У листопаді 2020 року Азербайджан в результаті проведення операції "Залізний кулак" силою повернув собі Нагірний Карабах, який понад 25 років перебував в окупації. Перебіг бойових дій викликав жваву реакцію експертного середовища, а широке використання Азербайджаном під час цієї операції БПЛА дало підстави говорити про Карабаську війну, як про конфлікт нового типу.
Такий погляд виникає також завдяки медійній оперативності азербайджанської сторони, яка професійно і оперативно показала нові підходи, що сприяли перемозі. Майже щодня світ отримував відео від МО Азербайджану, на яких демонструвалися вражаючі кадри ураження безпілотниками різноманітних військових цілей противника, танків, гармат, РЛС, пунктів управління, вантажівок, живої сили тощо.
Читайте також: Удар Bayraktar TB2: ЗСУ вперше застосували турецький дрон під час масштабних навчань (відео)
Щоправда, не минулося і без помилок в оцінках, що виникають з кількох причин: незнання сучасних озброєнь, мислення категоріями диво-зброї – замість систем озброєння, що взаємодіють між собою, некритичного сприйняття інформаційного контенту ЗМІ. Не дивно, що за наслідками цієї війни виникло кілька міфів. Так, наприклад, вважається, що вирішальне значення у боях мали турецькі БПЛА, а більшість втрат вірменам завдали азербайджанські дрони і баражуючі боєприпаси, від яких ніби-то "не існує захисту", насамкінець, з точки зору військової техніки це була війна нового типу. Очевидно, йдеться і про політичне підґрунтя таких міфів, а також відповідальність вірменських політиків за поразку.
Як Баку готував перемогу
Як відомо, Азербайджан понад 10 років послідовно підвищував свій військовий потенціал з чітко визначеною метою силового повернення Нагорного Карабаху. Технічна модернізація здійснювалася не у шаблонний спосіб, наголос було зроблено на розвитку визначених спроможностей за рахунок інших, наприклад, пілотованої авіації.
Як наслідок, Баку досяг високих результатів у модернізації власного війська. І коли ЗС Азербайджану у своєму розвитку перебували вже у XXI столітті, Вірменія і маріонеткове квазідержавне утворення у Нагірному Карабасі (Арцах) концептуально все ще залишалися у 1994 році, а технічно – навіть у 80-х роках минулого століття, із застарілим озброєнням і військовою технікою.
Такий стан речей пояснюється значно гіршою економічною ситуацією у Вірменії. Прикладом військово-технічної переваги Азербайджану є його космічний потенціал, що має неабияке значення з точки зору розвідки і ведення бойових дій. Державна космічна агенція Az erkosmos має два комунікаційних супутника подвійного застосування Azerspace-1/-2, виготовлені відповідно АТ Orbital (нині Northrop Grumman Space Systems) i Space Systems/Loral (SSL), a також супутник образного розпізнавання Azersky/SPOT-7 виробництва Airbus Defence and Space.
Водночас Азербайджан на комерційній основі отримує розвідувальну інформацію з аналогічного супутника SPOT-6, що належить Airbus Defence and Space. Ймовірно, Баку також користується іншими джерелами космічної розвідки. Наприклад, деякі джерела називають канадську компанію MDA (до її складу входить SSL) i її супутник RADARSAT-2 для комерційного сканування земної поверхні з використанням РЛС з синтетичною апертурою (SAR), тобто, майже з фотографічною роздільною здатністю за будь-яких погодних умов.
При наявності цифрового образу цілей і координат у цифровому форматі (наприклад, складів боєприпасів, пального, РЛС тощо) вони вводяться до пам’яті бортового комп’ютера баражуючих боєприпасів і можуть бути використані в якості крилатих ракет з оптронною системою розвідки і розпізнавання цілей. Відомо, що дрон IAI Harop має такі можливості, він прямує до цілі повністю автономно, без необхідності підтримання радіозв’язку з наземною станцією управління.
Варто підкреслити, що Аезрбайджан створив комплексну систему, що включає засоби розвідки, зв’язку i ураженя, в якій БПЛА були хоча й важливою, але лише складовою частиною. І завдяки цьому було виграно війну.
З іншого боку, за оцінками експертів, Вірменія навіть не усвідомлювала, в якій війні вона бере участь. Це окреме питання, втім, варто зазначити, що головним засобом ураження у останній карабаській війні у ЗС Азербайджану була артилерія, як ствольна, так і реактивна. Під таким кутом зору ця війна залишається традиційною. Адже саме артилерія завдала противнику найбільших втрат протягом двох світових війн. Однак артилерія Азербайджану у більшості випадків була самохідною, що діяла мобільно в рамках мережецентричних систем управління з використанням новітніх боєприпасів.
Натомість, вірменська артилерія переважною більшістю була буксированою, переважно це були 152-мм гармато гаубиці Д-20 1953 року. Це зайвий приклад того, що артилерія у сучасних умовах має бути виключно самохідною.
Турецький фактор
Більшість коментарів щодо останньої карабаської війни стосуються виключно турецьких БПЛА Bayraktar TB2, які ніби-то самостійно перемогли Вірменію. Oчевидно, саме так бажала представити справу Туреччина і вона з успіхом цього досягла. Хоча насправді участь Туреччини применшувати не варто, адже часто саме вона була вирішальною.
Однак роль БПЛА Bayraktar TB2 напевно перебільшується. Більш показовим і менш відомим вкладом Туреччини було залучення нею літака завчасного попередження і управління Boeing E-7T з радіолокаційною системою Northrop Grumman MESA. Вірменські авіадиспетчери спостерігали турецький E-7T, який кружляв над провінцією Ерзерум на сході Туреччини. Дальність дії його радарів покривала весь простір аж до Азербайджану (450-500 км) і навіть більше. При цьому E-7T мав можливість здійснювати радіоелектронну розвідку і, можна припустити - також керувати діями БПЛА Bayraktar TB2, що перебували у повітрі.
Таким чином, Вірменію було взято під приціл з двох боків. Окрім розвідувального E-7T вірменські спостерігачі фіксували також дрони Bayraktar TB2, що здійснювали розвідувальні польоти наприкінці вересня 2020 року, ще до початку бойових дій, у 30-40 км від кордону з Нагорним Карабахом. Дрони кружляли маршрутами, що нагадували вісімку. За даними вірменської сторони, дрони стартували з околиці м.Євлах у центральному Азербайджані. Вже під час боїв дрони супроводжувала пара турецьких F-16C, що стартували з Гянджи і перебували на висоті 8500 м.
Якщо турецький E-7T технічно може контролювати турецькі дрони, це значно збільшує оперативні можливості останніх, принаймні, дальність дії. У стандартному варіанті це 150 км (з огляду на обмеження дальності зв’язку для наземної станції управління), але радіус дії можна подвоїти, якщо використати ще один дрон у якості ретранслятора сигналів. Наразі відчувається брак даних стосовно того, хто саме керував азербайджанськими дронами під час війни - турецькі оператори або вже азербайджанські. За даними МО Вірменії, азербайджанські БПЛА Bayraktar TB2 також використовували аеродроми у Євлах і Деллер.
Щоправда, також є певний брак даних щодо кількості цих дронів перед війною і на момент її провеення. На відео, оприлюднених МО Азербайджану, можна ідентифікувати щонайменше три машини (бортові номери T141, T143 i T140). У ЗМІ неофіційно повідомлялися різні цифри щодо кількості цих дронів, придбаних Азербайджаном, йшлося навіть про 36 апаратів, що можна вважати фантазією журналістів. Експортний комплект БПЛА Bayraktar TB2 складається з 3-х наземних станцій управління і контролю та 6 бронів. Кожна станція може одночасно керувати лише однією машиною через обмеження зв’язку на каналі станція-БПЛА, то ж решта 3 машини становлять резерв. У такій конфігурації Туреччина продала дрони Bayraktar TB2 Kатару і Україні і, напевно, також Азербайджану.
Що стосується ніби-то непереможності цих (як і інших) дронів в бойових умовах, зокрема, для наземних засобів ППО, експерти вважають це перебільшенням. Відомі результати бойового використання дронів Bayraktar TB2 також не виділяють його у той або інший бік серед подібних конструкцій. За неофіційними даними турецьких ЗМІ, з травня 2019 по травень 2020 року турецький контингент у Лівії втратив 26 таких дронів, у т.ч. внаслідок аварій і артилерійських нальотів на місця базування.
Якщо додати втрати у прикордонній зоні з Іраком і Сирією, цифра зростає до приблизно 50 машин. Хоча виробник, компанія Baykar, цього не визнає. У грудні 2020 року технічний директор компанії Сельджук Байрактар повідомив, що на той момент підприємство випустило 154 БПЛА Bayraktar TB2, у т.ч. на експорт (до 18), з яких 120 того часу мали знаходитись в експлуатації.
Туреччина долучилася до відвоювання Нагірного Карабаху Азербайджаном з тим, щоб збільшити свій вплив на Баку і отримати ще більшу частину азербайджанського оборонного замовлення. То ж реклама ефективності власних дронів була цілком логічним кроком. Чи було воно того варте? За участь у війні Канада наклала на Туреччину ембарго, що зачіпає випуск і експорт турецьких БПЛА. Передусім, йдеться про оптико-електронні головки виробництва компанії L-3 Wescam (Bayraktar TB2 оснащено головкою моделі CMX-15D) i двигуни Rotax 912. Rotax є австрійською фірмою, що належить канадській компанії Bombardier. Зрештою, відносини Відень-Анкара також не можна віднести до теплих.
І якщо на більш важких турецьких БПЛА (Anka, Aksungur, Akıncı) має використовуватися вітчизняний дизельний двигун PD-170 компанії TUSAŞ Engine Industries (TEI), виробництво якого мало розпочатися наприкінці 2020 року, до цього часу не має даних щодо аналога, яким можна буде замінити Rotax 912.
З оптронікою ситуація виглядає краще, адже ASELSAN розробив і протестував власний аналог MX-15, тобто головку CATS (Common Aperture Targeting System), параметри якої мають бути аналогічні MX-15, хоча за умов дещо більшого діаметру і маси (65 кг). Однак в експертному середовищі існує переконання, що у випадку з двигунами Rotax питання вирішується на вторинному ринку в обхід канадського ембарго (наприклад, двигуни Rotax 914 або їхні копії використовуються Іраном для дронів Shahedy 129).
Цікавою новиною було використання Азербайджаном у бойових діях певної кількості легких баражуючих боєприпасів гелікоптерної схеми Kargu виробництва турецької компанії STM. Kargu відрізняє здатність діяти у складі рою з майже 20 машин. Для них розроблено систему автоматичної навігації з використанням оптоелектронної системи розпізнавання території, що дозволяє дронам діяти в умовах відсутності або втрати зв’язку або сигналу GPS (проект KERKES). Для потреб ЗС Туреччини планувалося замовити понад 500 дронів Kargu.
Варто зауважити, що турецька участь у карабаській війні фактично була перебільшенням, яке свідомо розповсюджувала вірменська пропаганда і яку потім транслювали грецькі та російські ЗМІ. Прикладом може бути випадок з турецьким БПЛА Anka-S, який ніби-то перелетів з Туреччини до Азербайджану через міжнародний повітряний простір над Грузією.
Публікація супроводжувалася схемою маршруту і даними транспондера ніби-то з цього БПЛА. Однак було достатньо перевірити наданий номер ICAO, щоб переконатись, що насправді він належить не БПЛА, а турецькому бізнесовому літаку Bombardier Challenger 604.
Далі буде...
Читайте про ізраїльські беспілотиики в азербайджанському війську, застосування засобів РЕБ та тактичні особливості застосування БПЛА в частині 2 матеріалу.
Читайте також: Як ударні турецькі дрони змінили тактику війни
