Роботу над Об’єктом 477 "Боксер" розпочали в кінці 1984 року, хоча конструктивну схему компонування нової машини остаточно затвердили лише у 1985. Було побудовано декілька дослідних зразків машини: перший – у 1987 році, ще два – в кінці 1988.
Влітку того ж року, а саме 20 липня, відбулася закрита презентація прототипа "Боксера" радянського покоління. Новий танк створювався з метою досягнення переваги у вогневій потужності й захисті, якщо порівнювати з іншими тодішніми машинами.
Читайте також: BAE Systems проти GD: два прототипи легких танків змагаються за майбутнє вогневої міці армії США
Новий танк мав таку схему компонування: у передній частині корпусу знаходиться місце механіка-водія, справа розташовувався паливний бак. За ним – відділення екіпажної низькопрофільної башти, в нижній частині якої були місця командира (справа) й навідника (зліва).
Посередині й трохи вбік корми знаходилися снаряди перших пострілів й автомат заряджання. Між баштовим та моторним відділеннями розташовувався основний боєкомплект. Двигун разом з коробкою передач традиційно знаходився у кормовій частині корпусу.
Захист нового танка вражав. Передня частина корпусу – модуль броні товщиною 1000 мм, додатково захищений реактивною бронею. До складу модуля входила передня, верхня плита корпусу – також товщиною в один метр (без динамічного захисту).
Як і в інших розробках ХКБМ ім. Морозова, тут застосували багатошарову (сталь і кераміка) броню. Таке рішення використали й на Об’єкті 478 для забезпечення захисту від потрапляння кумулятивними та підкаліберними снарядами.
Це означало, що вже основне бронювання корпусу Об’єкта 477 забезпечувало захист від кумулятивних боєприпасів, здатних пробивати бронювання майже в 1000 мм RHA, а також від підкаліберних снарядів, здатних пробивати броню товщиною майже в 900 мм RHA. А доповнення основного бронювання реактивною бронею дозволяло збільшити рівень захисту машини.
Суттєвим для харків’ян також було забезпечення захисту верхньої напівсфери танка від нових видів зброї, особливо осколково-кумулятивних артилерійських снарядів типу DPICM. З цією метою криша корпусу і башти мали товщину близько 240 мм і виконувалися у вигляді тришарової сталевої броні з гуми товстими керамічними прошарками між ними.
Такої ж товщини були вхідні люки, які з урахуванням своєї маси оснащувалися гідравлічними підсилювачами, завдяки яким його було легше відкривати. Верхня частина люків і башти захищалася елементами реактивної броні для захисту від кумулятивних боєприпасів.
Не менш дивовижний був і захист бортів корпусу. До самого підбаштового відділення він складався зі 200-мм композитної броні, яка від борта назовні мала 40 мм сталі, 50 мм кераміки, 20 мм сталі, 50 мм кераміки і знову 40 мм сталі. Зовнішні важкі фартухи балістичного захисту мали товщину в 70 мм і покривалися елементами динамічного захисту.
Для кутів +/- 20 градусів від поздовжньої осі машини сумарна товщина захисту була більше, ніж у Т-64Б і відповідала показникам для Т-80-У. У районі підбаштового відділення захист бортів був іншим. Цитадель корпусу мала броню 40-мм товщини, посилену змонтованим зверху броневим модулем товщиною в 140 мм – це був захист, що мав протистояти кумулятивним боєприпасам.
Іншу частину корпусу захищала плита з броні товщиною в 40 мм. Важкий балістичний фартух прикривав борти від носової частини до підбаштового відділення включно.
Об’єкт 477 був також захищений двома блоками пускових установок багатоспектральних маскувальних гранат. Зі сторони командира й навідника їх було шість. Вони мали б взаємодіяти з системою активного захисту soft-kill, що мала низку оптоелектронних датчиків, які повинні виявляти лазерне опромінення машини.
"Боксер" також мав бути оснащений системою активного захисту hard-kill. Розробники розраховували на один з трьох тодішніх комплексів, готових до серійного виробництва в кінці 80-х на початку 90-х років: "Дождь" (нині "Заслін"), "Арена" або "Дрозд-1". Обрати, ймовірніше, мали останній, який планували встановити й на ленінградських Т-80 і, тим паче, на харківських Т-80УД. Захист доповнювався протирадіаційними накладками й розвиненою фільтро-вентиляційною системою, яка захищала екіпаж від дії зброї масового ураження.
Головна зброя Об’єкта 477 – 152-мм гармата ЛП-81, створена в КБ заводу "Більшовик". Зброя встановлювалася в башті над рівнем її основи, яка одночасно була кришею відділення екіпажу. Для гармати були спеціально розроблені боєприпаси роздільного заряджання, у тому числі підкаліберні снаряди сумарною довжиною в 1350 мм.
Посилання на першу частину матеріалу: про Об’єкт 450.
Посилання на другу частину матеріалу: про Об’єкт 490
Примітка. При підготовці "танкових" матеріалів про радянсько-українські розробки минулого ми провели аналіз та інтегрували інформацію з різних книжок, журналів (закордонних та вітчизняних), використали публікації та матеріали низки профільних авторських та інтернет-ресурсів (https://andrei-bt.livejournal.com, http://armor.kiev.ua, http://paralay.iboards.ru), що відображено у журнальній публікації.
доступна передплатникам
Щоб отримати доступ, необхідно зареєструватись на сайті та обрати варіант передплати.
РЕЄСТРАЦІЯ
