Lockheed Martin та його дочірня компанія Sikorsky намагаються створити революцію у світі вертольотів. Мова йде про проекти Raider та SB-1 Defiant, які створені за доволі незвичною схемою зі штовхальним гвинтом.
Саме ці машини створені за програмою армії США Future Attack Reconnaissance Aircraft, яка шукає заміну військово-транспортному UH-60 Black Hawk та ударному AH-64 Apache.
Читайте також: Безекіпажне небо: безпілотник XQ-58A Valkyrie успішно запустив дрон під час польоту
Саме у боротьбі за ці контракти на мільярди доларів зійшлись Lockheed Martin, а також його дочірня компанія Sikorsky у союзі з Boeing, з Bell Textron.
А Defense Express зробив огляд розробки Lockheed Martin, бо попри свій доволі футуристичний вигляд Raider та SB-1 Defiant насправді це вже друга спроба компанії здійснити революцію у вертолітобудуванні завдяки третьому гвинту.
Реінкарнація AH-56 Cheyenne
Вперше на експеримент зі штовхальним гвинтом Lockheed Martin пішла ще у 60-х роках та на замовлення Пентагону, який шукав ефективні засоби протидії загрозі радянській танковій навалі, створила AH-56 Cheyenne.
Це вертоліт був побудований за одногвинтовою схемою з рульовим гвинтом, але для підвищення швидкості отримав штовхальний гвинт та крила. Все це дозволило досягти швидкості у землі на рівні 407 км/год, що залишається недосяжним показником для вертольотів із традиційними схемами.
На додачу до цього AH-56 Cheyenne став машиною, в яку Lockheed Martin вклав цілий спектр інновацій того часу, які з’явились на серійних машинах лише через десятиліття.
Наприклад, система керування вогнем була оснащена лазерним далекоміром, радаром, який міг виявляти наземні цілі, а також балістичним обчислювачем. Також був реалізований алгоритм автоматичної передачі вертольотом AH-56 даних про координати цілі. До того ж Cheyenne міг виконувати автоматичний політ з огинанням рельєфу місцевості, а пілоти мали нашоломні приціли та нічне бачення.
Доволі унікальним були рішення і щодо озброєння: окрім протитанкового комплексу TOW та реактивних снарядів, головною зброєю Cheyenne була 30-мм автоматична гармата XM140 у турелі, яка була здатна обертатися на 360 градусів.
Водночас через відсутність у 60-х роках надійних телевізійних систем, приціл був перископічним, тому оператор озброєння обертався прямо у кабіні у кріслі разом із турелю.
У 1967 році AH-56 Cheyenne вперше піднявся у повітря, а через два роки сталась катастрофа. На третьому льотному екземплярі лопаті через непередбачувану вібрацію вдарили по кабіні та хвостовій балці - пілот загинув на місці. Пентагон одразу звинуватив Lockheed Martin у тому, що причиною трагедії стали неусуненні недоліки, контракт на виробництво був призупинений, а у 1972 році остаточно розірваний.
Існує думка, що причиною такого кардинального рішення було побоювання з боку військових технологічної складності AH-56 Cheyenne. Особливо на фоні у рази простішого AH-1 Cobra від Bell, який до того ж мав велику кількість вузлів та агрегатів від масового UH-1 Iroquois.
Третій гвинт
Проте пройшло 50 років, на заміну AH-1 Cobra прийшов AH-64 Apache, якого у США планують замінити на новий ударний вертоліт. Тому напрацювання Lockheed Martin, який у 2015 році придбав Sikorsky, в якому також опрацьовували схему із штовхальним гвинтом на експериментальному X2, знову "пішли в бій".
Зараз компанія вже створила два прототипи - концептуальний S-97 Raider та SB-1 Defiant, який є прототипом військово-транспортного гелікоптера.
В Lockheed Martin недарма роблять ставку на штовхальний гвинт, бо крім швидкості він дозволяє виконувати маневри, на які звичайний вертоліт просто не здатний.
Наприклад, коли пілот звичайного вертольоту опускає чи задирає ніс, то машина починає набирати швидкість. Але у трьохгвитовій схемі, штовхальний гвинт може компенсувати тягу основних гвинтів і тому машина залишиться на місці. А це вже відкриває абсолютно новий простір для маневрів, включно із вогневими.
Також інновації "добрались" і до основних совісних гвинтів машини, які мають жорсткий ротор, замість традиційного використання шарнірів чи напівжорсткого з’єднання. Як декларують розробники, це забезпечує значно кращу маневреність, у тому числі й у режимі зависання.
Цю технологію у Lockheed Martin також опрацьовували у 60-70-х роках, проте зараз з’явились нові матеріали, які дозволили її реалізувати найефективніше.
Загалом прототип Raider вже забезпечує швидкість у 380 км/год, а його очікувана максимальна швидкість має скласти 463 км/год. Одночасно з цим, ця машина може виконувати маневри із креном у 60 градусів, для розуміння, у звичайних вертольотах, зазвичай, цей параметр у два рази менший.
Розвиток системи
У Lockheed Martin розглядають Raider, як основу для подальшого розвитку цілого сімейства аналогічних за конструкцією та можливостями вертольотів. Формально він має розділитися на два окремих напрями: ударний гелікоптер FVL Light та військово-транспортний вертоліт під умовною назвою FVL Medium, прототип якого - SB-1 Defiant, вже успішно тестується.
У FVL Light передбачена доволі незвичне для ударних вертольотів розташування пілотів пліч-о-пліч, замість традиційного тандемного розміщення один за одним.
Це пов’язано із тим, що все ракетне озброєння буде розміщено у внутрішніх відсіках, тому зробити FVL Light вузьким - все одно не вийде. Водночас це може дещо зменшити радіолокаційну помітність вертольоту, особливо враховуючи очікуване широке застосування радіопоглинальних матеріалів.
Наразі ще доволі рано говорити про інші деталі проекту FVL Light, проте звісно можливо очікувати у ньому всі сучасні технології поля боя, починаючи від керування БПЛА та завдання ударів поза межами прямої видимості, до інтеграції у загальні інформаційні бойові системи та додаткову реальність.
Проте насправді головний козир у рукаві Lockheed Martin - це створення деякою мірою уніфікованих вертольотів сімейства FVL, що якісно спрощує логістику та обслуговування.
Особливо на противагу рішенню Bell Textron, які за програмою Future Attack Reconnaissance Aircraft роблять ставку на конвертоплан у якості військово-транспортної машини та більш традиційний ударний вертоліт.
А чи вийде у Lockheed Martin разом з Boeing охопити одразу дві ніші армійських вертольотів збройних сил США стане відомо вже влітку 2022 року. Саме тоді, після порівняльних випробувань Пентагон має обрати новий військово-транспортну машину між SB-1 Defiant та V-280 Valor.
Читайте також: Авіація та ППО готові протистояти ворогу: у Повітряних Силах ЗСУ відбулись масштабні навчання
