На фоні фіксації переміщення по території РФ САУ M-1989 Koksan виробництва КНДР можна задатися питанням, а звідки взагалі у Північній Кореї така дуже специфічна САУ. Бо мова йде про дійсно унікальний калібр 170-мм, який наразі не використовується у жодній іншій артилерійській системі.
Але для того спроби знайти відповідь на це питання необхідно "відправитись" у 1978 рік, коли КНДР вперше на параді показала свою нову САУ, яка отримала західний індекс M-1978 Koksan. Причини її появи для Пхеньяну були доволі прості - необхідність збільшити дальність вогню своїх артилерійських систем, з яких найбільш поширеними та далекобійними були радянські Д-20 із дальністю звичайним снарядом до 17,4 км. Водночас для "Коксану" із довжиною ствола у 50 калібрів задекларовано 40 км звичайним та 60 км активно-реактивним боєприпасом.
Читайте також: Супутник показав будівництво в Ірані укриттів ймовірно під російські Су-35С, після чого є питання
При цьому вибір саме 170-мм калібру дійсно був максимально дивний, бо відомий "радянський" калібр у 152-мм (насправді 152,4 мм) - це рівно 6 дюймів. Також у СРСР не було 170-мм наземних гармат, а наступним після 152-мм був 203-мм (8 дюймів). Водночас 170 мм це 6,69 дюйма й взагалі майже не зустрічається в історії артилерії XX сторіччя.
За виключенням німецької 17 cm K 18 - важкої німецької гармати часів Другої світової війни, яка у Вермахту з'явилась з 1941 року та використовувалась для контрбатарейної боротьби за рахунок дальності стрільби до 29,6 км. Особливістю гармати став додатковий противовідкатний механізм на додачу до гідравлічного, він полягав у використанні рейок, по яких рухався лафет після пострілу. Точні параметри гармати: калібр 72,5 мм (6,79 дюйма) та довжина у 50 калібрів.
Також відома спроба німецьких конструкторів використати цю гармату для так і не створеної САУ Geschützwagen Tiger (G.W. Tiger) відома і як Grille 17. Більше того, на M-1978 Koksan використано аналогічний подвійний противовідкатний механізм із рейками.
Але сказати, що це було дійсно унікальним рішенням неможливо. Хоча і вважається, що СРСР цілком міг передати декілька затрофеєних гармат 17 cm K 18 до КНДР. Але назвати Koksan копією 17 cm K 18 все ж таки важко і правильніше говорити про те, що вона мала безумовний і доволі значний вплив.
А ще одним джерелом натхнення північнокорейських конструкторів вважається японська берегова гармата Type 96 калібром 15 см, декілька яких знаходились на півострові після його звільнення від японської окупації під час Другої світової війни. Деякі вказують на те, що джерелом є і невідома радянська розробка для берегової батареї, але знайти жодних підтверджень цьому не вийшло.
Більш вірогідний варіант із малопоширеною радянською гарматою С-23 у калібрі 180-мм та довжиною ствола у 47,2 калібри. Сама історія появи С-23 у 1948 році залишається маловідомою, хоча очевидно, що значна частина післявоєнних радянських розробок спиралась на трофейні німецькі зразки.
Широкого поширення С-23 у СРСР не набула, нібито у 50-х було випущено лише сім таких гармат, які показували на парадах. А на фоні хрущовської "ракетоманії" про неї взагалі забули поки у 70-х вона не пішла на експорт у Сирію, Єгипет, Ірак, Сомалі та Індію. При цьому у Сирії вона використовується досі. Тому цілком можливо, що вона також була запропонована і КНДР, але Пхеньян відломився, хоча і міг щось підгледіти.
Але головна проблема ідентифікації Koksan у тому, що у КНДР цю систему постійно змінювали. Більше того, згодом з'явився варіант M-1989 на оновленому шасі та іншими конструкційними змінами і в артилерійській частині та противовідкатному механізмі.
Але вочевидь коріння Koksan все ж таки бере свій початок з німецької 17 cm K 18. А її поява у РФ знову стала традиційною паралеллю між рашизмом та Третім Рейхом. При цьому за ініціативою самої Москви, бо знайти будь-які інші пояснення бажання отримати специфічну гармату, з незначним ресурсом ствола з темпом стрільби у 1-2 постріли за 5 хвилин - важко.
Читайте також: КНДР показала, як своїм "Ланцетом" знищує Т-34, але Південна Корея має напрягтись
