Армія ручного режиму: чому і як у Збройних силах заблоковані бойові цифрові ініціативи

Грубий лобізм, пошук відьом та постійна зміна преференцій унеможливлюють військову автоматизацію, стверджує фахівець
Армія ручного режиму: чому і як у Збройних силах заблоковані бойові цифрові ініціативи
12897

На інформаційному порталі "Хвиля" опубліковано матеріал під назвою "Кому вигідно? Як грубий лобізм, пошук відьом та постійна зміна преференцій унеможливлюють військову автоматизацію". Матеріал підготував Юрій Радченко, ветеран АТО/ООС, організатор першого в сучасних ЗСУ штатного підрозділу автоматизованих систем тактичного рівня. У матеріалі дається детальний аналіз того, що саме відбувається за цим критично важливим напрямом у Збройних Силах України. А відбувається багато негативних тенденцій, які можна вважати загрозливими.

Публікація достатньо велика за обсягом і варта уваги. У ній представлено аналіз сучасного стану та рукотворних та системних проблем у цій царині. Причому - що показово - ці проблеми зовсім не стосуються технічної чи технологічної неспроможності українських підприємств впоратись з завданнями автоматизації на поточному етапі.

Власне, ця публікація є ще одним відлунням відкритого листа Громадської спілки "Асоціація виробників озброєння та військової техніки України", який був скерований до Верховного Головнокомандувача від імені компаній – виконавців дослідно-конструкторських робіт у сфері автоматизації для ЗСУ.

Читайте також: У битві за нову цифрову армію України Зеленський має бути союзником: відкритий лист до Верховного Головнокомандувача

У листі було прохання узяти під особистий контроль сферу управління військами (автоматизація, телекомунікації, інформаційні технології, кібербезпека) та її розбудову за рахунок впровадження сучасних технологій провідними українськими підприємствами. Бо інакше втратимо те, чого досягли неймовірними спільними зусиллями.

Один з резонансних висновків публікації на "Хвилі" такий: а останні півроку-рік успішно зупинено, призупинено, загальмовано, застопорено ідіотською формалістикою, непро- або недофінансовано практично УСІ проекти автоматизації військ".

У публікації стверджується, що з 2019 р. більшість проектів автоматизації було поставлено “на паузу” під приводом “вивчення” та “боротьби з корупцією”. Фактично, фінансувалися лише боргові зобов’язання 2018 року, та й то з останнього кварталу року 2019-го.

Щойно фінансування розпочалося, керівництво Міноборони черговий раз змінилося, і нова адміністрація знову “застигла” на півроку, розшукуючи винних у “необґрунтованих цінах” на комплексні рішення автоматизації в армії.

Розділи “2019 рік” та “2020 рік” “Бюджетного запиту на 2018-2019 роки від Міністерства Оборони України, що доступний он-лайн[xv], надають для цього дуже цікаву інформацію. Адже усі нинішні базові ДКР, кінця-краю яким не видно, повинні були закінчитись або 2019, або 2020 року.

Гордість ЗСУ у рамках проектів “Нептун”[xvi],[xvii] та “Ореанда-ПС[xviii] (cистеми ЗРК, радіолокаційні системи, автоматизовані командні пункти)[xix]: прийняті на озброєння, але тиражування фінансується такими темпами, що вони мають застаріти ще до 50%-го покриття наявної потреби[xx]...

Система автоматизації повсякденної діяльності [xxi]: замість кардинальної модернізації знято з фінансування; статус роботи невідомий (незважаючи на контроль Офісу Президента та Ради волонтерів)...

Автоматизація артилерії: на фронті діє ряд волонтерських розробок (“Кропива”[xxii], ГІС “АРТА”[xxiii]), але, за свідченням ентузіастів цього та суміжних напрямків, системне фінансування не сплановане, договори на профільні роботи в поточному році не підписано, суміжні ДКР призупинено (військовими чиновниками не погоджено зміни в технічних завданнях)...

Логістика: виконання призупинене (провальний старт проекту)...

Автоматизація системи управління тактичної ланки[xxiv]: недофінансування, затримка оплати за виконані роботи. Хоча згідно вищезгаданого “Бюджетного запиту”, ця робота повинна б завершитись саме у 2020...

Автоматизація пунктів управління (системоутворюючий проект військової автоматизації)[xxv], що отримала схвальні відгуки військовиків за результатами недавніх навчань[xxvi]: не забезпечено передачу виконавцю військової техніки згідно контракту...

Система управління: нескінченні переформатування, перевірки та аудити. Нічого кримінального не знайдено, але призначаються нові й нові повторні перевірки та аудити.

Щодо закордонної допомоги у цій царині, ситуація наступна.

Широко рекламований в минулі роки[xxvii] комплексний проект допомоги від уряду США. Одна з його частин це побудова Центру координації цивільних надзвичайних ситуацій та операцій з підтримки миру, на суму десь втричі більшу найдорожчого проекту української військової автоматизації (двозначна цифра в мільйонах доларів).

Судячи з опису на сайті корпорації Advanced Ground Information Systems[xxviii], передане ЗСУ обладнання “мало стати стрижнем системи управління, що впроваджується у Збройних Силах”. Але...

АСУ тактичного рівня “LifeRing”[xxix],[xxx]: впровадження зупинене через невідповідність заявленим вимогам, неможливість інтеграції до національних автоматизованих систем.

Логістична система[xxxi] на базі SAP[xxxii] – впроваджено локально і у вузький сфері (обмеження функціональної складової).

Медична інформаційна система: впроваджено як локальний проект.[xxxiii]

Набір програмного забезпечення електронної картографії, ведення оперативної обстановки та коротких повідомлень, що входять в набір доступних для усіх партнерів НАТО “ключових сервісів”, якими США успішно користувались в Афганістані[xxxiv]: не впроваджено (обмежені функціональні можливості, застаріла версія, невідповідна ліцензія, інші причини)...

Чи не тут варто було б підіймати питання якщо не корупції, то войовничого непрофесіоналізму під час формулювання технічних вимог та замовлення закордонної допомоги?..

“Вишенька на торті”, за інформацією постачальників обладнання: надсучасні, з технічною підтримкою, тактичні бойові системи управління “Falcon Command and Control System[xxxv],[xxxvi] від компанії “Harris”[xxxvii], та “Batur[xxxviii] від компанії “Aselsan”, з якою турки щоденно воюють і ефективно б’ють супротивника. Безкоштовно передані ЗСУ. Не використовуються...

Хто ж відповідає за військову інформатизацію?

Постановником завдань є Генеральний Штаб ЗСУ та його структури; командування видів Збройних Сил, навіть окремі військові частини. Замовником – Міністерство Оборони України. Перевірка фінансового аспекту та обґрунтованості витрат лежить на плечах військових представництв МОУ. Наукову підтримку забезпечують кілька військових науково-дослідних інститутів. Але основну відповідальність за підготовку рішень, ведення проектів та фінансування несуть Центральне управління зв’язку та інформаційних систем ГШ Збройних Сил України[xxxix] (у сенсі планування перспективного і стратегічного розвитку), та Управління розвитку автоматизації ГШ.

Поточна політика галузі формується саме тут. І не можна сказати, щоб вона була прийнятною. Бо “пошук відьом” підміняє собою і створення, і впровадження автоматизованих систем. А що? Надійно, патріотично, особисто-безпечно. Нічого осяжного не робиш? Але ж ні в чому ж і не помиляєшся...

Певну надію несе довгоочікуване створення профільного Директорату (цифрової трансформації та інформаційної безпеки) із функціями загального планування та менеджменту всієї сфери військової автоматизації. Та організаційні потуги тут тривають вже півроку, і без наочних результатів.

Раз по раз, коли вже наявний беззаперечний результат у вигляді робочих зразків, військова автоматизація в Україні зупиняється, знищується, “реформується”, і розгортається у бік інших пріоритетів, ствердужє автор публікації . Повний її виклад - на сайті ресурсу "Хвиля".

Читайте також: Створено в Одесі: від екіпірування "солдата майбутнього" до командного пункту "Нептуна"