрозділи з такими літаками вони начебто відносили до "спецназу ППО", тому здавалось би, що особливо в таких підрозділах мало би бути все на найвищому рівні.

МиГ-31БМ, ілюстративне фото довоєнних часів

Ідеальне та реальне на Крайній Півночі

Є у відкритому доступі інтерв’ю одного із російських ресурсів з авіатехніком, котрий служив в одному із авіаполків МиГ-31 у 1987-1993 роках на Крайній Півночі РФ (селище Амдерма).

Розміщені у цій операційній зоні літаки мали би в теорії відбивати атаки стратегічних бомбардувальників США та вести полювання на розвідувальну авіацію НАТО, що за сучасними уявленнями явно мали би передбачати наявність розгорнутої інфраструктури під розгортання МиГ-31. Однак по тексту цього інтерв’ю прямо проглядалась ось ця глибока різниця між ідеальним та реальним, яка проявлялась у наступних факторах.

МиГ-31 на Крайній Півночі, архівне фото з відкритих джерел

Наприклад, на летовищі в Амдермі взагалі не було ніяких укриттів під літаків, навіть чисто для захисту від негоди, мовляв навіщо, на висоті МиГ-31 все рівно має справу з нижчими температурами, аніж на землі. У випадку поломки будь-якого елементу бортового обладнання все списувалось на заводський брак, "борт" чи "борти" просто відправляли ремонтувати на завод.

Окремо цікаво, що МиГ-31 із його прямим попередником Ту-128 порівнювався так – "різниця, як між калькулятором та арифмометром". Для обслуговування тих же МиГ-31 залучали механіків із числа військовослужбовців строкової служби, і якщо боєць не справлявся із завданнями по роботі з такими літаками, то не робили висновок складність техніки, а скоріше про те, що це в людини погані когнітивні здатності.