Україна прагне отримати від союзників на Заході бронетехніку саме стандарту НАТО, наприклад – гусеничні БМП Marder і танки Leopard 2 німецького виробництва, або ж навіть гусеничні БМП M2 Bradley і танки M1A2 Abrams від армії США.
Коли наша держава таки отримає Leopard 2 чи Abrams, з доставкою на фронт таких танків можуть виникнути складнощі "інфраструктурного" характеру.
Читайте також: Як недосконала логістика рашистів допомагає M142 HIMARS "випалювати" тил ворога
Коли армії країн НАТО проробляли свою "логістичну" концепцію, вони виходили із того, що їх основні зразки бронетехніки – дуже масивні. Наприклад, бойова маса танка M1A2 Abrams може сягати 62 тонни, Leopard 2 – від 50 до 66,5 тонн, САУ PzH 2000 – 55,8 тонн, БМП Marder – від 28 до 33 тонн, залежно від модифікації, БМП Bradley – від 21 до 33 тонн, німецька зенітна САУ Gepard – 47 тонн.
Щоб возити настільки масивні бронемашини, залізниці країн Європи використовують спеціалізовані 6-вісні залізничні платформи, які можуть витримувати навантаження по 25 тонн на вісь, під що відповідно були посилені колії.
Звісно, країни НАТО возять свою бронетехніку і на автомобільних тралах. Для цього у них є і спеціалізовані військові тягачі, є і пропозиція відповідних машин на цивільному ринку. Наприклад, у Франції на цивільних тралах можуть возити навіть секції електровозів масою до 100 тонн.
"Логістична" концепція в Україні також виходить із маси бойових машин, але радянського виробництва. Для танків типів Т-72 і Т-80 цей показник коливається в діапазоні 42-46 тонн, залежно від модифікації, маса БМП-1 – всього 13 тонн, маса БМП-2 – усього 14 тонн. Продовжимо: маса САУ 2С19 "Мста-С" складає всього 42 тонни, САУ "Акація" - 27 тонн, САУ "Гвоздика" - 16 тонн, і так далі
Формально, "паспортна" вантажопідйомність платформ українських операторів сягає 70 тонн, фактична – порядка 50 тонн. Бо вагон лише на 4 осі, що може витримувати лише 23,5 тонн на вісь, більше не візьме.
Відповідно, спроба завантажити 62-тонний "Абрамс" на "стандартну" платформу українських залізниць може завершитись нештатним випадком, із руйнуванням інфраструктури та пошкодженням техніки. Тим більш, що рівень зносу інфраструктури та вагонів залізниць в Україні і до війни перевищував 70%, що суттєво обмежує простір для "масо-габаритних експериментів".
Здоровий глузд підказує, що краще для військової логістики опиратись саме на автомобільні шляхи – 170 тисяч км доріг державного та місцевого значення проти 20 тисяч км залізниць (в Україні, за довоєнними даними).
Але і до війни парк автомобільних тралів ЗСУ явно вимагав оновлення. А наскільки зараз складно у нашого війська зі спеціалізованим автотранспортом, можуть свідчити фото про доставку британських БТР FV103 Spartan до околиць Бахмута – дві машини по 10,6 тонн кожна на одному трейлері, "в притик" по габаритним показникам.
Купувати свої трейлери для доставки вантажів масою порядку 50 тонн і більше - у приватного сектору до війни стимулу не було. Бо працював "ваговий контроль", за якого однією машиною не можна було перевозити понад 40 тонн вантажу. (Якщо що, лопать для генератора вітроелектростанції важить максимум 10 тонн, хоч і має нестандартну довжину порядка 70 метрів).
Відповідно, Україні варто просити у партнерів на Заході не лише про поставку "натівської" бронетехніки, але й також – спеціалізовані автомобільні трали або платформи для перевезення такої бойової техніки.
Читайте також: Тектонічний зсув НАТО: коли Альянс зрозумів, що у Кремлі розуміють лише мову сили і як це вплине на Україну
