В цей день, 17 серпня, але 47 років тому, у 1978 році, повітряні сили США офіційно отримали свій перший серійний F-16. Але попри те, що історія цього літака вже перетнула позначку у півстоліття, бо вперше він піднявся у небо 20 січня 1974 року, цей винищувач ще не просто досі у строю, він залишається бажаним для багатьох повітряних сил.
Але свого часу все могло піти іншим шляхом. Зокрема у проєкта General Dynamics Model 401 у конкурсі Пентагона за програмою створення легкого винищувача LWF були дуже вагомі конкуренти: Boeing, Vought, Lockheed та Northrop. Більше того, майбутній переможець спочатку не був фаворитом.
Читайте також: Армія США тричі прицінювалась до булпапів на заміну M16: чому він не підійшов, хоча ніби має стільки переваг
Дуже стисло нагадаємо, що сама програма LWF та поява F-16 нерозривно пов’язана із легендарним Джоном Річардом Бойдом та його теорії енергетичної маневреності. А також його "винищувальної мафії" - угрупування у Пентагоні, яке відстоювало створення масового легкого та дешевого винищувача з високою маневреністю та тягоозброєністю.
І коли у Пентагоні зрозуміли, що їх майбутній F-15, який спочатку створювався, як дешевий літак за програмою F-X, все одно вийде дуже дорогим, перед проєктом LWF офіційно запалили зелене світло. І на початку 1971 року, тобто за півтора року до першого польоту F-15, Пентагон повідомив виробників про збір пропозицій на майбутній легкий винищувач.
У Пентагоні захотіли, щоб легкий винищувач мав злітну вагу до 9 тонн, був малого розміру та розрахований на близький повітряний бій. LWF також повинен був реалізовувати технологічну перевагу, але не бути через це ризикованою розробкою. Взяти участь у конкурсі LWF відгукнулись Boeing, Northrop, General Dynamics, Ling-Temco-Vought та Lockheed. На підготовку пропозицій компаніям відвели доволі стислі строки - до кінця зими 1972 року.
А першим була відібрана пропозиція Boeing - Model 908-909. Літак створений як низькоплан з нижнім розміщенням повітрозабірника під один двигун Pratt & Whitney F100. Винищувач відрізнявся краплеподібним ліхтарем без переплетінь, який мав забезпечити ідеальний огляд під час "догфайта" - маневрового ближнього повітряного двобою.
І хоча на перший погляд здається, що пропозиція Boeing дуже сильно схожа на майбутній F-16, це не зовсім так. Справа в тому, що при однакових вимогах розробники просто вимушені приймати схожі рішення, бо вони є правильними.
Але зрештою літаки відрізняються крилом та лініями фюзеляжу. У Model 908-909 грубуватий перехід від повітрозабірника, літак має потовщення у хвості, а також малий вертикальний стабілізатор. Водночас на ніс можна не звертати уваги, бо у LWF не планували встановити повноцінний радар.
Пропозиція Ling-Temco-Vought - Vought V-1100 була відхилена. Компанія також розробила одномоторний літак з нижнім повітрозбірником та схожим ліхтарем, але це був високоплан. На додачу він мав невелике переднє горизонтальне оперення.
І у Vought V-1100, як здається, проглядаються мотиви F-8 Crusader та A-7 Corsair II, який Ling-Temco-Vought розробив у 50-х та 60-х роках та успішно постачав, як до ВМС США, так і до повітряних сил. При цьому над A-7 з розширеними можливостями повітряного бою компанія вже працювала, бо ідея зробити такий літак вже вітала у Пентагоні з моменту розуміння провалу програми майбутнього F-111.
Також у кошик відправили Lockheed CL-1200, який був створений на базі F-104, літака з дуже похмурою репутацією. У його новій версії замінили крило та носову частину, але на що розраховували у Lockheed сказати важко. Бо ще два роки тому цей проєкт програв конкурс на легкий винищувач для експорту у країни, що розвиваються, де перемогу здобув Northrop F-5.
А конкурентами Boeing, який зайняв перше місце, були оголошені Northrop та General Dynamics, які отримали спільне друге місце. У Northrop якраз була на підході чергова ітерація F-5, яка вже доволі сильно відійшла від оригіналу - Northrop P-600. Цей літак єдиний у конкурсі відрізнявся двома двигунами, хоча у Northrop була і його версія P-610 з одним двигуном.
І ті хто побачили у ньому майбутній основний літак ВМС США F/A-18 абсолютно праві, хоча й випередили час на кілька років. Бо попереду ще був цілий ряд подій, які нерозривно пов'язані із тим, що запропонував General Dynamics, який ще розгрібав наслідки провали програми Tactical Fighter Experimental (TFX) результатом якої став F-111.
А це був General Dynamics Model 401-16B, що став результатом доволі швидкої еволюції проєктів легкого винищувача з інтегральною схемою, який спочатку повинен був мати два киля, або невелике переднє горизонтальне оперення.
Але згодом прийшов до зараз абсолютно впізнаваної форми F-16, за виключенням носової частини, бо спочатку у LWF не планували інтегрувати будь-який радар, окрім як для вимірювання дальності до цілі.
А от далі відбулась дуже цікава заміна учасників конкурсу. Бо спочатку визначений фаворит - Boeing Model 908-909 не отримав контакт на побудову прототипу. Причини цього в історії залишаються дискусійнимиі, але дуже часто вказується, що причиною стала вища ціна винищувача від Boeing, позитивні доробки свого проєкту General Dynamics та лобіювання його інтересів у Сенаті. Водночас конкурс LWF ще не передбачав масштабного замовлення на літаки і це було більше схоже "пошукове дослідження", тому Boeing міг й не сильно образитись.
У будь-якому випадку, контракти на створення прототипів отримали General Dynamics, який мав створити YF-16 та Northrop - YF-17. YF-16 вперше піднявся в небо 2 лютого, YF-17 - 9 червня 1974 року.
Але між цими двома подіями відбулось те, що й довзолило з'явитися на світ F-16 у звичному вигляді. У квітні 1974 року у Вашингтоні переформатували програму LWF у Air Combat Fighter (ACF). Це була не просто зміна назви, а зміна ролі літака на легкий винищувач-бомбардувальник, який також мав постачатися союзникам по НАТО на заміну F-104G - Бельгії, Данії, Нідерландам та Норвегії. І це замовлення могло бути здійснено лише якщо США візьмуть такий літак на озброєння.
У якості альтернатив у цих європейських країнах розглядали французький Mirage F1, англо-французький SEPECAT Jaguar, а також модернізований шведський Saab 37 Viggen, який навіть для цього перейменували у Saab 37E Eurofighter. Тобто мова пішла про оборонні ринки, геополітику та таке інше.
Тому у вересні 1974 року повітряні сили США оголосили, що замовить переможця конкурсу. А кількість літаків у замовленні буде достатньою для формування 5 крил (tactical fighter wing). Орієнтовно це 250-350 літаків. Й таким чином нагородою за виграш у конкурсі стало вагоме замовлення від Пентагону та доволі потужний базовий пул експортних контрактів.
В результаті конкурсних випробувань 13 січня 1975 року переможцем конкурсу ACF став YF-16 від General Dynamics. Він показав кращі льотні характеристики, як за дальністю польоту, так і за маневреністю, до того ж мав один двигун Pratt & Whitney F100, який також використовувався у F-15.
Водночас на цьому історія YF-17 не завершилась, бо у ВМС, які також шукали масовий дешевий винищувач-бомбардувальник, прийшли до діаметрально інших висновків щодо можливостей цих машин. Тобто обрали пропозицію від Northrop, яка стала основою для майбутнього F/A-18 Hornet, але це вже інша та не менш цікава історія.
Читайте також: Як США робили свій "Буревестник" - ракету SLAM з ядерним двигуном покриту золотом і чим все закінчилось
