Пандемія коронавірусу: рубікон для традиційної геополітики

Світ вже давно перебуває у стані, який можна охарактеризувати як постійна кризовість. Як в ньому жити та розвиватись?
106
Пандемія коронавірусу: рубікон для традиційної геополітики

Аналітики Центру комунікаційно-контентної безпеки дають нове тлумачення сучасного світу. Ця реальність потребує від України якісно іншого, адекватного до викликів державного управління.

"Найбільшою проблемою для управлінців багатьох країн і України насамперед є необхідність позбутися управлінської логіки боротьби за результат в умовах кризи. Бо кризи насправді немає. Кризи залишилися в минулому. Ми вже давно перебуває в стані, який можна охарактеризувати як постійна кризовість.

Це нові реалії і відповідно нові підходи, стратегії, тактики, методики, принципи. І так, це надзвичайно важко не лише усвідомити, а й прийняти, тобто перейти на більш адекватний сучасним викликам, рівень державного управління".

Читайте також: Армія РФ в Італії: Кремль здійснив інформаційну агресію, прикрившись короновірусом

Про це пишуть у своєму матеріалі Григорій Любовець та Валерій Король, ГО «Центр ККБ», який вони також запропонували і читачам Defense Express.

* * *




Планетарна пандемія, світове падіння ринку нафти, корпоративно-інституційна безпорадність ВООЗ, ООН, НАТО – ці та інші прояви розгубленості перед неочікуваним (?!) викликом спричинили безліч прогнозів світового та місцевого рівня. Загальний висновок цих абстрактних міркувань міститься на полярних точках, від – ми отримали глобальний шанс на переформатування світу і можемо здобути нову, кращу якість життя і до – це планетарна криза, крах світопорядку і зокрема демократичного устрою цивілізації.

На першому полюсі знаходяться мислителі і діячі, націлені на майбутнє, які обстоюють нові технології для виходу в космос в прямому і переносному сенсі. Для них авторитетом є Едуард Ле Руа, П'єр Тейяр де Шарден, Володимир Вернадський, які пророкували майбутнє цивілізації, де "сфера людської думки", тобто розумна людська діяльність визначатиме перспективу планети землян, Ілон Маск з його ідеями і проектами зміни цього світу на краще, Білл Гейтс, що переймається проблемами нерівності людства та водночас його здоров’я, безліч інших оптимістів-реалістів…

Ми вже давно перебуває в стані, який можна охарактеризувати як постійна кризовість

На другому полюсі зосередилися ті, хто «випромінює» темну енергію абсолютного зла, цинізму, зневаги всього людського, продукує страх, непевність, апокаліптичність…

Апологетом та глобальним публічним центром цього «випромінювання» виступає політичний режим нинішньої РФ. Серед ідейних натхненників, крім очільників режиму і спецслужб, низка махрових імперців, яких уособлює окультний філософ і політичний демагог, затятий неоєвразієць, реваншист і антиукраїнець Олександр Дугін.

Якщо ми дивитимемося на нинішню ситуацію з традиційних позицій онтологічних ракурсів геополітичного бачення на кшталт «війна цивілізацій», «домінування прогресу», «постмодерна сингулярність», то сучасні процеси однозначно вказують на глибоку, всеосяжну і кінцеву кризу.

Дугінські наступники тієї ж геополітичної школи бачення розвитку людства взагалі волають про крах лібералізму, гуманізму і навіть права в світовому масштабі. Вони пророкують «постліберальну диктатуру» як спосіб абсолютного виживання, що має стати ключовим чинником подальшого людського існування.

Який з цих полюсів визначатиме майбутнє для людства, яке завмерло між ними в очікуванні подальших змін, наразі залишається не лише дискусійним, а й екзистенціальним питанням.

В реальному часі утворюється нова реальність, де базовими категоріями виступають гіперконцентрація ідей

Кризу завжди бачили, сприймали та усвідомлювали як абсолютну домінанту, яка вичерпує все життя тієї чи іншої інституції чи суб’єктності. Так було до сучасної епохи наддинамік, яка доводить нам надважливість темпів часу та гри швидкостей (фізичних і вербальних). А також докорінне розведення областей життєдіяльності не лише по периметру кордонів держав, а й за якісно-вимірними рівнями існування: кібер/діджитал, криптокультурні та комунікаційно-контентні феномени націй (наприклад, світове українство) тощо.

Все це підтверджує тезу: розуміння кризи в фізично-очевидних, індустріально-статичних вимірах завершилося, причому давно. Проблеми виникають тому, що цей факт ніяк не стане константою, відправною точкою не тільки управлінської дії, але й життєдіяльності людини, громадянина, громади, країни.

Візьмемо для прикладу найнагальнішу на цей моменти проблему – коронавірусну пандемію. Навіть при тому, що на карантині перебуває приблизно 50 відсотків людства, цю ситуацію не можна назвати тотальною кризою. Чому? При всій обмеженості пересувань, фізичних контактів, зупинки виробництва тощо ці заходи не вимірюють повномасштабне життя країни, великого населеного пункту, громади.

Завдяки інфраструктурі глобального світу людство здатне працювати (виникають нові виробничі відносини), творити, отримувати освіту тощо. В реальному часі утворюється нова реальність, де базовими категоріями виступають гіперконцентрація ідей і зусиль, увага як відповідальність і партнерство, солідарність на ґрунті ціннісного сприйняття перспективи життя...

Ми отримали глобальний шанс на переформатування світу і можемо здобути нову, кращу якість життя

Найбільшою проблемою для управлінців багатьох країн і України насамперед є необхідність позбутися управлінської логіки боротьби за результат в умовах кризи. Бо кризи насправді немає. Кризи залишилися в минулому. Ми вже давно перебуває в стані, який можна охарактеризувати як постійна кризовість.

Це нові реалії і відповідно нові підходи, стратегії, тактики, методики, принципи. І так, це надзвичайно важко не лише усвідомити, а й прийняти, тобто перейти на більш високий, адекватний сучасним викликам, рівень державного управління.

Україна зараз щомиттівідповідає нагальним викликам, які можна звести (як робочу версію) до наступних:

  • гібридно-месіанська агресія путінської РФ, яка реалізується через практики глобального гібридного тероризму;
  • агонізуючі залишки неоколоніальних традицій патерналізму на всіх рівнях суспільства і держави;
  • коронавірусна пандемія;
  • невирішений дуалізм центральної влади в унітарній парламентсько-президентській республіці;
  • практики штучних монополій олігархічно-феодального способу економічних взаємин;
  • відсутність паритетності гілок влади (розділення, баланси, паритетна інстутиційна спроможність);
  • розірваність розуміння, адекватного наповнення сучасної суті інституту місцевого урядування;
  • майже знищена культура інституту приватної власності на матеріальні активи;
  • проблема інтелектуальної власності, зокрема в парадигмі комунікаційно-контентних реальностей та криптокультурних можливостей тощо.

За логікою геополітики і минулого (відмираючого) державного управлінського стилю це все – глибокі, незворотні кризи. Для вирішення яких потрібні адекватні масштабам та особливостям національного управлінського ландшафту кризові менеджери, з чим у нас є величезні проблеми.

Водночас з позиції постійної кризовості (як нової реальності ХХІ століття) – це композиції проблем, синтезовані динаміками різної швидкості і миттєвого розповсюдження країною і навіть світом. Для їх подолання потрібно усвідомити (як потребу державного управління) сутність цих нових швидкостей, та їхню темпоритмічну амплітуду можливостей, що створюють наддинаміки, виробити алгоритм реагування і комплексних дій, де центр знаходитиметься за масштабом відповідальності на одному рівні з громадою. Тоді виникатиме синергетичне партнерство держави і суспільства за всі аспекти життя. Фактично тоді ми отримуємо нову якість країни, суспільства, громадянина.

Постійна кризовість процесів, явищ, тенденцій, а тепер вже і динамік, трансформує первинність якісних характеристик проблематики (черезалгоритмізовані дані тематики) і виводить її на новий технологічний рівень. Зосередження в цих умовах потужними гравцями комунікаційно-контентної уваги на певних процесах (трендах, ситуаціях, фактах, персонах) стає джерелом потрібної їм капіталізації та веде до переділу глобальних ринків і способів життя.

Боротьба йде за рівні та масштаби уваги не стільки національного, скільки глобального споживача, його концентрацію. Та найголовнішим в цьому процесі мають бути принципи ціннісних орієнтацій, якими оперують громади, громадяни, нації і світ мирних людей.

В парадигмі геополітики проблема цінностей вважалася другорядною...

В парадигмі геополітики проблема цінностей вважалася другорядною. В умовах геостратегічних динамік ця тематика (явища, процеси) проявляється щогодини, і щодоби утверджується у світі і Україні.

Бачити і розуміти, а значить і застосовувати на практиці ці можливості дає така складова інформаційної безпеки як комунікаційно-контентна.

Головне усвідомити, що в сучасному світі двовекторної взаємодоповнюючої глобальності (планетарний масштаб і конкретна геопозиційна точка) час, швидкість, темп не несуть кризу, хаос чи катастрофу. Вони стають відправною точкою нових можливостей, породжених динаміками і наддинаміками ХХІ століття.

Читайте також: Між війною та миром. Як Росія хоче захопити світ