Розпал Холодної війни, 1983 рік, потужний McDonnell Douglas - одна з найбільших авіакорпорацій світу, в активі якої масштабний контракт на виробництво сотень F-15 Eagle та F/A-18 Hornet, ракети Harpoon та Tomahawk, значна частка цивільної авіації зі вдалими та популярними лайнерами DC-9 та DC-10.
Але саме у 1983 році сталась подія, яка у підсумку поховала легендарну корпорацію й через 13 років призвела до її поглинання завзятим конкурентом - Boeing. Саме у цей рік Пентагон ініціює розробку нового літака за програмою Advanced Tactical Aircraft (ATA), який має замінити A-6 Intrumer. Задача нового літака, що має бути побудований за революційною технологією стелс: глибоке проникнення у повітряний простір противника, атака високоточними боєприпасами, обов'язкова умова - значний бойовий радіус. А й так не проста задача доповнюється "зірочкою" - літак має бути палубним.
Читайте також: Армія США екстрено вкладається у носимий РЕБ: строк шість місяців
Заявку на розробку машини за настільки жорсткими умовами McDonnell Douglas подав разом із General Dynamics, а конкурентом став союз тоді ще окремих Northrop та Grumman з нині забутим Vought. Контракти з ними були підписані у 1984 та пролонговані у 1986 році. До речі, у 1984 році McDonnell Douglas придбав Hughes Helicopters з його контрактом на AH-64 Apache.
Для розуміння складності задачі: перший стелс-літак F-117 Nighthawk ще від просто Lockheed (без Martin), здійснив свій перший політ у 1981 році, а у 1983 почалась його експлуатація. Саме тому до завершення розробки життєздатного концепту дійшов лише McDonnell Douglas, конкуренти фактично знялись з конкурсу. Тому переможцем 13 січня 1988 року був автоматично обраний літак, що отримав назву A-12 Avenger II.
A-12 був створений за схемою літаюче крило, для економії простору на палубі закінцівки крила традиційно складались. Профіль літака, з розмахом крила 21,3 метра, був доволі товстим, з розміщенням у ньому повітрозабірників. Озброєння мало знаходитись у внутрішніх відсіках. Екіпаж - дві особи у "цифровій кабіні" з багатофункціональними дисплеями. Через те, що літак виглядав як літаючий трикутник, його й прозвали - Stealth Dorito на честь бренду чипсів з трикутною формою.
Швидкість A-12 Avenger була дозвуковою - до 930 км/год, а бойовий радіус з повним навантаженням у 2,3 тонни мав складати 780 км. На користь A-12 була певна уніфікація двигунів з F/A-18 Hornet - варіація F404 без форсажної камери, яка отримала індекс F412-GE-400. Два таких двигуни давали близько 5900 кгс кожний, при максимальній злітній масі літака у 31,7 тонни.
Потенційні замовлення на A-12 Avenger виглядали більш ніж перспективними. ВМС США хотіли 620 таких машин, Корпус морської піхоти - 238. Машиною навіть зацікавились повітряні сили та розглядали замовлення на ще 400 A-12. Тобто лише внутрішнє замовлення - понад 1250 літаків. А до них ще додавали заміну Panavia Tornado у Великій Британії.
Але й витрати на виробництво були доволі високими: 4,38 млрд доларів з можливим підвищенням до 4,84 млрд доларів (11,75-13 млрд сучасних доларів).
За першими планами літак мав здійснити свій перший політ у 1990 році. Але цього не сталось, виникли значні проблеми з композиційними матеріалами, через що вага машини збільшилась на 30%, додаткові кошти потягло доведення до працездатного стану радіолокаційної станції.
У цьому році проєкт був підданий ревізії, яка була завершена у жовтні, програму змістили на 1992 рік із планом замовити для 14 авіаносців 280 одиниць A-12 по 20 на кожний. Але проєкт вже розвалювався разом із СРСР, проти якого й був потрібний. А 7 січня 1991 року, попри позицію командування ВМС США, тодішній міністр оборони Дік Чейні закрив програму Advanced Tactical Aircraft через порушення контрактних зобов'язань.
На цей момент витрати на розробку вже становили 5 млрд доларів, а затримка графіку - 18 місяців. Ціна ж серійного A-12 Avenger оцінювалась у 96 млн доларів, що з урахування інфляції зараз - 234 млн доларів. Не так й критично, але рішення Діком Чейні аргументувалась тим, що ревізія проєкту не дала фінальну вартість програми та ясності, коли A-12 Avenger стане реальним бойовим літаком. Бо жодного літака, побудовано не було, лише макет, в небо Stealth Dorito ніколи не піднімався. Але головне - в ньому вже не було потреби.
Це наклалось на проблеми компанії з лайнером MD-11, який витягнув з компанії 1,7 млрд доларів, але програвав за економічністю та ціною аналогічним літакам Airbus та Boeing, що означало зменшення замовників. А ще одним фактором, який допоміг вкласти компанію на лопатки, стала реорганізація у 1989 році.
За модною тоді управлінською моделлю TQMS (Total Quality Management System - система тотального керування якістю) інженерів розділили на команди та закріпили за кожним окремим літаком, а також скоротили 2,2 тисячі менеджерських та контролюючих посад. До яких після зачинення програми A-12 Avenger додалось 5,6 тисячі працівників. А TQMS у McDonnell Douglas почали розшифровувати як Time to Quit and Move to Seattle - "час звільнитися та переїхати до Сієтла", де знаходилась штаб-квартира Boeing. На додачу Пентагон ще почав витребувати 2 млрд доларів у McDonnell Douglas, справа дійшла до суду та була закрита мировою угодою аж у 2014 році з виплатою 400 млн доларів.
Період з 1990 по 1997 рік - майже суцільна криза, зі стрімкими скороченнями прибутків, витоком цінних кадрів, масштабними звільненням, провалом на ринку авіалайнерів, зменшенням оборонних замовлень, наміри розділити McDonnell Douglas на юридично окремі військовий та цивільний сегменти. Тому злиття з Boeing у 1997 році стало лише закономірним фіналом.
А все що залишилось від програми Advanced Tactical Aircraft, яка зіграла ключову роль у падінні McDonnell Douglas - одна єдина модель A-12 Avenger, яка зберігається у музеї авіації Fort Worth.
Читайте також: Як би виглядав Apache, якщо конкурс виграв Boeing зі своїм BV-235
