"Невійськові засоби настільки ефективні, що їх слід вважати насильницькими, а межа між війною та миром зникає…" Так стверджує Оскар Йонссон, шведський професор і директор Стокгольмського форуму "Вільний світ", у своїй новій книзі під назвою "Російське розуміння війни. Між війною та миром".
У книзі аналізується системний підхід Росії до використання невійськових засобів задля досягнення власних політичних цілей у всьому світі. Шведський дослідник подає детальний огляд тенденцій у російській військовій думці після розпаду Радянського Союзу. Чеченські війни, вторгнення у Грузію у 2008 році, російські парламентські вибори 2011 року, агресія проти України в 2014 році – важливі складові цього аналізу.
Книга набула широкого розголосу серед західного експертного середовища. Ми виділили декілька ключових моментів з книги "Російське розуміння війни".
Між Росією та Радянським Союзом
Головна теза Оскара Йонссона полягає в тому, що керівництво Росії та її збройних сил вважає, що з початком інформаційної ери відбулися зміни в характері війн. Зокрема, інформаційна війна в даний час є настільки потужною, що може досягати політичних цілей, без використання військових засобів. Тепер керуючі у Москві еліти вважають інформаційну війну та політичну підривну діяльність найефективнішими способами досягнення перемоги у сучасних геополітичних протистояннях.
На розвиток та зміни у російській стратегії дій вплинули дві ключові складові. Це аналіз досвіду кольорових революцій у світі та постійне інформаційне протистояння - як нова реальність. Сам на цьому підгрунті і змінилася російська концепція розуміння характеру війни. Автор стверджує , що тепер у Москві бачать війну і мир не як двійковий код, а як спектр.
Разом з тим, у Росії намагаються зберегти ідеологічний зв’язок нового розуміння війни з традиціями Радянського Союзу. В офіційних урядових документах, виступах і наукових статтях, написаних представниками російської військової школи і які детально аналізував Оскар Йонссон, згадується про те, що широке використання підривної інформації та пропаганди, або того, що деякі називають політичною війною, не є новим. Бо відомий радянський теоретик Олександр Свечін у своїй книзі "Стратегія" 1926 року прямо заявляв про революційну традицію наступальної політичної війни. Такі методи відповідають марксистсько-ленінській філософії часів Свечіна. Але у сучасних російських стратегів ці методи набули значного більшого поширення. Тепер йдеться про те, що невійськові засоби можуть використовуватися поруч з військовими засобами, або замість них.
Головна теза Йонссона переконлива: росіяни вірять, що характер війни змінився. Існує твердий консенсус щодо того, що тепер війна може вестися без використання організованих військових засобів, і що тепер політичні цілі можуть бути досягнуті шляхом наступальної політичної війни.
Контрольований хаос та управління жорстокістю
Одна з важливих складових російських досліджень про сучасну війну - ідея контрольованого хаосу. Це відноситься до створення та поширення заворушень і розбрату у цільовій країні за допомогою інформаційних, розвідувальних, дипломатичних чи інших засобів, включаючи насильство. Російські стратеги вважають, що такий контрольований хаос у більшості випадків є підготовкою до подальших дій – таким, як вторгнення, що, власне, потім і досягають політичних цілей. Інші ж вважають, що контрольований хаос може досягти політичних цілей без будь-яких подальших дій.
Ця ідея має паралелі у теорії сунітського джихаду, зокрема, в "Управлінні жорсткістю" Абу Бакра Наджи, який ідеологічно потужно вплинув на стратегію дій IГIЛ.
- Для розуміння: Абу Бакра Наджи розробив план ослаблення ворожих країн за допомогою того, що він назвав «силою жаху і виснаження», який був оприлюднений у 2004 р і взяти до активного був виконання джихадистами ІГІЛ. Суть плану - втягування Сполучених Штатів в відкриту, "не чужими руками", війну на Близькому Сході, оскільки Наджи вірив: якщо американські солдати будуть зазнавати поразки від моджахедів на поле бою, то "створений ЗМІ ореол" їх непереможності зникне. Це спростить створення єдиної ісламської держави.
По задуму Абу Бакра Наджи поширення контрольованого хаосу не тільки створює можливості, але також заохочує капітуляцію противника та надає підтримку організації, яка може навести порядок та забезпечити стабільність. Приклад Ісламської держави демонструє цю стратегічну логіку, оскільки цей шлях був одночасно і рушійною силою, і рішенням навколо хаосу у тій же Сирії та Іраку.
Це не означає, що «Росія та Ісламська держава - це одне і те ж», завбачливо убезпечується Оскар Йонссон. Але Росія, і ІГІЛ мають схожі мотиви для провокування, роздмухуваня та поширення хаосу і безладдя. Вони бачать хаос як засіб і можливість, а не як проблему. Росія, втім, бачить в хаосі проблему, коли його нав'язує хтось інший. Російські стратеги пишуть, що "будь-яка подія в іншій країні, яка не відповідає російським інтересам, є розумною американською змовою з метою маніпулювання подіями".
США та інші західні країни зазвичай схильні вважати нестабільність і хаос проблемами, які необхідно вирішити. Росія бачить у цьому можливість, та думає, що Сполучені Штати думають так само. Тож у Москві вони бачать американські змови у кожній глобальній кризі і відповідають тим самим на ці галюцинації.
Наприклад, Сполучені Штати розглядають фінансування продемократичних груп як доброякісні зусилля, в той час як російські лідери бачать у ньому зло. І, навпаки, деякі речі, які у США розглядають як напад, Росія вважає лише відповіддю. Наприклад, американці розглядають втручання Росії у президентські вибори 2016 року як напад. Російські лідери, однак, розглядають це як відповідь на втручання Америки у російські парламентські вибори 2011 року та наступні протести, які, на думку Москви, організовувала та якими особисто керувала тодішній держсекретар США. Той факт, що жодна з цих речей не є правдою, є менш важливішим, ніж той факт, що російські лідери вважають їх правдою.
Йонссон також висвітлює, що російська концепція інформаційної війни складається з двох частин: інформаційно-технічної та інформаційно-психологічної. Перша частина приблизно відповідає інформаційним можливостям, які обертаються навколо технологій: електронна та радіотехнічна розвідка, кібероперації тощо. Друга включає вплив людей через обман, дезінформацію, психологічну війну та інші засоби зміни свідомості. У доктрині США, у свою чергу, немає такого поділу, де всі ці можливості змішуються разом під назвою "інформаційна війна", "інформаційні операції" або "операції в інформаційному середовищі" в залежності від часу та військ.
Страх перед інформаційною ерою
Увага Росії до інформаційної війни відображає як віру в її потенціал, так і страх перед її силою. У Москві бояться, що разом з вільною інформацією до Росії також може прийти і внутрішньополітична революція.
Російські стратеги побоюються, що якщо така революція відбудеться, то вона буде успішною. Цей російський страх перед західними цінностями є глибинним. Він відстежується, принаймні, з часів Петра Першого, чиї реформи викликали консервативний гнів російської знаті та принаймні одну невдалу спробу державного перевороту. Саме тому в самій Росії вживаються активні заходи задля обмеження ризиків зростання вільнодумства, у тому числі – і через масштабний контроль за внутрішньодержавним інформаційним середовищем. Йдеться як про технічні обмеження та вплив, так і кращі пропагандистські практики часів Радянської імперії.
* * *
Книга шведського професора Оскара Йонссона «Російське розуміння війни. Між війною та миром" показує, що російські посадовці - як політичні, так і військові - ведуть жваві та складні дебати про значення війни, її характер, і роль в міжнародній політиці. Ці дискусії у Росії також поєднуються з самими новими практиками війни у вигляді інформаційних чи інших насильницьких дій, які не підпадають під визначення війни у класичному донині розумінні. Але все одно досягають мети, яка потрібна агресору.
Дії Росії у коридорі "між миром та війною" потребують швидкого і якісного осмислення. На що, власне, і скерована книга шведського професора. "Це важливо прочитати, щоб глибше зрозуміти масштаб використання нових засобів", - стверджують ті, хто ознайомився з цієї академічною працею. Адже йдеться про спробу зрозуміти логіку політичного та військового керівництва Росії – держави, яка своїми діями тримає у напрузі чи не всі сусідні держави. Чого від Росії чекати далі? Щоб побачити майбутнє, треба озирнутись у минуле.
Наталія КОВАЛЬСЬКА, спеціально для Defense Express
Читайте також: Крок Росії до кордонів НАТО: як Путін готується до нової анексії
