У 1980-хх роках Італія виготовляла на експорт гусеничні 155-мм самохідні артустановки Palmaria, базою під які виступав інший експортний продукт італійського ОПК – танк OF-40, місцевий варіант Leopard 1.
Для початку тут можна підкреслити парадокс, що САУ Palmaria продавались на експорт значно активніше (близько 200 одиниць), аніж OF-40 (усього 40 одиниць для Об'єднаних Арабських Еміратів). Але ще більший парадокс полягає в тому, що основним отримувачем Palmaria в кількості 160 одиниць виявилась Лівія, на той момент сателіт Кремля, і що в певний момент "Пальмарія" виявилась доволі специфічним чином привабливіше за 2С3 "Акация".
Читайте також: Як італійський танк OF-40 переробляли під башту від БМП-3, і що вийшло
Для початку варто окреслити базові особливості італійських гусеничних САУ Palmaria. На цій самохідній артустановці використовувалась 155-мм гаубиця L/41 із різними можливостями по режимам стрільби – або 4 постріли за хвилину при інтенсивному режимі, або один постріл за хвилину протягом години. На фактичний темп ведення вогню впливали зокрема розміщення боєкомплекту (до 30 пострілів, із яких сім розміщені в самому корпусі) та необхідність вручну заряджати сам заряд.
Дальність стрільби звичайним уламково-фугасним снарядом складала до 24 кілометрів, активно-реактивним – до 30 кілометрів. Бойова маса складала 46 тонн, екіпаж – 5 осіб, максимальна швидкість та дальність ходу – 60 км/год та 400 кілометрів.
Окремо цікаво, що саме Лівія у 1982 році стала першим замовником італійських САУ Palmaria, початкове замовлення складало 210 одиниць, але по факту відомо про поставку загалом 160 самохідних артустановок цього типу, частина яких була знищена під час операції країн Заходу проти режиму Муамара Каддафі у 2011 році.
Також відомо, що близько 40 САУ Palmaria Італія у 1980-хх роках поставила Нігерії; Аргентина придбала 20 башт від "Пальмарії" із 155-мм гаубицями L/41 для установки на шасі легких танків TAM, такі САУ отримали позначення VCA 155. Власне, цими трьома країнами перелік експлуатантів Palmaria й обмежується.
Palmaria 155mm self propelled artillery. pic.twitter.com/EVrSJG9g6M— Defense News Nigeria (@DefenseNigeria) August 9, 2022
По самій Лівії далі варто навести такі деталі. Якщо виходити із даних The Military Balance, то в середині 2000-хх років лівійські збройні сили мали в своєму розпорядженні загалом 444 самохідні артустановки, із яких переважна частка (тобто 160 одиниць) були саме Palmaria, 120 одиниць 2С1 "Гвоздика", 80 колісних САУ DANA та 60 2С3 "Акация". Сумарно лівійська армія на той момент мала до 2 тисяч артсистем усіх типів, і це був по суті четвертий за величиною артилерійський арсенал в Африці.
А от далі в одній з публікацій в архіві Oryx можна прочитати таке: до 2011 року переважна частина усієї лівійської артилерії стояла на базі зберігання біля міста Тархун; після 2011 року сторони протиборства почали "дерибанити" наявну там матеріальну частину, але що характерно, забирали саме САУ "Пальмарія" і заодно радянські "Гвоздики", а от САУ DANA та "Акация" виявились по суті незатребуваними.
В чому саме могла бути причина такої "вибірковості" на користь 155-мм Palmaria, є питанням відкритим. Бо тут могли зіграти свою роль як паспортні характеристики цієї САУ, так і реальні можливості по обслуговуванню цих артустановок в польових умовах, ну і звісно можливості "відкопати" боєзапас відповідного калібру.
Читайте також: Як СРСР порівнював САУ M109 та 2С3М "Акация", і до яких висновків прийшли
