Зараз загроза з боку армій Російської Федерації знаходиться на першому місці, але необхідно розуміти, що саме така ситуація буде існувати протягом багатьох років.
Це нова реальність життя - можливість повномасштабної війни, в якій, окрім України, живуть багато інших країн та мільйони людей: у Південній Кореї, Тайвані, Ізраїлі, в країнах Балтії. Кожна з них зробила свої кроки для забезпечення свого існування. І на цьому шляху вже з 2014 року знаходиться Україна.
Читайте також: Артилерія РФ: як не заплутатись у дивізіонах та батареях, скільки гармат у підрозділах російської армії
Про те, як Україна готується до тотальної оборони, Defense Express поспілкувався з Олексієм Грідіним, головою Ради волонтерів та радником Секретаря РНБО.
"В першу чергу щоб було зрозуміло всім, в Україні зараз 400-500 тисяч бійців, які отримали реальний бойовий досвід, і у випадку загрози разом із Збройними Силами стануть фундаментом оборони.
Не буде такої паніки, бо всі знають що, з ким і як будуть робити. Українська армія 2014 та 2022 року - це абсолютно різні речі за боєздатністю та духом. Зараз вибудовується система територіальної оборони, для того, щоб залучити населення до питань безпеки держави.
Тобто є чітке усвідомлення, що Україна, навіть у випадку повномасштабної агресії, буде значно стабільніша ніж 8 років тому і загалом ми за ці роки стали значно стійкішими.
В цій ситуації зараз, на першому місці, робота з населенням. Бо стійкість суспільства - це головна умова безпеки держави. Кожен має розуміти, що він живе і буде жити у цій країні, що не хтось його захистить, а він сам і є захисником, елементом безпеки держави.
Необхідно розуміти, що для цього необхідно докладати зусилля, розуміти важливість цього, вміти вимагати, брати участь та займати більш активну позицію. Звісно це не відбувається просто так. Це є наслідком або кризи національного масштабу, або завдяки втіленню довгострокової державної стратегії.
Це важливо, бо кожен противник завжди робить оцінку своїх втрат. Якщо він розуміє, що вони перевищують будь-які преференції від агресії, це змушує його відмовитись від своїх планів.
Тобто коли в країні існує дієва система територіальної оборони, суспільство стійке, а навіть на окупованих територіях буде діяти масштабний рух опору - противник не буде йти на військову авантюру. Це і є тотальна оборона.
І необхідно усвідомлювати, що зараз мова йде про гібридну війну. Це не як у 1812 році - всі встали і пішли у штикову атаку. Мова йде тісне переплетення загроз, військових, економічних, інформаційних, всіх які можливо уявити включно із екологією. Саме тому реакція на них повинна бути комплексною. Важлива гнучкість системи державного управління, чітка налагоджена взаємодія та протоколи протидії, а також стійкість суспільства до цих загроз.
Нічого кращого для цього, окрім тренувань, ніхто не вигадав. Наприклад, Ізраїль кожен місць проводить тренування служб та державних органів на протиідю якісь загрозі. Відпрацьовується і удосконалюється за досвідом тренувань. В Україні має бути аналогічний підхід, якщо не раз у місяць, то раз на півроку.
Можливо поглянути на цю ситуацію з іншого боку. Наприклад, якщо зараз провести у багатоквартирному будинку учбову тривогу, щоб всі мешканці спустились на двір. Скільки з них вийде з квартир? Тобто мова йде про зміну відношення до цього питання та пошук засобів донесення важливості цих заходів.
Інший аспект. Візьмемо територіальну оборону. Якщо для того, щоб вступити у неї буде необхідно зібрати 118 довідок та пройти 18 інстанцій, то на ній взагалі можливо буде поставити хрест. Вступ до неї має бути доступним, процедури зрозумілі та прозорі. Звісно не примітивні, бо мають бути певні запобіжники, як від можливих агентів ворога, так і від загрози створення "персональних армій".
Зараз територіальна оборона створюється, майже укомплектований її каркас - 10 тисяч професійних військових постійного складу, які будуть займатися керуванням, навчанням бійців, забезпеченням та організацією.
За планом у кожній області та у Києві буде створена бригада територіальної оборони, яка складається з декількох батальйонів, в залежності від населення. В середньому, це 4-5 тисяч осіб у кожній бригаді. Загалом близько 100 тисяч осіб.
За своєю концепцією застосування територіальна оборона має допомагати армії, займатись питанням охорони важливих об’єктів, працювати разом із іншими державними службами, поліцією і Нацгвардією. Ніхто не говорить, що саме вони мають стати першими на шляху у ворога, їх задача, в першу чергу, забезпечити стабільність у тилу.
Лише за рішенням командувача ЗСУ вони можуть діяти у зоні розгортання оборони регулярної армії та виконувати там певні службові завдання відповідно до реальних спроможностей. За своїм озброєнням, це фактично стрілецькі підрозділи, які у своїй масі озброєні автоматами та кулеметами, з обмеженою кількістю легкої артилерії, а також, нещодавно додались, протитанкові ракетні комплекси та ПЗРК.
Тобто територіальна оборона в Україні, та і неде у світі, це не озброєна "до зубів" армія, із літаками, танками та оперативно-тактичними комплексами. Вона має лише те озброєння, яке має забезпечити виконання їхнього завдання.
Так само, наприклад, озброєний естонський Kaitseliit, який з 1992 року, як територіальна оборона, входить до збройних сил. І найголовніше, що в них є - це відношення до своєї справи. В людей "горять очі" від того, чим вони займаються, це видно під час навчань, які проходять там на постійній основі.
У Естонії взагалі відношення до безпеки держави на абсолютно іншому рівні. Взяти хоча б тири. Справа в тому, що радянські комплекси ДОСААФ, були передані Kaitseliit, які їх повністю відновили. І там постійно займаються люди, не тільки бійці територіальної оборони, а навіть діти. І нам необхідно так само займатись цим питанням.
Нам взагалі треба придивлятись на досвід країн Балтії та Скандинавії та запозичувати найкраще. Як, до речі, вони зараз використовують досвід України, і навіть, здається, більше ніж ми самі їм користуємось.
Тобто, треба максимально залучати наш власних досвід, бо Україна достатньо самодостатня у цьому питанні, дивитись на інші країни та адаптувати необхідне під наш менталітет. Бо, згадуємо 2014 рік та загони самооборони. І треба бути чесними перед собою, навіть коли в Україні буде існувати розгалужена система територіальної оборони, все одно ми нікуди від таких загонів не дінемось.
Це абсолютно нормально, бо це наш менталітет. Це свобода, коли ніхто тобі не пан, а ти разом із друзями береш в руки зброю. І ніхто не проти цього, єдине що - давайте це робити координовано із чіткою метою та завданням.
Люди, які є фундаментом стійкості суспільства, мають розуміти для чого вони взяли в руки зброю. Це свідомість та патріотичне виховання, про яке всі багато говорять. Суспільство повинно розуміти відповідальність за себе, за державу, громадянами якої вони є. Зараз є механізми для реалізації цього, але чи будуть вони реалізовані - залежить від нас самих.
Читайте також: ЗСУ готують нову групу інструкторів по застосуванню протибункерних гранатометів SMAW-D
